Січневі рефлексії

Дописи у стрічці розпочато з 25 січня…

Привіт усім. Хто скучив, і хто не дуже. Відкинувся після місячного карцеру від АДміністрації славного у своїй величі Цукерберга. Хвала Йому і Томосу! Про всяк випадок. А ще: нич не маю проти геїв, готовий пробачати навіть тих, хто читає Портнікова, і мовчатиму про тих, котрі її обікравши, її ж і славлять. Можу навіть лайкнути, коли обікравшіся носитимуть квіточки до пам‘ятника Степану, прізвище якого всує не називатиму, бо хто ж його зна, за що тепер у карцер садять. Але кожна кара має підстави. Часом і неочевидні, але має…

Найперше я зробив висновок про власну нелогічність: уникаючи в реалі натовпу та велелюдних зібрань, у віртуалі розвів тут повний бардак – цілу купу людей, котрих не знаю, більшості з яких я байдужий, а серед них – стукачі. За наявність останніх – не сумніваюся, оскільки за наш єдинокошер…, перепрошую, священний Томос від Петра Святого й Олександра (Петровського-Налекрешвілі) Великого, себто за висловлені мною негідним сумніви у Його, Томосу, величі, АДміністрація Фейсбуку до карцера не садить, то формальну підставу знайшли креативно-несподівану (страралися ж су… шановні читачі) – батька Махна. Звісно, що за українофоба Нестора Івановича теж до цюпи ніхто не кине, але ж «голь на видумкі хітра», як батя казав. Я мав необережність процитувати цього шановного революціонера, себто його спогади. А у своїх спогадах, командувач Революційної повстанської армії України, очільник селянських повстань у 1918-1921 рр, знаний анархіст Махно, писав таке:

«Момент был такой, что оставаться в стороне и только смотреть или слушать, что делается, нельзя было. Оставаться нейтральным и к тем и другим тем более было невозможно, потому что население района было определенно враждебно настроено против политики Украинской Центральной рады, агенты которой, разъезжая по району, травили всякого и каждого революционера, называя его „предателем неньки Украины“ и защитником „………“, которых по „идее“ Центральной Украинской рады (по выражению ее агентов), конечно, нужно было убивать, „як гнобытилiв мови“.
Такая идея оскорбляла крестьян. Они стягивали с трибуны проповедников и били как врагов братского единения украинского народа с русским.
Вот эта-то злопамятная проповедь шовинистов-украинцев толкнула трудовое население Гуляйпольского района на путь вооруженной борьбы со всякой формой обособленного украинства, ибо население видело в этом шовинизме, который фактически являлся руководящей идеей украинства, смерть для революции.»

Оте слово «………» в оригіналі є співзвучним з політкоректним новоутвором «якцапів». Але видно експерти безконечного у своїй справедливості Цукерберга не зауважили, що славний Нестор Іванович, який сповідував братерське єднання трудового російського та українського люду, у своїх спогадах лише цитував буржуазних аґентів «Центральної Української ради», а не обзивав «якцапами» представників великого російського народу. Відтак у віртуальний карцер я потрапив за цитування цитати. Це черговий доказ того, що межі між віртуальною та фізичною реальністю є доволі умовними: Надя Савченко вже 10 місяців сидить у цілком реальному СІЗО з не менш «поважних» причин.

Отже вчергове маю застерегти: епоха права та закону закінчилася – настала епоха інформаційної диктатури. Винуватий не той, чия вина доказана у змагальному судовому процесі між обвинуваченням і захистом, а той, кого призначили офіринм цапом засоби масової ідіотизації населення. Зворотня сторона цього явища: судам начхати на думку ЗМІ, оскільки, як і останні, вони залежать від тих, хто призначає як суддів так і головних редакторів. У кожному окремому випадку різниця лише в почутті міри власника та професійній етиці його підлеглих. Проте, як правило, перша обумовлена конкурентним олігархічним середовищем, а друга… Мабуть теж ним – бо раптом коньюктура зміниться й появиться новий «папік», який за «бєзпрєдєл» і спитає. Таким чином олігархічна змагальність створює видимість залишків демократії та законності…

