Чому я нічого не роблю?

Чому я нічого не роблю, або розвінчування деяких авторитетних стереотипів.

Мабуть тому й пишу всілякі дурниці, бо не хочу бути серед людей «успішних», тих, корті «дєлают что-то нужноє» або «важноє», а тим паче серед самозакоханих ідіотів, які все знають. Особливо серед останніх, оскільки моя власна думка з багатьох питань створює ілюзію гордині, а це означає, що мене в цю категорію вже й так записали…

Не сприймаю політику, бо вона переповнена ріжними «табу»: не вільно називати дегенератів дегенератами, згадувати окремі національності, критично ставитися до збоченьців і не подавати руку негідникам. Більше того – потрібно намагатися сподобатись електоральному стаду, а це далеко безглуздіша трата часу аніж, скажімо, пиятика на самоті. Остання – максимально щира…

Образливо, коли обзивають політологом, бо це, начебто, натякають на вміння розбиратися в сортах гімна. Смішно, коли кажуть: «блогер» чи «журналіст». Не маю жодного відношення до 90 з гаком відсотків писунів, які цією діяльністю заробляють собі на матеріальне благополуччя, переконуючи себе у «власній позиції», яка чомусь співпадає з думкою спонсора-власника. В минулому житті бізнесмена доводилося часом таких наймати і нині смішно, коли ті ж самі люди одягають тоги «моральних авторитетів»…

Громадські діячі в переважній більшості просто політичні повії, а справді щирі люди, котрі своєю громадянською активністю намагаються щось змінити, губляться серед цієї маси корисливих ідіотів.

Успішні люди мають займатися бізнесом або працювати начальниками. Все це було в минулому житті, а роль альфа-самця просто себе віджила як морально застаріла. Весь успішний бізнес, як і кожні великі статки, базуються на злочині. Або на сприянні злочину. Кажу як «успішний бізнесмен» і «топ-менеґер». Користаючись нагодою розповім файного анеґдота в тему:

Заходить топ-менджер у приймальню власника компанії. Секретарки намає, бо в цей час робить міньєт хазяїну. Топ стукає ввічливо у двері. – Хто там? – ричить бос. – Це я, Ваш топ-менеджер – відповідає відвідувач. – Іди на х…й! – лунає з-за дверей. Топ-топ-топ…

Тож не хочеться повертатися ні в іпостась хазяїна, ні, тим паче, слуги. Ще менше бажання «служить родінє» – «служить би рад, пріслуживаться тошно…». В бізнес я подався, ще коли СРСР на ладан дихав. Кинувся в стихію підприємництва з посади заступника начальника відділу капітального будівництва одного НДІ. Скажу зі всією відповідальністю: порівнюючи рівень влади в «загниваючому союзі» й тодішнє будівництво за правилами «біблії Замовника» – «Справочніка зазчіка-застройщіка», з тим модним «девелопментом», проектом у сфері якого керував з 2002 по 2008 рік – деградація управління в «Незалежній» Україні відбулася суттєва. А коли бачу як і що нині будується у Львові, то розумію – це просто повний декаданс і 100% кримінал. Знаю точно – Садовий в історію увійде вже, як мінімум, людиною котра знищила «княжий Львів»…

Про фаховий рівень більшості сьогоднішніх чиновників, нардепів і навіть міністрів – говорити немає сенсу: конаюча країна є найкращим доказом професійно-моральних якостей цієї злодійкувато-хибнокомпетентної зграї.

Часто мої дописи виглядають як повчання і людей дратують. Особливо тих, хто знає, що я правий і бачить себе у моїх дописах. Іноді зі здивуванням помічаю, що такі самозабанилися, або відфрендилися. З Богом! Адекватним нагадаю – я лише застерігаю. Але й це вже втрачає сенс. Тому вибачте і дякую, хто ще терпить.

