Юрко-інфо N15

Не знавіснілі виродки, не хитросракі мамоненята, та не їхні прислужники здатні порятувати людство від занурення у жахіття Третьої світової. Ми самі. Лише ми самі можемо порятуватись, усвідомлюючи власну єдність одне з одним і з Богом. Це не я кажу, а Папа. Тільки не так брутально, звичайно…

В нинішньому випуску про таке: про що застерігає й до чого закликає Папа; операція “Вісла” з точки зору упослідженого міжнародного права; українсько-польські відносини очима поляка на прикладі одного села; 100 днів Трампа – підсумки і висновки; КНДР-США-Китай…; кого підтримає Хабад в Україні; дослідження рідновірства та заборонена алко-тема в російському живописі…

Отже, Папа й надалі дивує своїми проникливими зверненнями, котрі, на превеликий жаль, потопають в інформаційному непотребі. Але, якщо уважно вслухатися й вдуматися в сказане – Франциск застерігає одних і дає рецепти іншим…

  

Притча про доброго самарянина – це притча про сучасне людство. Людське життя вкрите ранами, бо все крутиться навколо грошей і речей, а не людей. І люди, котрі називають себе “достойними”, часто не дбають про інших, залишаючи тисячі людей, цілі народи, на узбіччі. На щастя, є люди, які творять новий світ, піклуючись одне про одного, витрачаючи кошти з власної кишені. Мати Тереза з Калькутти сказала: що любити можна тільки власним коштом. Нам так багато треба зробити, і ми повинні діяти разом. Але як нам це вдасться, коли ми щоденно дихаємо злом? Дякувати Богу, жодна система не здатна знищити наше бажання відкритися добру, співчуттю і здатності реагувати на зло – все це проростає глибоко в наших серцях. Ви заперечите: але я не добрий самарянин і не мати Тереза з Калькутти. Навпаки: ми дорогоцінні, кожен-кожнісінький з нас. Кожен-кожнісінький з нас – незамінний в очах Бога. Серед мороку нинішніх конфліктів кожен із нас може стати яскравою свічкою, нагадуванням про те, що світло долає темряву, і ніколи не буває навпаки.

Вищенаведена цитата з відеозвернення. Його варто прослухати уважно. А нижче конспірологічна версія з самої публікації:

И тут некоторые журналисты, которые невольно стали свидетелями этой неформальной встречи, отметили вторую загадочную странность. Обычно спокойный Папа, что-то взволнованно и быстро объяснял Верховному Имаму, так быстро, что переводчик еле успевал переводить. Невольные свидетели этого разговора отметили, что «Имам мрачнел на глазах.» Еще они расслышали несколько слов из возбужденной тирады Папы:» этот май… последний..они хотят.. если.. они сделают..апокалипсис..конец..» И одну фразу Имама, который довольно громко произнес «Нельзя допустить этого.»

Папа Римский знает, что произойдет в мае: загадочные поступки и слова Папы в Египте

***
Не варто сьогодні акцентувати увагу на колишніх образах, але недопустимо й замовчувати правду. А правда така – українців знищували на їхній землі. Отже, мала місце етнічна чистка. Заради справедливості – подібне відбувалося й на етнічних українських землях, окупованих Москвою. А щоби бути до кінця чесним – політика так званої Київської Русі щодо, скажімо, древлян, була чимось подібним…

Резолюція №780 Ради Безпеки ООН та складений на її виконання звіт Комісії експертів визначають етнічні чистки як «використання сили або погроз для вигнання осіб, які відносяться до тих чи інших груп, з будь-якого району з метою перетворення його на етнічно однорідний», а також як «цілеспрямовану політику, розроблену однією етнічною або релігійною групою, для усунення примусовими та такими, що призводять до терору, методами цивільного населення іншої етнічної або релігійної групи з певних географічних районів».

Етнічною чисткою є діяння, яке містить або може містити елементи злочинів проти людяності, воєнних злочинів або злочину геноциду, чи поєднувати у собі елементи всіх або деяких із цих злочинів. Метою етнічної чистки завжди є примусове вигнання етнічної чи релігійної групи з визначеного району для перетворення його на етнічно однорідний.