Повертаючись до уроків «карцеру» від вельми ретельних АДміністраторів могутнього повелителя всія Фейсбуку та майже 2-х мільярдів рабів його, недосяжного на вершинах віртуального Олімпу Цукерберга, хочу сказати наступне: тут як і в реальному житті: вмер, посумували й забули. Близькі сумуватимуть троха довше, а так як потомство у віртуальнім царстві ся не плодить – цвіти на могилку не носитимуть. Ага, ще трохи й у Фейсбуці стане більше акаунтів покійників аніж живих людей… Ну, хіба з твого імені зроблять черговий фетиш, зліплять героя або злодія й увіковічать у пропагандистських цілях – тоді матимеш вічну пам‘ять, як то ся співало в тій, не цілком легітимній церкві, котра не пізнала правдивого Томоса…

До речі, шось я не вникав у деталі, але зобачив у пані Юлі на з‘їзді начебто Епіфанієвого дідуся (як стверджують ріжні кляті аґенти московского православія), якого величають почесним патріархом. То він є почесним патріархом котрої церкви? Та нова, ПЦУ, запровадила таке звання? Теперка не можу зрозуміти: УАПЦ і УПЦ КП, які начебто припинили своє існування, до нашого довгоочікуваного й омріяного Томосу були незаконними? То шо – хто ся вінчав – теперка має ше раз пошлюбитися? А кого відспівали? Свят-свят-свят…

Нє-е, певно шо були законними обидві, бо інакше б їм Томоса не дали. Логічно? Ну, правильно: ПЦУ ся створила внаслідок об‘єднання двох церков, а не виникла на рівнім місці. Значить ті дві церкви були цілком легітимними, бо нелегітимність якої одної призвела б до нелегітимності Томосом освяченої новоствореної.

Теперка дивіться. Українська автокефальна православна церква, котра начебто припинила своє існування, створилася завдяки зусиллям протоієрея Липківського 14 жовтня 1921 року, на самої Покрови, у Софії Київській. Тоді було скликано перший Всеукраїнський Церковний Собор, який затвердив постанову Всеукраїнської православної церковної ради від 5 травня 1920 року про автокефалію Української православної церкви. Далі процитую Вікіпедію але прошу прочитати, бо то є важним для каждого правдивого християнина:
«Проте вийшло так, що жоден єпископ (усі вони належали до Російської православної церкви в Україні) не захотів узяти участь у Соборі українських православних. Це означало, згідно з канонами Церкви, що Собор не мав права обирати предстоятеля церкви — митрополита — та, в результаті, покладати єпископів. Перед більшістю віруючих тоді постало питання канонічності Собору та його відповідності церковним звичаям.
Чи не найважливішу роль тут зіграв протоієрей Василь Липківський, що виступив із першою доповіддю, в якій обґрунтував канонічність Собору. Він сформулював такі тези на розгляд православних:
«1. Усі вірні, які прибули на Собор, є не приватні особи, а обранці-представники своїх церковних громад, і тому на Соборі лунає голос усієї Української церкви.
2. Усі члени Собору зібрались для вирішення справ Христової церкви в Україні, отже, з нами перебуває сам Христос.
3. Усі члени Собору вірують, що Українською церквою керує Дух Святий і що їх зібрала на Собор благодать Св. Духа.
4. Це все означає, що Собор має всі умови для того, аби бути цілком канонічним.
5. Московські єпископи не прибули на Собор через те, що вони не вважають себе членами нашої Церкви або не вважають себе обранцями цієї Церкви».
Після уважного обговорення тез отця Василя Собор визнав своє зібрання канонічним і правочинним голосом усієї Української церкви. Далі, на підставі дослідження Святого письма, Собор декларував, що в апостольські часи взагалі не існувало єпископської висвяти й що, наприклад, апостола Павла висвятили пророки, які не були єпископами. Ще одним прикладом був апостол Тимофій, якого висвятили покладанням рук священиків, а не єпископів.
Учасники Собору наголошували, що благодать Святого Духа притаманна не окремим єпископам, а Церкві в цілому, тобто громаді вірних, і саме тому, на їхню думку, українська церква також мала повне право покласти на обранця свої руки й звести на нього благодать Святого Духа, як це мало місце в апостольські часи».

