Ґвалтування Конституції – шлях до втрати державності.

Хвиля радості у Фейсбуці з приводу того, що сумнівної легітимності парламент незаконно вніс зміни до Конституції і теперка ми всі ся рухаємо в ЄС та НАТО, спонукала вашого покірного слугу вчергове застерегти людей мислячих. До зомбованих сенсу звертатися вже немає.

Я лише напишу свою думку. Вибачте, дискусій не буде, тому що обгрунтування окремих тез цього допису є в низці раніше оприлюднених публікацій.

Найперше хочу зазначити: політична шизофренія породила правову, а це вже перші матеріальні ознаки остаточного розвалу держави.

Шестеро конституційних суддів виклали окремі думки з питання внесення нинішніх змін до Конституції. Цитую:

«Зокрема, суддя Тупицький вважає, що Конституційний Суд України у Висновку мав зробити застереження, що відповідно до вимог Основного Закону України реалізація мети Законопроекту в частині щодо “реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства в Організації Північноатлантичного договору” неможлива без проведення всеукраїнського референдуму, який стосуватиметься зміни нейтрального позаблокового статусу України».
https://jurliga.ligazakon.net/ua/news/183929_u-konstituts-propisali-kurs-na-nato-ukhvaleniy-zakon

Взагалі найперше, що повинен був зробити Конституційний суд, так це заборонити вносити зміни до Конституції України. Взалі і будь-які. Вкотре нагадаю: навіть при загрозі територіальній цілісності України, мав бути введений воєнний стан, під час дії якого заборонені будь-які вибори та внесення змін до Конституції. Те, що воєнний стан було незапроваджено (сьогодні цього немає сенсу робити, бо особливий правовий режим воєнного стану мав запобігти тому, що вже трапилося, і нині його введення є лише узаконенням диктатури) не дає підстав поглиблювати беззаконня, занурюючи державу в правову шизофренію. Натомість влада, за потуранням ручного Конституційного Суду, продовжувала це робити, а сьогодні вже відбулася, на мій погляд, насправді трагічна річ. Хоча, якщо нас, як і нашу владу, влаштовує «обгрижена» Україна, і ми вже відмовилися від Криму, а потенційно і від інших територій, – то все прекрасно, жодної трагедії…

Дивіться, що відбувається. Сумнівної легітимності парламент (нагадаю – під час воєнного стану всілякі вибори заборонені) незаконно позбавляє державу нейтрального та позаблокового статусу. Чи погодяться з курсом у НАТО та в ЄС (який хто зна чи довго ще проіснує) мешканці Криму й так званих окремих районів Донецької та Луганської області (ОРДЛО)? Риторичне запитання. А мешканці південно-східних регіонів України, де електоральні симпатії традиційно на боці популістів і демагогів, які експлуатують міф «русскава міра»? Отож. Хоча, якщо ми хочемо таких громадян України, вкупі з територіями, позбутися назавжди – то все «ок».

Тепер щодо референдума. Сам факт його проведення засвідчив би згоду з тим, що Крим є російським, а райони ОРДЛО – це насправді ЛНР/ДНР. Все просто: якщо ми свідомо проводимо референдум лише на частині території України і виключаємо з конституційного процесу мешканців Криму й ОРДЛО – то таким чином від них і «відмовляємося». Тож якщо вважаємо ці регіони Україною, то маємо враховувати думку місцевого населення. Більше того, станом на сьогодні ми вже частково від них відмовилися, тому що в українському парламенті відсутні їхні представники.

Які варіанти повернення до складу України втрачених територій? Силовий ніхто, поки що, серйозно не розглядає – це рівноцінно оголошенню Росії війни. Пишу «поки що», бо після курсу в НАТО, у Північноатлантичного альянсу з‘являються підстави повоювати з Росією Україною. Активну фазу Третьої світової ще ніхто не відміняв, і вкотре застерігаю – ми, на сьогодні, є одним із її потенційних епіцентрів.