Метою проведення операції «Вісла» було примусове переселення українців із чітко визначених територій на південно-східному прикордонні Польщі із забороною самовільного повернення на рідні землі. Замість депортованих українців на цю територію було переселено близько 14 тисяч поляків, що фактично перетворило її на етнічно однорідну.

Отже, операція «Вісла» може бути кваліфікована як етнічна чистка.
https://zbruc.eu/node/65310

***
Не нагнітаючи ненависті, варто досліджувати історію такою, як вона є, живою й незаанґажованою. Особливо важливими є такі дослідження, котрі проведені “стороною опонента”. В данім випадку – це історія українського села, написана поляком.

Книжка написана польською мовою. Поява її не є чимсь надзвичайним в сучасному книговиданні – тепер про свої села вигнанці з Закерзоння пишуть доволі часто. Дивує те, що історію українського села написав поляк і написав правдиво, прихильно до українців, не згущуючи темних фарб недалекого нашого минулого, не чіпляючи огидних ярликів, не протиставляючи українців і поляків.
Спочатку автор коротко торкається давньої історії України, нагадує, що ще недавно, до початку ХХ століття, тих, що тепер виступають як народ український, називали русинами. Прогягом віків відносини між поляками та українцями не були однаковими, але якщо в дав­нину вони були добросусідськими, то з плином століть, а особливо в середині ХХ ст. загост­рилися аж до кривавих протистоянь, бо кожен народ бачив свою незалежну державу в омрія­них кордонах: поляки на схід за Збруч, українці – по Сян. Польський та український (русин­ський) народи здавна жили поруч, але кожен мав свою віру, свої звичаї, традиції, свою куль­туру, тому народи жили поруч, але не разом, оберігаючи свою самобутність. Ця відмінність зберігається до нині. Автор описуючи історію села Горайця, одночасно розмірковує про непрості стосунки між українцями і поляками на прикладі одного села на Любачівщині.

Історія села Гораєць і польсько-українські відносини

***

Символічних 100 днів президента Трампа дають підстави робити попередні висновки. В одному з них, в числі іншого, про скорочення “допомоги” Україні. “Допомога” в лапках, тому що насправді це фінансування власних інтересів…

Минулого тижня вийшов символічний 100-денний термін перебування Дональда Трампа на чільній посаді найвпливовішої країни світу. Британська The Financial Times, аналізуючи в цілому доволі непередбачувані дії нової американської адміністрації, константувала, зокрема, що “прогнози теплих стосунків між Трампом і Володимиром Путіним не справдилися. Поточні розслідування стосовно зв’язків між співробітниками виборчого штабу Трампа і Москвою стали стримуючими факторами для зближення. Однак більш серйозною перешкодою стало визнання неправильної поведінки Росії… Як зазначають особи, близькі до адміністрації, Москві не було зроблено жодної поступки, ні щодо України, ні щодо Сирії. Навіть більше ніж адміністрація Обами, команда Трампа хоче досягнути якихось поступок від Росії, перш ніж дасть згоду на яку-небудь співпрацю.
В той самий час від Foreign Policy стало відомо, що новий президент США залишається вірним своїй обіцянці зменшити участь США в справах інших держав. Мова йшла про скорочення фінансової допомоги країнам, що розвиваються. “Деякі зі скорочень торкаються країн, які вважались стратегічно важливими. До прикладу, іноземна допомога Україні, яка використовувалась для підтримки політичних і економічних реформ, очікує скорочення на 68,8 відсотків”, – написав FP.

https://www.ostro.org/general/world/articles/524155/

***
Ще один погляд на 100 днів Трампа від Алли Князевої:

“Я любив своє минуле життя, у мене було так багато інтенсивних речей, – заявив Трамп в інтерв’ю Reuters. – Але тут більше роботи, ніж у моєму минулому житті. Я думав, що буде легше”. Що краще: бути успішним бізнесменом чи поганим президентом? – запитують американці.
Американці підводять підсумки. Боротьба з Obamacare (Obama Care або ObamaAct — один з найбільших реформаторських проектів у галузі медицини в історії США). Кращої реформи в охороні здоров’я його компанія не запропонувала. Стіна з Мексикою – провалена, більшість американців не бажають цієї стіни, а республіканці не хочуть дратувати виборців… Зменшення оподаткування багатих вважають хибним експериментом, який призведе до дефіциту бюджету. І демократи також говорять, що будуть захищати окрім охорони здоров’я ще й закон “Додда-Франка” (який встановив жорстке державне регулювання фінансової сфери) та екологію…
Американці підрахували, що за ці 100 днів в середньому через кожні 2,8 дні він вискакував перевіряти своє майно у Флоріді і кожних 5 днів грав у гольф. Взагалі – це була ідея Манафорта, зробити з Трампа другого Януковича. Той силів у Межигір’ї й нічим не займався, не ліз, куди не слід і все підписував, що було потрібно. Тільки той в теніс грав, а цей у своїй Флориді в гольф. А в Білому домі йому скучно…