Видите як добре на тім Соборі постановили: благодать Святого Духа – то не монополія єпископів, а привілей Церкви як спільноти віруючих, християн і священників. Отже, нинішнє надання Томосу не лише підтвердилу таку позицію, а також і легітимізувало вищепроцитовану процедуру. Тому виникає, як на мене, логічне запитання: а навіщо тоді той Томос, який лише підтвердив, що його для легітимності Церкви не конче й потрібно, оскільки нині ним визнано канонічну правосуб‘єктність Української церкви створеної без усіляких закордонних дозвільних документів? Ось зібралися б усі українські священники, без тих московських попів, які чи то взагалі позбавлені Томоса – чи то його сором‘язливо приховують, зібралися й повторили дійство того історичного Собору, отримали благодать Святого Духа та створили правдиву національну церкву. Без Москви, Ватикану та Стамбулу. Шо, зле би було?..

Видите, яке дурне до голови чоловікові лізе, коли він у цюпі сидить? Пишу тут всілякі бздури – ну яка незалежна церква? Що ви?! То так само не можливо як незалежна Україна – бо вільні люди та великі нації самі створюють підвалини своєї концептуальної влади, й не обов‘язково релігійної, а раби шукають аби їм хто яку бумагу дав. Недаремно наш великий Тарас писав:

Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» — «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь… І всі мови
Слав’янського люду —
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі… Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, —
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люде.
А ґвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що — не Брути!
У нас Брути! і Коклеси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть… та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття — ваші пани
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили…

А щоби про ті потішні вибори не писати, бо я ж про політику більше не хочу – нудить, то раджу, замість обговорювання сортів лайна, всього того Шевченкового вірша прочитати…
На останок хочу подякувати всім, хто принаймні помітив мою відсутність на просторах імперії великого Цукерберга і привітати тих, чиї уродини й іменини проґавив. Писав не раз але хто не прочитав, повторюся: в карцері спілкування у меседжері є забороненим, тому не відписував.
Якщо «добрі люди» вирішать мені знову стулити тутка писок, то нагадую:
часом щось повідаю у ютубі й виставляю тут ріжні цікавинки:
https://m.youtube.com/channel/UCikzJRLr4Fne7P2-WJncGSw
деякі цікаві публікації розміщую в Телеграмі:
https://t.me/sytnykinfo
Іноді щось порскаю в Твіттері:
https://mobile.twitter.com/Yuriy15422872
а знимочки закидую в інстаграм:
https://www.instagram.com/yursytnyk/?hl=uk
ну і більшість моїх публікацій, поки ще немає книжки, тутечки :
http://yurko.info

25 січня 2019 року.