Принагідно нагадаю, що згідно соцопитувань 2012 року лише 13% українців вважали НАТО гарантом національної безпеки. Звідкіля в серпні 2018 року таких ідіотів назбиралося 42% – для мене загадка, адже провідні члени Північноатлантичного альянсу, Велика Британія та США, які були гарантами територіальної цілісності України за Будапештським меморандумом, нас цинічно кинули. Ні-ні, ваш покірний слуга не такий наївний, щоби вважати, начебто НАТО мало розпочати з Росією війну (хоча завести свої «миротворчі контингенти» в Крим і на Донбас – таки могло), але згадайте слова шановного пана Збігнєва Бжезінського:

«Росія може мати скільки завгодно ядерних чемоданчиків і ядерних кнопок, але оскільки 500 мільярдів доларів російської еліти лежать у наших банках, ви ще розберіться: це ваша еліта чи вже наша? Я не бачу жодної ситуації, при якій Росія скористається своїм ядерним потенціалом».

Так що не потрібні були всі ці нікчемні санкції для лохоелекторальної картинки – арешт рахунків російських олігархів, як один із методів жорсткого тиску, вирішив усе б значно швидше. Але на «великій шаховій дошці» геополітики, ми є лише пішаком, який швидше принесуть у жертву ніж проведуть у ферзі. Тому як об’єкт (а не субєкт) геополітичних процесів Україна стала ресурсом виставленим на торги, а наша так звана «політична еліта» – це лише організатори аукціонів.

Отже вважати НАТО та ЄС «друзями» – це повна дурня. Така ж сама, як вважати імперську Росію країною «братнього народу». Ми для геополітичних гравців лише ресурс, і якщо позаблоковий статус давав простір для маневру, то нинішнє незаконне «епохальне рішення» просто ще більше поляризує Україну та створить передумови до її остаточного розвалу.

Єдиний шлях відновлення територіальної цілісності України – це розбудова сильної держави з потужними механізмами народовладдя на територіях, які на сьогодні знаходяться під юрисдикцією України, а також чітка політична оцінка (з подальшим її законодавчим втіленням) того, що відбулося за останні 5 років. Для цього потрібно почати називати речі своїми іменами, а не вплітати в історичну канву брехливе поняття «революції гідності»…

Але маємо те, що маємо… Звісно, в руху до ЄС і НАТО є повне право на існування. Просто варто усвідомити: ми там потрібні лише як ресурс – ніхто нас бавити і за нас вирішувати проблеми не буде – в Європі до холєри своїх. Рівноцінним партнером може бути лише сильний партнер. Натомість у дослідженні Світового банку, які сьогодні оприлюднило УНІАН, йдеться про те, що при нинішніх темпах економічного зростання Україна досягне нинішнього рівня доходів Німеччини через 100 років, а сусідньої Польщі – через 50-ть! Який в сраці курс, яке партнерство?!

По-простому: те, що нині відбулося в парламенті – це виборчий піар-хід і здача національних інтересів Українського народу. Останнє поясню дуже простим прикладом: підвищення ціни на газ, українського видобутку, якого цілком вистачає для потреб населення, передбачене вимогами МВФ й акцептоване нашим президентом, урядом і НБУ в 2015 році; метою цих вимог є входження на український ринок газу міжнародних корпорацій. Отже замість того, щоби віддавати український газ його власнику – Українському народу, за собівартістю видобування й транспортування, нас примушують його купляти за ціною, за якою ЄС купує російський і норвежський газ. Заробляють на видобутку українського газу фірми соратника Януковича – Миколи Злочевського, російського бізнесмена Павла Фукса, близького оточення чинного Президента та інших українських (неукраїнського походження) олігархів. Ось і весь курс на ЄС у практичному виконанні!

Насправді ЄС – це розвинуті механізми народовладдя та демократії, передбачені чинною Конституцією України. Не міфічний «курс», а цілком конкретні речі, які влада не робить, а підмінює їх ідеологічними гаслами, що поляризують країну дедалі більше. Натомість створення передбачених Конституцією України територіальних громад, тобто законодавча персоніфікація конституційного терміну «Український народ», передача їм у власність землі та ресурсів, які належать Українському народу за тією ж Конституцією – це би був справжній шляху ЄС. Власне таким чином рухаючись у «Європу», ми б і створювали передумови повернення під юрисдикцію України втрачених територій.

Наслідком піар-бутафорної «євроінтеграці», у кращому випадку, стане перетворення України в сировинно-ресурсний придаток, у гіршому – втрата нових територій і унеможливлення повернення старих.

На завершення ще один «штрих» (або цвях у трумну держави – що кому більше подобається) щодо нинішнього піар-шоу в парламенті.

Згідно ст. 5 Розділу І «Загальні засади» «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами».