http://ofeliyadd.livejournal.com

 

***
А поки Трамп грає в гольф, в конфлікт США-КНДР, окрім Південної Кореї, Японії та Австралії, потроху втягується й Китай…

Представник Міністерства закордонних справ Китаю Ген Шуан вчергове висловив незгоду Пекіна з облаштуванням американської системи протиракетної оборони THAAD у Південній Кореї. Про це пише Reuters.
Ми рішуче застосуємо всі належні заходи, щоби захистити наші інтереси”, – заявив Шуан на прес-конференції.
Пекін стверджує, що THAAD може використовуватись для шпигування за китайською територією, незважаючи на запевнення Вашингтону, що система ПРО носить суто оборонний характер.
http://news.liga.net/news/world/14743559-kitay_otreagiroval_na_razmeshchenie_pro_ssha_v_yuzhnoy_koree.htm


***
Пригадуєте, як зганьбилися всілякі “портнікови” й “пономарі” своїм дуполизтвом пані Клінтоновій? А звернули увагу, як у нас раптово побільшало “республіканців”? Ні? А даремно. Тепер всі українські політзаробітчани кинулися з паломництвом до “нової” американської еліти. Наївні карапузи. Враховуючи вплив на Трампа сімейства Кушнерів, прихожан Хабаду, можна прогнозувати, що кадрові рішення в Україні прийматимуться в Дніпровській Менорі, а не в овальному кабінеті…

Действительно, сейчас многие уверены, что Госдеп Трампа будет избавляться от «обамовского наследства» в Украине и сменит команду БПП и «Народного Фронта» на иных политических лидеров «майдановского лагеря». Учитывая, что вменяемых и влиятельных политиков там почти не осталось, то первыми кандидатами видятся Юлия Тимошенко и Андрей Садовый – далеко не идеальные, но другие еще хуже. Собственно, интриги в таком варианте почти нет: то, что Юлия Владимировна однажды сожрет Петра Алексеевича, предсказывалось давно. Однако существует и другой вариант, уже более интересный: Надежда Савченко.
«Пардон, но она же агент Путина!» – воскликнут некоторые читатели. Действительно, последние несколько месяцев отношение к героине Украине изменилось на 180 градусов. Но присмотримся, кто именно поднял эту волну про «Савченко-зрадницю»? Политики, карманные активисты и придворные журналисты двух партий власти: команды БПП и команды НФ. В случае с Савченко мы наблюдаем такую же организованную сверху тотальную травлю, как когда-то в отношении Пастернака или Солженицына. Причина та же: «выскочка» публично пошла против «линии партии» и осмелилась публично озвучить крамольное мнение. Похоже, что «совок» процветает даже в постмайданной Украине.

Имя, сестра, имя!». Да вот, пожалуйста, целых два: Сергей Тигипко и Виктор Пинчук. Первый считался компромиссной фигурой на пост президента Украины еще в 2004 году, и до сих пор умудряется сохранить этот потенциал. Второй в прошлом году засветился как один из главных спонсоров избирательной компании Хилари Клинтон (говорят, он её финансировал «на всякий случай»), но сейчас срочно исправляется, поддерживая Дональда Трампа. Причем, будучи зятем Леонида Кучмы, он не имеет никакого отношения к политическому негативу своего тестя: Пинчук в политических схватках не участвовал, по меньшей мере лично, да и покупал в Верховной Раде всегда только нейтральных «центристов». И вот сейчас у обеих появился шанс удачно выступить дуэтом.
Впрочем, а почему только дуэтом? Ведь эта команда может быть куда многочисленнее, если соберет всех связанных лиц. Не будет тянуть интригу, а сразу выложим этот флэш-роял на стол: Виктор Пинчук, Игорь Коломойский и зять Дональда Трампа Джаред Кушнер являются vip-прихожанами общин «Хабада». Равно как Геннадий Боголюбов и Александр Фельдман. А Сергей Тигипко хоть и остается «вечным комсомольцем», прежде был бизнес-партнером Коломойского и Боголюбова, а также оказал Пинчуку пару огромных услуг. Ну разве не мощная команда для борьбы за власть – особенно с поддержкой Вашингтона?!

