Хресна хода України

Хресна хода України, або кілька думок з приводу: чи потрібна нам нова релігія?
Мене завжди бентежив контраст між сенсом колективного духовного єднання з Христом, який мужньо ніс свого хреста на Голгофу, та зомбованим натовпом, який ведуть за собою попи в пишних шатах і політики – слуги Сатани.
Наше життя сповнене контастів та відтінків, а хресна хода їх гарно ілюструє: духовність і піар, щира молитва та цинічний розрахунок, хрест, як символ життя та смерті, та хрест, як покута…
Я поважаю духовність і подвижництво, але критично ставлюся до зомбування юдеїзованим християнством, яке, на загал, обслуговує політичні інтереси владних структур та своїх організацій – церков і конфесій. На моє внутрішнє переконання: Богу не потрібні посередники, а роль церков в управлінні масами далеко не однозначна.
Згадую випадок з останніх виборів у ВР. Маленьке, бідне село на Франківщині. Приїхав, вийшов з автівки посеред невеликої площі, на якій розмістився універсальний промислово-продуктовий магазин, обшарпане поштове відділення та якась громадська споруда, що влізла майже по вікна в землю. Причалапує бабуся, й одразу з запитанням: за кого приїхали агітувати? Посміхаюся, кажу: за дочку… – То вам нема чого тут робити, – одразу перебиває – приїжджав Кіндій (кандидат від Самопомочі, керівник Івано-Франківського ОККО, олігарха Антонова) і дав нам на церкву 300 долярів, так шо ми вже знаємо за кого голосувати…
Чи потрібна людям Церква? Дурне запитання, бо все залежить від “менеджера” на місці. Мабуть кожен знає цілком порядних, сердечних і добрих людей серед служителів культу різних конфесій. Але кожен також і платив за хрестини, похорони, вінчання й інші подібні речі. Мені навіть якось автівку за 10 долярів висвячували – водій переконав 🙂
Коли відбувається обряд, в який людина вірить і вона за це віддячує грошима – то нехай би так і було. А коли є такса на послуги – то це вже якось не корелюється з тим, що заповідав Ісус. Про пузатих попів на мерседесах та збоченьців у рясах, просто промовчу.
Кожна конфесія є виразником інтересів якихось геополітичних кланів і принцип “філіокве”, через який начебто християнство розкололося на церкви “східного” й “західного” обряду, тут ні до чого. Ба, підозрюю, що 99% вірян і не знають, про що йдеться. Аналогічно не знають люди й про те, що християнство засуджувало лихварство.
В 1139 році Другий Латеранський (Х вселенський) собор прийняв постанову, про те, що:
“Хто бере відсотки, має бути відлучений від церкви і назад прийматися може тільки після суворого покаяння та з величезною пересторогою. Визискувачів відсотків не можна ховати за християнським звичаєм.”
В 1179 році папа Олександр III забороняє лихву під страхом позбавлення причастя, в 1274 папа Григорій Х постановляє виганяти лихварів з держави, а Климент V, в 1311 році, відлучає таких від церкви…
Нинішня церква – це інтегрована в лихварську систему бізнесово-політична структура, окремі члени якої займаються просвітницько-виховною (в рамках чинної ідеології) діяльністю.
Тож церква і духовність, таки дещо різні речі. А відтак, я прихильник тези: одна держава – одна церква. У цьому випадку релігійна інституція може бути провідником державницької політики. На сьогодні, українські церкви, через підпорядкування різним інституціям, свідомо чи несвідомо, але приймають активну участь у розколі країни. Принаймні, така їхня участь є більш помітною ніж сором’язливі спроби об’єднання.
Більше того, в умовах олігархічно-охлократичної системи “єдина церква” неминуче перетвориться у ще один механізм зомбування людей.
Проте, є ще одна проблема – “нужденні казки ж#дівські”, як назвав Іван Франко біблійні оповіді, на сьогодні все більше стають неприйнятними для мислячої частини суспільства. Ось що писав про Біблію, ще десь одразу після Другої світової війни, львівський професор Володимир Шаян:
“І тут зустрічаємося з дивним фактом. Об’єктивне дослідження Біблії, саме як ідеології, наштовхується на величезні перепони тому, що юдаїзм став основою для християнства. Можна навіть сказати, що це питання замовчувалося істориками релігій чи екзеґетами.
Щобільше, об’єктивне дослідження цієї теми відразу наражається на звинувачення в “антисемітизмі”, так, немов би об’єктивні наукові дослідження історії Риму Гіббонса свідчать про “антиіталійські” настрої цього великого дослідника, бо ж у його історії показано стільки “негативних” явищ ідеології старого Риму.”
Багато нинішніх св’ященників критично ставляться до юдеїзації християнства, хоча й не насмілюються відверто критикувати Біблію так, як це робив Шаян:
