Іван Франко – революціонер, атеїст, антисеміт?

image

ПРОЛОГ ДО ПОЕМИ “МОЙСЕЙ”
Народе мій, замучений, розбитий,

Мов паралітик той на роздорожжу,

Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,

Від сорому, який нащадків пізних

Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних

Записано в сусідів бути гноєм,

Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже повік уділом буде твоїм

Укрита злість, облудлива покірність

Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?

Невже тобі лиш те судилось діло,

Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серць горіло

До тебе найсвятішою любов’ю,

Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров’ю

Твоїх борців? Йому вже не пишаться

У красоті, свободі і здоров’ю?
Задарма в слові твойому іскряться

І сила й м’якість, дотеп і потуга

І все, чим може вгору дух підняться?
Задарма в пісні твоїй ллється туга,

І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,

Надій і втіхи світляная смуга?
О ні! Не самі сльози і зітхання

Тобі судились! Вірю в силу духа

І в день воскресний твойого повстання…
О, якби хвилю вдать, що слова слуха,

І слово вдать, що в хвилю ту блаженну

Вздоровлює й огнем живущим буха!
О, якби пісню вдать палку, вітхненну,

Що міліони порива з собою,

Окрилює, веде на путь спасенну!
Якби!.. Та нам, знесиленим журбою,

Роздертим сумнівами, битим стидом, —

Не нам тебе провадити до бою!
Та прийде час, і ти огнистим видом

Засяєш у народів вольних колі,

Труснеш Кавказ, впережешся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі

І глянеш, як хазяїн домовитий,

По своїй хаті і по своїм полі.
Прийми ж сей спів, хоч тугою повитий,

Та повний віри; хоч гіркий, та вільний,

Твоїй будущині задаток, слізьми злитий,
Твойому генію мій скромний дар весільний.
[1905]

Сто і більше років тому, один із Великих Синів українського народу, Іван Франко, писав те, про що й нині говорити вголос не прийнято. Тож не вельми охоче святкують нинішні паразити при владі 160 річницю з Дня народження нашого генія. Та й при житті Франка цькували за мужність говорити правду й за великий гріх в очах спільноти – мислити самостійно та не зважати на авторитети. Не любий був вільномислячий чоловік ні владі, ні політикам, ні клерикалам, ні “патентованим патріотам”, а відтак і суспільству, затурканому люду, котрий на виборах до парламенту Австро-Угорщини віддав перевагу поляку-землевласнику!
Детальніше за посиланням:
http://gazeta.ua/articles/history-journal/_iz-galichini-obrali-75-deputativ-63-polyaki-shist-yevreyiv-i-devyat-ukrayinciv/587837

А я собі дозволю в честь нинішнього свята навести кілька цитат вільнолюбного мислителя, які дуже неохоче згадують усілякі штатні дослідники та сотворені “хитрими писками” моральні авторитети.
Отже:
Я переконаний, що економічний стан народу — це головна підстава цілого його життя, розвою і поступу. Коли стан економічний плохий, то говорити про поступ, науку — пуста балаканина. … Такий стан економічний не є вічний і незмінний. Він постав з бігом історичного розвитку, і так само мусить упасти, зробити місце другому, досконалішому, справедливішому, більше людському. Я переконаний, що велика всесвітня революція поволі рознесе теперішній порядок і настановить новий.
Під словом “всесвітня революція” я не розумію всесвітній бунт бідних проти багатих, всесвітню різанину; це можуть розуміти під революцією тільки всесвітні рутенці, плосколоби та поліцаї, котрі не знають, що, наприклад, винаходка парових машин, телеграфів, фонографів, мікрофонів, електричних машин і т. д. спроваджує у світі, хто знає, чи не більшу революцію, ніж ціла кривава французька революція. Я розумію під революцією іменно цілий великий ряд культурних і наукових і політичних фактів, будь вони криваві або й зовсім ні, котрі змінюють усі дотогочасна поняття і основу, і цілий розвиток якогось народу повертають на зовсім іншу дорогу.

… ми повинні підкреслити дивну, можна сказати специфічно слов’янську особливість наших робітників — недооцінювання власних прав, власних життєвих потреб і нестач. Правда ці потреби і нестачі в приватних колах бувають аж надто відчутні, але щоб довести їх до публічного відома, висловитися одверто і сміливо нагадати про свої права — на це мало хто зважиться.

Ще раз кажу: тільки господарська, ремісна, промислова асоціація може спасти наш народ від економічної руїни, бо тільки тоді кошти господарювання уменшаться, а видатність, продуктивність праці побільшиться. Ніякі другі средства не зможуть радикально вилічити лиха. Інтелігенція наша повинна мати собі за завдання свого життя — не тільки пізнати ту правду, — вона ж ясна як день, — але по силі можності приложити руку до її осущення.

Вояцтво, збагачене війнами, розсілося круг верховного владця, поробилося лицарями, боярами, панами. Значиться, і первісній громадській і племінній спільності настав кінець.

Тілько… інтеґральна, всестороння праця зробить нас справді чимось, зробить нас живою одиницею серед народів. Бо ані фіра книжок самих сего не зробить, ані копиця брошур самих, ані пів-копи послів самих, ані Академія наук сама, ані тисяча шкіл з руською мовою викладовою самою, ані тисяча віч самих. Треба всего сего, але треба всего, на всі боки, щоб ми справді росли органічно…

Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів.

Коли я ознайомився з партіями марксистів, соціалістів, лібералів та демократів, то за спиною кожної з них я побачив хитрий писок жида.

Все, що йде поза рамами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий синтементалізм фантастів, що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації.

