Чорнобиль

Зі спогадів справжнього полковника.

Повернувся я з “Зони” 23 червня 1986 року. Забрали мене звідтіля вертольотом і одразу до військового госпіталю. Там тоді суцільна “радіофобія” панувала, а пацієнти демонстрували один одному “фокуси” – як до тіла, начебто на вражені радіацією місця, прилипають ложки та виделки.

Мені 35 років, помирати не хочеться. Пощастило. Приїхали лікарі з Петербургу. От вони мені й сказали: ніхто толком не знає як лікувати, то ж не шукай щастя по закордонах, тікай у ліс, де багато води й мало сонця. Я подумав і почав їздити щороку в Трускавець. Завдяки тому та, звичайно, самодисципліні – досі живий…

Тож пробув я в госпіталі три дні і сказав: все виписуйте, їду додому. 26 червня сів на АН-24, місце мені виділили біля стюардеси. Так вона протягом усього рейсу жодного разу не присіла, а я не одразу й зрозумів чому. На місці зустрічає начальник міліції аеропорту, руки не подає, потім ще один знайомий не вітається за руку – радіофобія. Кажу їм – відведіть в номер (готель там, як у Львові “Тустань”, два кроки від летовища) хочу переодягнутися. А перед відльотом передзвонив водієві, щоби привіз мені змінний одяг. Той привіз, все що йому сказав, а про шкарпетки я забув. Після душу переодягнувся, мешти на босу ногу, штани натягнув понижче, а “зонівський” одяг запакував у цупкі целофанові мішки. Водієві наказав знайти на околиці яму поглибше і там прикопати…

Наступного дня чую, що зі мною щось не те. Пішов у лікарню, зміряли тиск. 220/190! Це при моїх 72-х кілограмах ваги. Колоти не можна – алергія. Ну, якось вижив.

13 июня 1986г. вертолет распыляет дезактивирующее вещество над территорией вокруг Чернобыльской атомной электростанции. Reuters/Tass JAPAN OUT

Під реактором я був третього травня… Як все відбувалося? Знаєш, тоді, як і сьогодні, були три головні проблеми керівництва. Скажу російською:
1. Нєразбєріха.
2. Наказаніє нєвіновних.
3. Поощрєніє нєпрічасних.
Горбачов нехай не п#здить, що не знав яка загроза. Перші шведи сказали, одразу. А Горбачов примусив Щербицького провести парад. І взагалі, він йому вкоротив віку…

В Чорнобилі якось усе не по науці відбулося. Класика це – вибух, проникаюча радіація та променева хвороба. Реактори “заправляють” на п’ять років роботи. Так ось, той що вибухнув, кілька місяців як був “заправлений”. Невідомо насправді скільки й чого пішло в атмосферу. Це в 400 разів гірше ніж атомна бомба в Хіросімі…

Мене в Києві по нинішній день горло хапає. Щитовидка…

Причина вибуху? Коли прибув на місце, то зауважив дуже багато працівників КДБ і ментовської “семірки”. Когось шукали. До речі, весь зв’язок спецслужбами був заблокований, повністю.
Три варіанти:
1. Диверсія.
2. Аварія.
3. Помилка оператора.
Правди ж ми ніколи не дізнаємося. Всі документи в Москві…

Пам’ятаєш директора ЧАЕС – Бахтіярова. Помер уже. До речі, в Дрогобичі, біля нас сидів. Так ось, вибух стався о 1:23, а в 5-й ранку його змусили підписати документ, що сталася пожежа. Щось мусіли доповідати в ЦК, ось і вирішили назвати пожежею, а в цей час на 3-му реакторі вже помирали люди…
Коли б одразу сказали, що це аварія – то були б задіяні трохи інші сили…

(тут ми вчергове згадали наше нинішнє “АТО”)

До 10-12 травня ми не вірили, що залишимось живими… Шахтарі копали під реактором і заливали туди бетон, щоби це все не пішло в землю і Прип’ять. Коли б не зупинили це в ті дні, то не лише ми б з тобою зараз не розмовляли, хто зна, чи була б нині Європа…