“Читаємо отже уважно всі ті місця Біблії, в яких ж#дівський народ устами своїх пророків чи “Бога” створює свій власний закон і своє ставлення до інших народів і релігій. Саме ця програма, саме це відношення до інших народів найбільше покаже нам, що хотів даний народ здійснити в історії людства. Із неї ми побачимо, чи він був творчий чи руйнуючий. Вивчаючи цю програму, дійдемо до непохитного висновку, що Біблія є вицвітом ж#дівської расовості, ж#дівської виключності і ж#дівського геноциду, тобто плану систематичного вбивання чи винищування всіх інших народів.
Після всіх цих зауважень і роздумів приступимо прямо до аналізу Біблійної програми у відношенні до інших народів. Читаймо саму Біблію:
“Коли ти приступиш до міста, щоб воювати з ним, то запропонуй йому перше мир. І станеться, якщо воно відповість тобі: “Мир”, і відчинить браму тобі, то ввесь той народ, що знаходиться в ньому, буде тобі на данину, і буде служити тобі. А якщо воно не замирить з тобою, і буде провадити з тобою війну, то обложиш його. І Єгова, Бог твій, дасть його в руку твою, а ти повбиваєш усю чоловічу стать його вістрям меча” (5М., 20: 10-13).
Підкреслюю ще раз виразно кожне слово останнього речення: “ти повбиваєш усю чоловічу стать його вістрям меча”. (5М., 20: 13).
“Тільки жінок, і дітей, і худобу, і все, що буде в тім місті, всю здобич його забереш собі…”
Програма дуже ясна і недвозначна…”
(Володимир Шаян, “Біблія як ідеологія”)
Спроби рефермовати християнство ні до чого не призведуть, оскільки в нинішніх реаліях лише поглиблять розкол і наплодять нові секти. Останні й так себе почувають в Україні дуже привільно. Більше того, з ними постійно заграють політики (згадаймо пані Сироїд на релігійному шоу пастора Мунтяна), а багато політичних партій, особливо “вождівського” типу, й самі перетворюються на релігійні організації. Народ у своїх політичних оцінках і симпатіях-антипатіях, вже давно керується не здоровим глуздом та оцінкою програмних засад, а вірою. Хтось вірить у Діву Юлю, хтось у Сонцесяйного Львівцепастира, а дехто навіть у Шоколадного Монстра.
Все це наслідок нечуваної раніше інформаційної атаки на людські мізки – часу для об’єктивного аналізу практично не залишається, але хочеться на щось обіпертись. Тому розум відмикається, а люди ведуться на примітивний популізм. Це називається ляшковізацією свідомості та парасюкізмом головного мозку.
Повернімося до Біблії. Можна дискутувати з Володимиром Шаяном та розповідати про те, що це все витівки Диявола, але нинішній Папа, за давніми пророцтвами, цілком може виявитися останнім (детальніше тут: http://vgolos.com.ua/…/antyhryst_abo_misiya_putina_141934.h…).
Знову ж таки, для нового світового порядку має бути модернова “об’єднавча” релігія, котра, вочевидь, вже розроблена десь там у масонському закуліссі. Це буде щось на кшталт нео-окультизму з вражаючими комп’ютерними спецефектами, а її жерці сидітимуть у закритих бункерах, моделюючи реальність.
Чи можемо ми цій віртуальній реальності протиставити чинне, або навіть модернізоване християнство? На мою думку – ні. Це також стосується ісламу, індуїзму, буддизму та інших релігій.
Рідновірство, що опирається на персоніфіковані природні еґреґори, які активують архетипи українськості – це ефективніша зброя проти релігії Novus Ordo Seclorum, але серед його нинішніх адептів є значно більше ефективних критиків християнства, ніж творців нового чи реставраторів прадавнього Ритуалу. А масі потрібен Ритуал, Обряд, Жрець, Чудо та інші складові культу, котрі потребують серйозної медійної підтримки та тривалої розкрутки. Часу на просування такого “продукту” немає, а бабло на нього не дадуть. Або дадуть, аби спотворити й очолити. До речі, ця тема активно розкручується кремлівською ідеологією та формує в імперців ілюзію “древності” “русскава міра”. Тож із цим напрямком варто бути обережним.
Тому мені видається, що на противагу віртуальній релігії Матриці, ми зможемо протиставити лише віру в принципи природовідповідності. Що це таке – приблизно маю уяву, але поділитися, на разі, не готовий. Бо скільки людей – стільки й шляхів пізнання.
Щодо “хресних ходів”. Пізнання є актом індивідуальним, але зміни відбуваються швидше й ефективніше завдяки усвідомленому енергетичному резонансу однодумців. Безумне ходіння за ряженими попами – це різновид масового психозу. Усвідомлена шана Христу, як синтезу (об’єднанню) ерґреґорів “старих богів” – це спільна Дія.
Вірю в “хресну ходу” українства в цьому світі і погоджуюся з тезою Миколи Руденка: “Земна цивілізація підходить до свого завершального екзамену, а його підсумки значною мірою залежатимуть від того, як цей екзамен складе Україна.”

29.07.2017 р.

Залишити відповідь