Признаюсь у ще більшому гріху: навіть нашої Русі не люблю так і в такій мірі, як це роблять або вдають, що роблять, патентовані патріоти. Що в ній маю любити? Щоб любити її як географічне поняття, для цього я занадто великий ворог порожніх фраз, забагато бачив я світу, щоби запевняти, що ніде нема такої гарної природи, як на Русі. Щоб любити її історію, для цього досить добре її знаю, занадто гаряче люблю загальнолюдські ідеали справедливості, братерства й волі, щоб не відчувати, як мало в історії Русі прикладів справжнього громадянського духу, справжньої самопожертви, справжньої любові. Ні, любити цю історію дуже тяжко, бо майже на кожному кроці треба б хіба плакати над нею. Чи, може, маю любити Русь як расу — цю расу обважнілу, незграбну, сентиментальну, позбавлену гарту й сили волі, так мало здатну до політичного життя на власному смітнику, а таку плідну на перевертнів найрізнороднішого сорту? Чи, може, маю любити світлу будущину тієї Русі, коли тої будущини не знаю і для світлості її не бачу ніяких основ?

Не тільки ті індивідуальні прикмети жидівського типу, але особливо племінна лучність жидів та їх релігійно-суспільні організації, кагали, дають їм величезну перевагу в боротьбі за існування, особливо над людністю так відмінно зорганізованою, як польська й руська. Майже вся торгівля в Галичині і весь краєвий промисл держаться в руках жидів. Шляхетська інституція, звана пропінацією, їм завдячує свій розквіт і своє так тривке існування, бо жиди як орендарі держать в руках вишинк гарячих напоїв і стараються якнайширше «пропагувати» їх консумцію. Велика часть більшої земельної власності також у їх руках, але й тут велика часть жидів замість «управи» вносить тільки визиск і руїну. Яким способом, методою сарани, кидаються жиди на більшу власність деяких повітів, аби виссавши її, по кількох літах перекинутися в іншу сторону, зовсім не дбаючи про піднесення продуктивності землі й не думаючи навіть (розуміється, з деякими виємками) робити які-будь вклади для піднесення рільного господарства…

Зайняті тільки собою, маючи на оці тільки власні інтереси, жиди, з виємком кількох одиниць, не були горожанами Річи Посполитої, а тільки галапасами на її тілі. Ані в літературі, ані в науці, ані загалом у духовнім житті Польщі та Русі аж до найновіших часів не бачимо ніякого сліду впливу чи співділання жидів; натомість у економічнім розвою тих народів був їх вплив, без сумніву, фатальний.

Не говорячи вже про податок крові, від якого жиди тисячними правними і безправними способами вміють викручуватися…, навіть податку майна й абсолютно й пропорціонально далеко більше платять християни, рільники й ремесники, ніж жиди – купці, властителі домів по містах, рантієри та капіталісти.

Вже те одно, що в тих книгах [біблійних оповіданнях] було богато неясного і незрозумілого, мусїло зацукати не одного. Як же се? Коли Бог у тих книгах хотїв обявити людям свою волю і свою правду, то чому не зробив сього так ясно, щоби усї люди могли зрозуміти його слова? Переважна часть тих книг була писана по гебрейськи, мовою малесенького народа, що в найкращу добу свого полїтичного житя заселював країну мало чим більшу від Галичини. Що більше, сам той народ уже на пару сот лїт перед Христом забув свою мову і вона зробила ся у нього чисто церковною мовою, мало зрозумілою для народної маси, так як у нас церковна славянщина, а для Італїянцїв латина. І ще одно: в тих гебрейських книгах, бодай у значній їх части, Бог виступає як Бог самих тільки Жидів; він велить їм без пощади вбивати людий иншої національности і дуже остро остерігає їх, щоб не піддавали ся богам тих инших народів.

Найбільша часть тих приписів, поміщених у т. зв. Мойсеєвих книгах, відносить ся до обрядів, празників, одежі, постів і инших таких річий; де-що з них заховують і доси Жиди, але великої части або не заховували ніколи, або давно вже перестали заховувати. Далї велика часть тих нїби божих слів, переданих нам у книгах Мойсея і пророків, містить погані проклятя на ріжні народи, погрози та лайки, по нашому розумінню, зовсїм негідні божого імени.
А в кінці малесенька часть чисто моральних приписів, як ось прим, відомі десять заповідий божих, містять у собі вимоги зовсїм не такої високої моралі, щоб можна вважати їх випливом божої премудрости. Таким чином ми дійшли до того, що так звані Мойсеєві і инші гебрейські книги, хоч являють ся .нам духовими памятками шановної старовини і дуже цїкавого народа, який много сот лїт перед Христовим різдвом дійшов до понятя одного Бога і за віру в нього зумів твердо постояти, все таки не можуть уважати ся символом божої премудрости, непомильним та обовязковим для всїх людий і всїх часів, але були творами людий, та тому і виявляють людські хиби й помилки.

***

Щодо провокативного запитання в заголовку. Не був Франко революціонером у звиклім розумінні сего слова, бо трактував революцію як зміну світобачення, а не криваву заміну одних лакеїв “хитрих писків” на інших. Не був він і атеїстом, бо вірив у Бога, а не в “нужденні казки”, якими забили голови темному люду. Тим паче, не був Франко антисемітом, бо цей термін є “новоутвором” (за Орвеллом) і служить клеймом дослідників сіонізму. Ба, більше, “антисемітизм”, у тім, загальноприйнятім трактуванні, є вельми корисним для справи сіонізму, як стверджували лідери останнього. Але то вже цілком інша тема…

Залишити відповідь