Не беруся жодним чином претендувати на істину, бо вона відносна, а люди, котрі вважають себе «новою елітою», часто не помічають елементарних речей.
До прикладу. На ефірі в Остапа Дроздова мова йшла про дурних виборців:

Одразу зазначу – є багато щирих і добрих людей, яких обдурили. Окрім, звісно, дегенеративної електоральної маси, котра домінує. Тому й тут питання дурнів не є однозначним. Але знову прозвучало про «зміну системи». Сказав, що для мене зміна політичної системи – це коли громада з-поміж себе обирає кращого представляти її інтереси. Така собі «джамахірія», або пряма демократія на український лад. Це не зовсім було сприйнято колегами в студії. Але я не про них (хлопці, загалом, хороші), а про тих, котрі думають, що вони знають як змінити «систему», проте не розуміють як взаємодіють між собою її елементи і навіть не враховують найважливіші з них.

До прикладу, скажу про всемогутні засоби масової ідіотизації населення. ЗМІ, себто. Найперше – про олігархічні. Я таки прочитав Дроздова роман-вибух «N 1» (рекомендую – багато цікавих думок, з якими далеко не завжди погоджуюсь) і був приємно здивований з назви його дипломної роботи: «Журналістика як інструмент Апокаліпсису». Вельми символічно! Так ось. Вкотре віддираючи приклеєні мені «добрими друзями» ярлики гомофоба-конспіролога-антисеміта, згадав на передачі мудрого юдея Карла Поппера, котрий, ще на початку 90-х, говорив наступне:

«Сьогодні телебачення володіє політичним потенціалом колосальної сили; цей потенціал практично всеохоплюючий. Це начебто Господь Бог говорить з нами; і є очевидна можливість використання цієї сили на шкоду. Така сила сама по собі є надто великою для демократії, але тим паче демократія не може допустити, щоби цією силою зловживали… Нею зловживав СРСР. У Гітлера не було повноцінного телебачення, проте всюдисуща пропагандистська машина була приблизно такої ж сили, як телебачення сьогодні. Якщо собі уявити суміщення (Гітлера й телебачення), то його сила була би практично безмежною. Це підштовхує нас до висновку, що справжня демократія не може існувати без контролю над телебаченням…
Вороги демократії ще не зовсім усвідомили силу телебачення. Але коли вони справді зрозуміють, що вони можуть вчинити за допомогою цього медіуму, вони найперше скористаються ним у найнебезпечніших ситуаціях. І може виявитись, що супротив уже буде марним…
».

Впродовж кількох років пишу: наших олігархів створили спецслужби за допомогою телеканалів і масового відстрілу конкурентів. Сьогодні, завдяки зомбоящику та «невідомим снайперам», ми маємо «Переможців «Революції Гідності» і тисячі полеглих у гібридно-громадянській війні на Донбасі… Що, знову термін «громадянська» діє як на песика Павлова? Це теж вплив засобів масової ідіотизації населення. Прочитайте План заходів на виконання неіснуючих (невідомих?) «мінських угод» і чинний Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» ( http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1680-18) і самі переконаєтесь: згідно цих документів війна, незважаючи на гібридність, є громадянською, а Росія – країною-партнером…

Ну так, звісно, навіщо аналізувати, он, Портніков же ж пише…

Не спроможні нинішні політики змінити систему. По-перше – вони не знають, що воно таке, а по-друге – це не потрібно зомбованому стаду. Ті, хто вважають, що всі політики дурні, а вони мудрі, бо все знають – нехай читають Сократа, який трішки злукавив, промовивши своє знамените: знаю тільки те, що нічого не знаю. Ну а також мудрих євреїв Поппера і Ломброзо – щоби зрозуміти марноту своїх потуг і можливі наслідки «політичної злочинності».

Тому, дорогі друзі, я нічого й не роблю. У звиклому розуміння цього слова. Хоча часу на сон залишається все менше…

Залишити відповідь