Взагалі 26 квітня я був у міністерстві, в Києві. Мене мали призначити туди на посаду. Прийшов, а керівництва немає. Нікого взагалі. І ніхто нічого не знає. Інформація була повністю заблокована. Я повернувся додому, а вже на 2-ге число знову терміново викликали в міністерство. Так я з одним портфелем, навіть не попрощавшись з дітьми, полетів у столицю. Наступного дня мені дали водія з автівкою і відкомандирували в Чорнобиль. Що там трапилося, я так і не знав. Їдемо, назустріч колони машин, зустрічаю колегу з Киівської області, той мені: ти куди лізеш, там повний п#здець, я вже три доби не сплю, займаюся евакуацією… До того я практично не курив, а тут він мені дав пачку цигарок і я димів до самого реактора, куди мене згідно наказу доставили. А там все було в суцільному диму…

13 июня 1986г. сотрудник ГАИ проверяет транспортные средства, въезжающие в запрещенную зону вокруг Чернобыльской атомной электростанции в Украине.

Людей здурили. Сказали, що евакуація на три дні. А то ж повнісінько малих дітей, елементарних речей з собою не взяли. Ось і розпочали правдами-неправдами повертатися, щоби позабирати речі… В під’їзд зайдеш – страшний сморід. Електрики немає – всі їстивні запаси попсувалися, холодильники потекли…

Собаки швидко здичіли, почали кидатися на людей. То ж привезли з Києва три автобуси з мисливцями, щоби їх повідстрілювати. Ми ті автобуси перепинили, кажемо: хлопці, ви знаєте, що там робиться, яка радіація? На той час ми вже зробили карту радіаційного забруднення. Ті подумали, розвантажили припаси, і ми на місці все з’їли й випили, а тоді відправили іх назад. Взагалі ходили завжди голодними, одні консерви. А за пляшкою часом відправляли посильних аж у Білорусію…

Найжахливіші враження, а в житті я всілякого надивився, від мертвої Прип’яті. Ніч. Я вийшов з БТР. Лише світло наших фар і жодного вогника. Жодного звуку. І жодної живої душі…

Опубліковано в соцмережі Фейсбук у 30-ту річницю Чорнобильської катастрофи.

P.S.
Через відсутність фінансування, корупційні схеми, халатність та застарілість будь-українська АЕС може “рвонути” в будь-який момент, а на зауваження вчених-ядерників і парламентаріїв, які намагаються запобігти другому Чорнобилю, Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ) і українська влада, схоже, не збираються реагувати. Але от як довго можна буде “грати” з підступним “мирним атомом”?
З кожним роком українські АЕС продукують все більше електроенергії, і тільки за три останніх роки вироблення енергії зросло з 8,3917 та 8,7840 мільйона. Сьогодні на українських атомних станціях експлуатується 15 ядерних енергоблоків, для одинадцяти з них терміни експлуатації вже закінчуються, що ставить загрозу стабільність роботи станцій… І якщо ми пережили Чорнобиль, після якого залишилася мертва тридцятикілометрова зона відчуження, то після аварії, скажімо, на Запорізькій АЕС, в Україні настане “ядерна зима”, а маса надзвичайно небезпечного ядерного палива виллється в Чорне море”… Для чотирьох енергоблоків АЕС терміни функціонування були продовжені. Вартість продовження для одного блоку в середньому обійшлася державі у 300 мільйонів доларів, але для інших атомних енергетичних установок модернізацію призупинили, незважаючи на їх аварійність, застарілість і технічні неполадки.

“Щоб українські АЕС продовжували забезпечувати нас електроенергією в найближчі чотири роки, необхідно терміново продовжити роботу ще 7 енергоблоків, інакше ми втратимо 7 ГВт встановленої за кілька років, а до 2030 атомна енергетика України припинить своє існування”, – зазначає народний депутат Юрій Дерев’янко
Повний текст читайте тут: https://daily.rbc.ua/ukr/show/dernaya-opasnost-kakuyu-ugrozu-tait-mirnyy-1471527686.html

Залишити відповідь