Если кто-то узрел в этом заговор сионистов, то он сильно ошибся: сионисты и хасиды не очень ладят друг с другом, а «Хабад» является одним из консервативных направлений хасидизма, критикуемым за некоторую эксцентричность даже другими хасидами. Кстати, американские сионисты больше поддерживали Хилари Клинтон – и это не смотря на её ярко выраженный антисемитизм и симпатии к Палестине. Дональд Трамп, напротив, своим первым же указом отменил американскую помощь Палестине (выписанную Обамой) и выступил с радикально произраильской позицией. Так что «иудейский фактор» вполне может сработать, тем более что для этого Тигипко или Пинчуку не понадобится подкарауливать Трампа у туалета. Необходимую встречу вполне может устроить лидер украинского отделения «Хабада» ребе Шмуэль Каминецкий (главный раввин Днепропетровска), договорившись со своими американскими коллегами – а те обратившись к Трампу через его дочь и зятя.
http://from-ua.com/articles/397421-novie-favoriti-vashingtona.html

***
В контексті релігійної тематики, вашій увазі дослідження рідновірства студентки УКУ, Христини Жукровської, люб’язно опубліковане Петром Гусаком. Там багато корисної інформації як для переконаних християн, так і для прихильників рідновір’я.

Дане дослідження обмежується українським емігрантським середовищем і територією України в ХХ столітті. Попри те, аналогічні культурні та історичні процеси в інших посткомуністичних країнах Центрально-Східної Європи, що також буде відображатися в нашій праці.
Оскільки явище неоязичництва дуже слабо представлене в науковій та популярній літературі, ця робота базується на першоджерелах: публікаціях його засновників і послідовників. Ми змушені часто звертатися до Інтернет-ресурсів, оскільки більшість організацій створені зовсім недавно, і лише з електронних мас-медіа можна було черпати останню інформацію. Слід, правда, зазначити, що деякі тексти апологетів «рідної віри» настільки поверхові й малозмістовні, що виявляються непридатними навіть для описових досліджень.
У висвітленні обраної нами теми будемо використовувати здебільшого описовий і порівняльно-аналітичний методи. Це пов’язано із відсутністю достатньої кількості не лише фахової літератури, але й узагальнюючих праць, які б походили з самого неоязичницького середовища. Це змушує до власних пошуків автора даної роботи, розробки певної систематизації знайденого та формування власних оціночних висновків.
Мета цієї роботи – дослідити, в чому полягає феномен української етнорелігії, ознайомитися із її вченням та культовими практиками у контексті процесів духовно-культурного відродження та націотворення. Робота складається з трьох розділів, в яких висвітлено процеси виникнення та розвитку неоязичницьких рухів, представлено основи віровчення і обрядовості, а також проаналізовано ідейні та суспільно-політичні засади та пріоритети.
Щоб дане дослідження було максимально чітким, зрозумілим та доступним не лише для тих, хто більш-менш ознайомлений із самим явищем, найперше ми звернемося до ґенези ідеї відродження язичницьких практик та створення новітніх вчень, основаних на світогляді предків. Зупинимося на розгляді окремих постатей, ідеологів, найбільш причетних до розвитку цих течій. Також звернемо увагу на становлення та структурне розмаїття неоязичницьких організацій та об’єднань, що охоплює не лише культурну та релігійну сфери, але й політичну.
Також доцільно буде хоча б побіжно розглянути особливості неоязичництва на теренах Східної Європи, оскільки розвиток таких рухів в Україні не відбувається ізольовано від інших народів. Існують певні відмінності у різних країнах у намаганнях відродити світогляд предків і перетворити його на сучасне релігійне вчення, проте можна спостерігати і багато спільних рис, закономірностей.
Другий розділ зосереджує увагу на найважливіших аспектах неоязичницького вчення та культу. Зупинимося на розгляді РУНВіри та Рідної Віри як двох найбільших та найвідоміших течій українського неоязичництва. Попри з’ясування спільних для них рис, важливо вказати на відмінність між ними, яка випливає із різних систем боговірування. Так, рідновіри вважають себе політеїстами і прямими спадкоємцями прадавньої віри предків. Рунвірівці, натомість, є монотеїстами, оскільки почитають єдиного бога, але своє вчення теж виводять зі світогляду предків.
У третьому розділі ми розглянемо теоретичні аспекти функціонування етнорелігії в духовно-культурному та національно-політичному житті України, зокрема ми звернемо увагу на уявлення про язичництво як «істинну віру українців» та поєднання його з ідеями патріотизму й націоналізму. Полеміка неоязичництва із християнством займає важливе місце в його ідеології, тому неможливо оминути цю тему в даній роботі.