***

Виборчий процес як чортячий вир – затягує все нові й нові душі…
Глип – чергове відео Ходоса. Екс-ребе й знаний юдей-антисеміт часом розповідає цікаві речі, а тут журбинка – суть відео зводиться до того, що відомий блогер Шарій – нехороша людина. В оригіналі Едуард Ходос обізвав Анатолія твариною, точніше – козлом, який погано пахне. Цитувати дослівно боюся, бо щойно відсидів місяць у фейсбук-карцері за цитування Нестора Івановича Махна (див. дописи нижче).
Отже. Едуарда Ходоса моцно збентежило, що так як він назвав Шарія, останній обізвав нашого шановного Президента. Дещо раніше Ходос, який вважає фашистською одну юдейську релігійну організацію, найбільша культова споруда якої розташована в українському Дніпрі, стверджував, що юдей Порошенко цій організації протистоїть. Звісно, що не сам протистоїть і не так щоби зовсім, а разом із головним равином Києва та всія України, вельмишановним Яковом Дов Блайхом, має дещо відмінні від цієї організації інтереси.
Що цікаво – з мого ютуб-каналу було вилучене відео, яке я записав з чергового відеоблогу пана Ходоса. На тім відео, вельмишановний ребе Блайх розповідає, що приятелює з власником «5» каналу – євреєм Порошенком.
Сам екс-ребе Ходос стверджує: у визначенні єврейської національності слово равина – це закон.
Водночас Едуард Ходос вважає, що всі реальні претенденти на президентську мацу, себто – на тяжкий президентський кусень пісного хліба, є юдеями, оскільки навіть пан Бойко по мамі такі да, а головний конкурент чинного Президента є креатурою Хабаду, релігійної течії в юдаїзмі, яка домінує на пост-радянському просторі.
Засновник «небополітики», професійний московський розвідник гаспадін Дев‘ятов, буквально позавчора прорік, що власне представники однієї з гілок юдейства реалізують задуми «Планіровщіка», точніше – вже три тисячі років втілюють у життя «план Соломона». Нагадаю, що хабадівцем є добрий приятель пана Путіна, головний ребе Росії – Берл Лазар, чий син головує в Сімферопольській синагозі. У священній книзі Хабаду «Танья» стверджується наявність «божественної душі» лише й винятково в євреїв, а Ходос гаслом цієї релігійної течії називає: «євреї понад усе – Хабад понад євреїв!».
На думку пана Ходоса (і за спостереженнями одного примітивного конспіролога), триває протиборство між прихильниками Хабаду та іншим табором юдейства, який начебто усвідомлює наслідки доктрини про «божественну» природу винятково однієї нації. Відбувається приблизно те, що знаний юдейський письменник Ленні Бреннер назвав «боротьбою за душу єврейського народу», і що стало причиною двох світових воєн і кількох революцій у минулому столітті. Зважаючи на твердження Папи Франциска: «в середині кожного християнина сидить юдей», можна припустити, що поле цієї боротьби (битви?) охоплює понад 2 мільярди представників нинішнього людства.
Ідеологічні концепції обидвох сторін відрізняються подібно як «права» й «ліва» течії в політиці. Тобто, насправді, вони є лише димовою завісою для більш глобального світоглядного протистояння.
Проте є питання в яких сторони доходять цілковитої згоди та демонструють єдність. Як приклад такого взаємопорозуміння, Ходос, палкий прихильник московського православія, наводить отримання українськими православними Томосу. Демонстративна присутність у найважливіші моменти цього вікопомного рішення (поділу тубільного населення України за приналежністю до різних гілок концептуальної влади) прихожанина вельмишановної хабадівської общини м. Дніпра, мецената (це ж він подарував у найбільший хабадівський центр світу, дніпровську «Менору», найбільшу в світі срібну Ханукію) пана Петровського-Налекрешвілі, якого всілякі есбеушні генерали вважають кримінальним авторитетом «Наріком», на думку вельми поінформованого в тонкощах юдейського життя харківського екс-ребе, свідчить про схвалення Томосу двома конкуруючими гілками українського юдейства.
Відтак виглядає дещо нелогічною образлива критика істинно православним Ходосом «розкрученого за єврейські гроші» (за його ж словами) Анатолія Шарія, за те, що останній нешанобливо відізвався про нашого дорогого Президента, який приніс Україні начебто ненависний Ходосу Томос…
Думаю вищенаведеного тексту достатньо аби троха замакітрилося в голові, як вам, дорогі мої читачі, так і вам, зацофані й необразовані стукачі. Тому на завершення цього допису висловлюю повагу всім у ньому згаданим персоналіям, національностям і релігійним поглядам.
Якщо за підняття подібних тем АДміністрація могутнього Цукерберга, нехай Єгова продовжить радісні дні його, вчергове посадить примітивного конспіролога у карцер, начебто за порушення «стандартів щодо мови ворожнечі» (стандартів у вигляді чиїхось цитат, які відшукають у моїх дописах річної чи більше давності), то пам‘ятайте де мене знайти, якщо це, звісно, вас цікавить (паролі, адреси та явки у стрічці нижче).
А можете не шукати, не вдумуватися у всю цю «абракадабру» й продовжувати рефлексувати на виборчі перегони. Миру всім.
P.S. Щоби не залишати вас у здогадках – а що той козел Ситник хотів сказати, резюмую: існуюча система агонізує на світоглядному рівні; вже навіть «Римський клуб» визнає хибною нинішню парадигму розвитку людства, і тільки затуркане та вчергове обдурене населення України, територію якої від цього населення хочуть пошвидше звільнити, рефлексує на «вибори» й «томоси» та сперечається за естетично-смакові якості лайна в ополонках. Амінь.