Як стверджує доктор юридичних наук, професор, академік АПрН України, Олександр Скрипнюк:
«За своїм змістом конституційний лад опосередковує собою, насамперед, передбачені та гарантовані Конституцією державний і суспільний лад, конституційний статус людини і громадянина, систему безпосереднього народовладдя, організацію державної влади і місцевого самоврядування, територіальний устрій, основні засади зовнішньополітичної та іншої міжнародної діяльності держави, основи національної безпеки та інші існуючі найважливіші види конституційно-правових відносин».

Відтак з правової точки зору, як і з точки зору здорового глузду, питання «позаблокового статусу», чи «курсу в НАТО», які визначають основні засади «зовнішньополітичної та іншої міжнародної діяльності держави» є складовою конституційного ладу.

Згідно статті 156 Конституції України:
«Законопроект про внесення змін до розділу I “Загальні засади”, розділу III “Вибори. Референдум” і розділу XIII “Внесення змін до Конституції України” подається до Верховної Ради України Президентом України або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України».

Отже нині Конституцію вчергове зґвалтували, під радісні оплески пришелепуватих народних обранців і воплі-соплі ура-патріотів, у яких подібними подачками у вигляді «безвізів», «томосів», «євроінтеграцій» та інших симулякрів просто обманом забирають державу, як колись в індіанців купили Мангеттен за цяцьки вартістю 24 доляра.

Держава, в якій влада узурпована, Конституція збещещена, а закони розтоптані – приречена.

Узурпація влади, яка нині вчергове була цинічно продемонстрована на тлі нехтування Законом, дає народові право на повстання. Проте ніякого повстання не буде – бидло приймає ярмо добровільно. І немає жодного значення – це ярмо «русскава міра» чи «демократичного заходу»…

P. S. «Генеральна Асамблея ООН 10 грудня 1948 року проголосила Загальну декларацію прав людини, у преамбулі якої зазначила: «…Беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і нужди, проголошено як високе прагнення людей; і беручи до уваги, що необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення».
З процитованого слідує, що право на повстання існує.
У низці західних держав подібна форма протесту проти тиранії взагалі чітко прописана в Основному законі країни. Наприклад, у Декларації Незалежності США повстання є не просто правом, а обов’язком громадян. «Обов’язком перед Богом», — як недвозначно писав про це третій американський президент Томас Джефферсон.
В Основному законі Естонії, прийнятому в 1992 році, ч. 2 ст. 54 говорить: «Кожен громадянин Естонії має право, за відсутністю інших засобів, надавати спробам насильницького зміни конституційного ладу опір з власної ініціативи».
У ст. 23 Хартії основних прав і свобод Чехії 1991 сказано: «Громадяни мають право чинити опір кожному, хто зазіхає на демократичний порядок здійснення прав людини та основних свобод, встановлений Хартією, якщо діяльність конституційних органів і дієве використання коштів, передбачених законом, виявляються неможливими».
Частина 4 ст. 20 Основного закону Німеччини свідчить: «Всі німці мають право на опір кожному, хто спробує усунути цей лад, якщо інші засоби неможливі». Ідея даного положення навіяна досвідом фашизму, що прийшов до влади законним шляхом, а потім знищив встановлений конституційний лад.
Конституції Словаччини, ст. 32: «Громадяни мають право чинити опір кожному, хто зазіхає на здійснення демократичних прав і свобод людини і громадянина, передбачених цією Конституцією, якщо діяльність конституційних органів і дієве використання коштів, передбачених законом, виявляються неможливими».
У ст. 3 Конституції Литви від 1992 р. зазначається, що «народ і кожен громадянин має право протидіяти будь-якому, хто насильницьким шляхом посягає на незалежність, територіальну цілісність, конституційний лад Литовської держави».
В Основному законі Греції ч. 4 ст.120 написано: «Дотримання Конституції довіряється патріотизму греків, які правочинні і зобов’язані чинити опір всіма засобами всякій спробі скасувати її шляхом насильства».
Ст. 21 Конституції Португалії: «Кожен користується правом чинити опір будь-якому наказу, який завдає шкоди його правам і свободам та їх гарантіям, а також застосовувати силу для відсічі будь-якого нападу, якщо неможливо звернутися до представників влади».
По суті, мова йде про право на особисту самооборону в широкому сенсі цього слова, що в певних ситуаціях може означати і дії на захист конституційного ладу».

https://uk.m.wikipedia.org/wiki/Право_на_повстання

Залишити відповідь