http://christian-psychology.org.ua/psysoc/4450-rozvitok-neoyazichnictva-v-ukrayin-u-xx-stoltt.html

***
А на завершення, чудова антиалкогольна підбірочка. Пияцтво та мракобісся. Картини російських художників.
https://ofigenno.com/zaprescchennye-kartiny

***
Ще раз дозволю собі нагадати про другу частину експерименту (перша – це сам дайджест “Юрко-інфо”), поки що невдалу (текст з Юрко-інфо N1) :

Отже, друга частина експерименту полягає в тому, що, в існуючій фінансовій системі потреба в чомусь вимірюється сумою грошей, котру людина готова за те щось заплатити. Я більше принципово не хочу займатися бізнесом і своє покликання бачу в Просвіті. Де-факто перебуваючи в статусі безробітного, немаю ні вихідних, ні вільного часу. Як вільний консультант даю собі раду з хлібом насущним, але, чим більше займає часу турбота про забезпечення матеріального мінімуму – тим менше залишається на творчість і просвітні проекти. Тож на сьогодні призупинена активна діяльність щодо “Мережі вільних людей”, “Вільного університету”, видавництва книжок, та ще деяких задумок.
Тому вирішив надати своїм читачам та однодумцям можливість підтримати просвітницьку діяльність, а за одно й пересвідчитись, чи насправді моя писанина та ідеї є комусь пртрібні та цікаві.
Принцип простий, такий, яким користуюся у своєму “вільному консалтингу”: я допомагаю, а “клієнт”, як захоче, то й віддячить як вважатиме за потрібне. Жодних зобов’язань і комерції – просто подяка за допомогу. Часом достатньо й доброго слова. Питання не в грошах.
Тому, якщо хтось вважатиме за потрібне фінансово долучитися до підтримки моїх проектів, то залишу тут свої рахунки. Один маю в ОТP банку, інший – карточка Привату. На другий бажано багато не перераховувати. Про всяк випадок.

Картковий рахунок в регіональному відділенні АТ “ОТП Банк” в м. Львові:
26250042787326
Поточний (в тім числі валютний рахунок) в ОТП: 2620 2001 787 326
Картка Приватбанку: 5168 7555 0994 9711

Ага. Всі мої дописи є у відкритому доступі.
“Щоденник примітивного конспіролога” за цим: https://issuu.com/037892/docs/a5_all_print та за іншими посиланнями в дядька Гугла.
Попередній блог на сайті “Вголос”: http://vgolos.com.ua/bloggers/57/
Нинішній ви читаєте. На жаль мусів відімкнути тут коментарі через шалену спам-атаку після кількох публікацій.
І авторська сторінка у Фейсбуці: https://www.facebook.com/yursytnyk/?ref=bookmarks

І ще раз “ага”. Скажу чесно – мені все одно, буде фінансова підтримка чи ні. Суть експерименту – чи готові люди платити за НЕЗААНГАЖОВАНУ й максимально об’єктивну інформацію. Адже об’єктивно моя писанина ворожа лихварству, в чому періодично переконуюсь. Проте, фінансова підтримка до чогось зобов’язує. А зобов’язань я не люблю. Писанина – це моя своєрідна волонтерка. Тож коли вона раптово закінчиться в силу меркантильних потреб – не судіть…

Залишити відповідь