26 січня 2019 року.

***

Знаєте, соцмережі – то велике лицемірство. Хтось казав: любло коли мені брешуть, але тоді, як знаю правду. Я теж багато знаю але воно жодним чином мене не тішить – бо мушу мовчати. Не те, що мушу, але не хочу публічно викривати лицемірство, яке тутка часом пре без міри і стримання. Бо хто ж без гріха? Тож і я нікому не суддя й не дохтор…
Дуже ми вже любимо себе обманювати, і дуже хочемо здаватися мудрішими, гарнішими, чеснішими…
А насправді, всі в купі, є середньостатистичними у своїй недосконалості. Бо мудрий, хто справді щось знає, – той мовчить. Адже розумним пояснювати не потрібно – самі додумаються, а дурням – намарно. Особливо намарно – дурням увірувавшим. І вже вкрай немудро – сперечатися з увірувавшими у когось із політиків…
Тому Фейсбук для нас, середньостатистичних дурнів, і не треба насолоджуватись самообманом, а ліпше прийняти себе такими, які ми і є насправді…

***

А хто сказав, що люди не винні?
Ми ж не хочемо переосмислити стереотипи, сформовані ЗМІ та «загальноприйнятою думкою», хоча в епоху інтернету це цілком реально зробити – було б бажання. Душевна лінь, тупість, бездумні рефлекси на інформаційні подразники, мавп‘яче мислення, коли думки скачуть із теми на тему як макаки з гіляки на гіляку…
А оце прекрасне – «маю переконання», яке в 99% є продовженням маніпулятивних технологій засобів масової ідіотизації населення…
Прикладів безліч. Ну хоча б той самий газ, який за Конституцією належить Українському народові. Саме поняття «ціни» на нього є некоректним, оскільки мова може йти лише про собівартість видобутку. Але хибно навчені ідіоти вам почнуть верещати про «ринок», бо так їх зомбували професори з купленими науковими ступенями та книжки дегенератів, основне завдання яких тримати людську свідомість у парадигмі псевдополюсів…
Сьогодні відбувається масова мастурбація на виборчий процес, який є фікцією по своїй суті. Знову ж таки – суцільна Хуцпа та рефлексії на інформаційні вкиди хитрожопих політтехнологів…
Тому висновок сумний: у всьому ми винні. І в Небесній сотні, і в подальших «небесних легіонах», і в наступних…
Але є й позитив: зміни можливі дуже швидкі й позитивні, коли люди захочуть зрозуміти реальний стан речей й усвідомити необхідність зміни системи.
Тому відповідь на питання: встигнемо ми себе порятувати чи ні – залежить лише від нас. Тим паче, що нинішній час реально дає такі можливості, проти яких техногенна система безсила…

***

Розповідав мені їден старший приятель, якому вже за 70 літ, як прийшов до него колєґа, такого ж віку. З плєшкою. І каже: хочу випити, бо рецензував роботи нинішних студентів – то є образ нендзи і розпачу. Наливай! 16літ хлоп не пив і ся не стримав…
Бо деградація – то річ страшна й печальна…
Я не вживаю тілько 8 літ, але полистав‘ім тутка ленту і бігме – захтілося врізати сотку!
Пороблено людискам, пімнете мої слова – то ся добре не скінчить: гризутьсі посполиті за своїх укоханих політиків як голодні пси за об‘їдки московскої ковбаси…
Може то знову шось написати неполіткоректне – про Томоса, Голокоста чи авторитетного г…я (ага, героя) Портнікова, аби вірні АДміністратори славного у своїй мудрості та величі Цукерберга вчергове кинули мене на місяць до карцеру? Але то вже якийсь натуральний мазохізм. Нє?
А може виховувати в собі християнске терпіння та єнші чесноти й молитися за пропащі у фейсбуку душі?
Чи не заглядати сюди, аби Сатана не спокушав гординею?
Чи сотворити віртуальний суїцид і не видіти як прогресуюча деградація призведе до безповоротніх процесів?
Слаба людина, слаба…
Дай Боже мудрості та терпіння, бо пукну зсередини від злости!

