De gustibus non est disputandum

Про смаки не сперечаються або в чому насправді полягає проблема зі знесенням будівлі по вул. Сахарова, 52. 

Буквально в ніч з 27 на 28 липня, написав у Фейсбуці репліку: «…тема надування ззовні ринку житлової нерухомості, для масового заселення прибульцями, мене хвилює значно більше, ніж побудова чергової шкляної коробки на місці будівлі 1907 року побудови. Проте, дотримуючись задекларованої публічності, зазначу: я швидше проти такої будови ніж за. По-перше – ця архітектура не пасує до історичної забудови Кастелівки; по-друге – є ризик часткового знищення скверу біля «Медику»; по-третє – в нинішньому злочинно-переущільненому Львові кожна нова будова спричиняє додаткове непомірне навантаження на інфраструктуру, зокрема транспортну». 

Проте нездоровий ажіотаж навколо презентованої новобудови на місці нинішнього будинку, що розташований на куті вул. Сахарова-Горбачевського, з одночасною появою двох петицій – за і проти зносу існуючого будівлі, видається мені достатньо поважною причиною, щоби детальніше проаналізувати цю проблему, зокрема на тлі фактичного знищення міста шляхом брутального нехтування його генеральним планом. 

Трішки історії. Нинішня вул. Сахарова – це складова однієї з найстаріших доріг міста, яка з’єднувала центр Львова з Сокільниками та Наварією. На старих картах вона позначена як Вулецька дорога, що прилягала до колишнього передмістя, відомого під назвою «Новий Світ». Після затвердження в 1930 році меж «Великого Львова», створеного шляхом приєднання до нього навколишніх приміських громад на підставі містобудівної документації розробленої Ігнацієм Дрекслером, ця територія увійшла до складу міста. В кінці позаминулого та в перші десятиліття минулого століття тут провадилася інтенсивна забудова. Зокрема відомого району «Кастелівка»    (в межах нинішніх вул. ген. Чупринки, Горбачевського, Кольберга), який наприкінці ХІХ ст. викупили відомі львівські архітектори Ю. Захарієвич та І. Левинський, щоби розмістити тут  вілли й особняки.

Знимка зі сайта https://photo-lviv.in.ua/misto-sad-kastelivka-abo-de-zamozhni-mischany-trymaly-svojih-kohanok/

Частиною ними збудованих об’єктів милуємося й по-нині, хоча вони вже щедро «розбавлені» як будівлями радянського періоду, так і нинішньою всепроникною житловою забудовою, котра «освоює» кожен вільний клаптик землі. 

Львів 1930-ті . Вечір на Кастелівці.
Світлина Юзефа Трешки.
Copyright © Krzysztof Duda

Забудова в околицях «Медику» та «Кастелівки» сьогодні. 

Знимка зі сайта https://photo-lviv.in.ua/svityaz-lvivskyj-stav-iz-ponad-dvohsotrichnoyu-istorijeyu/

Вул. Сахарова, до повороту на Горбачевського, в основному формувалася в 30-ті роки ХХ  ст., коли були зведені будинки від N 12 до N 40, а далі, до N 52 – це вже забудова 1950 – 1960-х років:  4-х поверховий будинок N 42 у середині 50-х років було споруджено як офісний, а 5-ти поверхові N 44 і N 50 як житлові.  

Сам N 52, навколо якого нині розпочалися гострі дебати, як прихильників його зносу так і противників, було збудовано значно раніше від «сусідів», приблизно в 1907 році, як свідчать деякі джерела – для потреб тодішньої власниці ділянки, пані Емілії Маріон. Остання володіла також і популярною купальнею «Світязь», нині відомою як басейн «Медик» (перейменовано у зв‘язку з передачею його радянською владою Спортивному товариству «Медик»). Функціональне призначення будинку N 52 – це житло. Архітектурний стиль – історичний еклектизм, який фактично є механічним поєднанням різнорідних стильових елементів.

Знимка автора, липень 2019 р.

Ідентифікація будинку з відомою родиною львівських підприємців і меценатів Терлецьких є дещо «притягнутою за вуха» тому, що вони придбали цей об‘єкт лише у 1920 році й володіли ним до початку війни. Після Другої світової будинок було частково переплановано у зв’язку з заселенням його новими мешканцями, яких радянська влада наділила там житлом згідно тодішніх норм. У «Вікіпедії» є згадка, що «з початком Другої світової війни та приходом радянської армії  в Терлецького відібрали половину будинку, примусили покинути аптеку та перейти на працю до іншої». Мова йде про відому львівську аптеку-музей у наріжному будинку на пл. Ринок, яка раніше називалася «Під Чорним орлом». А ось чи мешкав Михайло Терлецький на нинішній вул. Сахарова 52, чи над своєю аптекою (що виглядає логічніше), до кінця не зрозуміло. Тут мають своє слово сказати історики. 

Первісно будівля, знову ж таки – з віднайденої в мережі інформації, була двоповерховою, з цоколем і мансардою, та перекрита двоскатним дахом. Цілком імовірно, що це її ми бачимо на тлі відомої історичної світлини «Світязя» початку ХХ століття. 