27січня 2019 року.

***

Мушу дати відповідь на питання глобальні, а згодом перейдемо до повсякденних.
Valeriy Yatsenko ‪Чи земля плоска, чи рептилоїди існують, чи згідно книги Еноха велетні “запаковані” в Антарктиді або перебувають в стані самадхі у горі-піраміді Кайлас або ще гірше таємно керують людством після затоплення Атлантиди в той час, як гіперборейці курять бамбук миру, чи Шевченка вбили згідно ритуалу, щоб він не зміг реінкарнувати швидше, оскільки він дійсно являється пророком або бодгісаттва, чи світ, насправді, являється віртуальною симуляцією, чи Порох агент сіоністів, Юля – дура, Ляшко – гей, Садовий – тварина, Гриценко – бурундук, Зеленський – конопля, Бойко – кущ, Вілкул – осел, а українці обраний народ після переобраних?????????????????? Дякую🙃‬
‪Пишут ґазети, жи число увірувавших в плоску землю росте, шо є закономірним, з огляду на Святий Безвіз і Єдинокошерний Томос‬.‪ Але земля є не кругла і не плоска, а рапата – шо анунаки тримают у страшній тайні. ‬
‪Рептилоїди спарувалися з Ротшільдами, а в первісному стані можна їх зобачити тілько ‬з‪амороженими в таємних лабораторіях Пентагону. ‬
‪Велетні-атланти запаковані в уральских горах, де підземним лабіринтом бродят між Антарктидою і Кайласом аби бути в добрій фізичній формі, коли Агнець Апокаліпсису їх закличе на прю з рептилоїдними анунаками.‬ Енох, коли народив Мафусаїла, став ся плутати в ґеографій, за що Єгова забрав го до себе.
‪Гіперборейці перебувають в астралі, а вночі навідують лідерів великої 20-ки і вправляють їм мізки. ‬
‪Шевченка терміново забрали‬ до Шамбали, бо ше троха і він би спричинив світову масакру ж#_в, м@ск@лів і масонів, а поховали його двійника-якцапа.
Світ є реальність запліднена віртуальною мастурбацією.
Порох є аґентом Великої Лажі Вселенського пархіатхату.
Юля – прєлєсть.
Ляшко – гендерний симулякр.
Садовий – голограма.
Гриценко – танк.
Зєлєнскій – в танку.
Бойко – вишка.
Вілкул – мишка.
А великий Український нароод – це Гога й Магога, котрі ся розбрідают грішним світом аби го поратувати від Мамони.

***

Любиться ми Ужгород, який навіть у не май файну погоду та пору року, відрізняється від Львова затишком. Тут життя тече більш неквапливо, туристи не перенасичують життєвий простір і навіть мачки лапають миші без зайвої метушні. Як не позирай – в пульки тя не лізуть масові садо-мазо-бетонні почвари, а центр міста не виглядає окупованим юрбами алко-сексо-туристів. Різноманіття мов і говірок нич не мириґує , галасливо-російської (не місцевої) майже не чути, а закарпатська автентична говірка лише підкреслює місцевий колорит. На базарі вдалося ми купити правдиві парадички. О! Смак справжнього помідора взимку – то ліпше заморського ананаса!
Находивсі я містом доста, аж лаби мя боліли, лем на каждім кроці є кав’ярня, де кавіль дешевший і ліпший львівської ширпотребної кави для туристів. Ше ся мало надивив, бо у старім місті за каждов кривулюв можна зобачити якісь паранні старі хижі чи поважні храми. То маю сподівання файне місто на річці Уж ше не раз побачити. Правда річка хоч і красить місто але є мілка – ґаті в ній би не стратив, бо кажут улітку вода лем талпи замочить. Але повідають, жи на весну з гір йдуть потоки і Уж підіймається майже до набережної, вздовж якої висаджено 300 лип у два ряди…
Но, доста розказувати, айно не схочете самі поникати. Місто се файне – поїдьте си, позирайте, як сакура зацвіте…

28 січня 2019 року.

***

Символічне-навколополітичне. 1933 – Голодомор?
Щойно зобачив, жи нинішнє самовисуванє пана презеса називалося «Від Крут до Брюсселя. Ми йдемо своїм шляхом».
Зізнаюся, дорогі мої, спочатку той-во, оху… ох і був подивованим. Потім спробував зрозуміти логіку президентських політтехнологів. Оскільки «День Злуки» вибрала Юля, то Петі було не комільфо: ні в один день із заклятою конкуренткою дійство чинити, ні без знакової дати висуватися. Тому вибрали саме цю річницю, котра мала би символізувати героїзм українських вояків загалом, а молоді зокрема. Відтак від трагічного героїзму – до… До «Атоміуму», числа «7» – символу Брюсселя, чи до хлопчика, що пісяє?…
А, ну так, звісно, до ЄС. За логікою авторів гасла: українські юнаки під Крутами загинули зарад того аби ми нині вступили до ЄС. Прекрасно! То мені нагадує відому цитату самонемічного Березюка, що Небесна сотня загинула, аби вони сиділи в парламенті…
Як би ми не героїзували смерть юнаків під Крутами, але ця дата є глибоко трагічною. І життя своє герої віддали за НЕЗАЛЕЖНУ Україну. НЕЗАЛЕЖНУ. А Європа нашу мрію про Незалежність похоронила…
Щоби не вдаватися в політичні екскурси краще процитую вірш:
ПАМ‘ЯТАЙ
Коли Україна за право
життя
З катами боролась, жила
і вмирала,
І ждала, хотіла лише
співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна в нерівній
борьбі
Вся сходила кров’ю і
слізьми стікала
І дружної помочі ждала
собі,
Європа мовчала.
Коли Україна в залізнім
ярмі
Робила на пана і в
ранах орала,
Коли ворушились і скелі
німі,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві
жнива
Зібравши для ката, сама
умирала
І з голоду навіть згубила
слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в
демона зла,
Європа мовчала.
Олександр Олесь 22. 08. 1931.
Модні президентські політтехнологи не кохаються в українській поезії, а даремно…
Поєднавши символ трагедії з символом ситої бюрократії, яка і в часи Голодомору мовчки спостерігала за геноцидом мільйонів українських селян, Президент проклав свій символячний шлях. Довжиною 1933 км. Власне така по прямій відстань між Крутами та Брюсселем.
Символіка цифри «1933», у контексті нашого «руху в Европу», в мене особисто чомусь не викликає жодного оптимізму…

29 січня 2019 року.

***

Дуже страшно, насправді, коли нікчемність підносять до моральних авторитетів. Псевдо-еліта страшніша ніж відкритий ворог – вона руйнує з середини.

***

Не судіть строго так званих діячів культури чи мистецтва, котрі ся з’являють на ріжних політичних збіговиськах.
По-перше – серед них є щиро увірувавші. Або влюбльонні. Віра сліпа, а любов зла – полюбиш і … (прізвище на ваш розсуд).
По-друге – вони тоже хочуть смачно жерти й мочити дупи не на пляжах Одеси, а десь на Мальдівах.
А по-третє: може люди мистецтва тонко відчувають, що від зміни курвів у борделі той не перетвориться в пансіонат благородних панянок, і тому просто заробляють гроші лицедійством?
Адже без зміни системи нич ся не змінить…

30 січня 2019 року.

На знимці: вид з Ужгородського замку.

 

Залишити відповідь