У 1997 році квартири в будинку відселили,  а його виключили з житлового фонду й передали у власність агрофірмі «Провесінь». Згодом власником  будівлі, як і земельної ділянки площею 1318 кв.м, стає компанія «Фарлеп». 16.12.2002 року Львівською міськрадою було прийнято Розпорядження за N 643 про призначення державної технічної комісії для прийняття в експлуатацію офісу «Фарлепу» після проведеної ним реконструкції. Наскільки тодішня реконструкція змінила архітектурний образ будівлі, теж достеменно не відомо, проте будинок N 52 по вул. Ак. А. Сахарова в м. Львові не числиться серед пам‘яток історії, а також  архітектури та містобудування, ні державного, ні місцевого значення. 

За наявною у мене інформацією первісне опорядження в еклектичному стилі збереглося лише на головному фасаді, внутрішнє планування частково змінено, повністю замінено заповнення дверних і віконних прорізів, а також облаштування інтер‘єрів. 

Що натомість пропонується архітекторами на місці існуючої будівлі? 

Сучасне офісне приміщення запроектовано за принципом Open Space, себто відкритого простору без дверей та коридорів. Звісно, зі всіма технологічними досягненнями, які забезпечують комфортні умови праці, та прозорим фасадом.

Знимка з проектних пропозицій по новій будівлі на вул. Сахарова 52.

Підсумовуючи. 

Почну від зворотьнього, зі своєї ж, на початку процитованої, репліки. Чи спричинить дана будова додаткове навантаження на інфраструктуру міста, зокрема транспортну? Ймовірно, але швидш за все не суттєве, з огляду на те, що це не класична новобудова, а де-факто лише збільшення корисної площі, як виглядає з оприлюднених у ЗМІ матеріалів. Таке збільшення частково компенсується облаштуванням підземного паркіну, що в даній ситуації є важливим з огляду на тотальний дефіцит паркувальних місць у Львові. Проте, якщо порівняти вплив на міську інфраструктуру цього об‘єкту, з впливом на неї навколишніх житлових новобудов, до прикладу – комплексу «Добра оселя», то тут навіть не варто про щось і говорити. 

«Добра оселя» зі сторони «Нового світу». Знимка автора, 2018 р.

Чи є ризик знищення скверу? Враховуючи розташування об‘єкту на існуючій земельний ділянці, де на сьогодні дерев практично немає, а сквер «Медику» за огорожею, то швидш за все ні. Хоча за збереженням «легенів міста» слід особливо ретельно слідкувати, адже нещодавно, поруч, на вул. Горбачевського, вже вирубали скверик. 

Архітектура… Щодо існуючого об‘єкту – вона мені не вельми подобається, бо еклектика – то в певнім сенсі мавпування, вона не відображає конкретний стиль і не є унікальним твором. У даному випадку теж. Натомість новобудова зі шкла, на мою думку, не зовсім пасує до історичної забудови Кастелівки. Хоча дане місце, якщо вже бути відвертим – це й не Кастелівка – сусідами презентованої новобудови не є вілли Захарієвича та Левинського.

Одне з найдавніших зображень Кастелівки. Фото 1894 року зі сайта https://photo-lviv.in.ua/misto-sad-kastelivka-abo-de-zamozhni-mischany-trymaly-svojih-kohanok/

Давайте поглянемо навколо: по Сахарова, в бік центру – будівлі радянської доби; навпроти – торгово-офісний центр 90-х років побудови; далі, вверх по Кн. Ольги, аж до залізниці – теж осібняки та багатоповерхівки часів СРСР з вкрапленнями сучасної забудови; вверх по Горбачевського – аналогічно, а на сусідньому «Медику», на превеликий жаль, не збереглося автентичних дерев’яних літніх купалень «Світязя»… Зрештою, і сама Кастелівка нині вже в оточенні далеко не шедеврів архітектури доби Незалежності. 

Отже, в сухому залишку маємо … питання смаку! Те, що я не прихильник сучасної архітектури зі шкла та бетону зовсім не означає, що вона не має права на існування. Проте в цьому скандалі навколо зносу будинку «Фарлепу» мене тривожить зовсім інше… 

Пріоритети. Так, саме пріоритети, бо маю підозру, що цей скандал є дуже вигідним чинній міській владі аби відволікти увагу від насправді значно важчих її «гріхів». Щоби не збивати читача з теми допису, скажу лише наступне: з першочергових містобудівних заходів, передбачених основною містобудівною документацією – чинним генпланом Львова (до речі, свого часу нагородженим Державною премією України), з 2010 року по нинішній день не виконано жодного! Це не означає, що маємо заплющувати очі на всю іншу містобудівну вакханалію під керівництвом львівського мера, але про пріоритети, все ж таки, варто пам‘ятати. 

У нашому випадку таку різку реакцію громадських активістів спричинив не стільки сам намір знести існуючу споруду, яка швидш за все (проте варто би все таки почути думку експертів) не має особливої цінності,  як те, що така інформація з‘явилася на тлі безперервних і гучних скандалів навколо брутальних забудов, знищення історичного середовища (зокрема останнього прецеденту з демонтажем мозаїки «Океан»), а також погіршенням життєвого середовища в місті загалом. Зрештою, якщо частина небайдужих львів’ян бурхливо та щиро відреагувала на цю неоднозначну ситуацію, то дехто, як видається, вже розпочав свою передвиборчу кампанію в органи місцевого самоврядування. Адже піаритися на подібних скандалах куди зручніше ніж системно розбиратися в проблемах міста і шукати шляхи їх вирішення. Проте – це теж справа смаку. Тому на завершення ще раз: 

De gustibus non est disputandum. 

Залишити відповідь