Сім міфів «ринку землі»

Тези до пресконференції «Ринок землі: міфи та реальність». Львів. 03 жовтня 2019 року. Учасники: Віктор Шишкін, Сергій Медвідь, Юрій Ситник. 

Спочатку – назва міфу, далі – його розвінчування.

1) Земля – товар. 

Але ж, на відміну від товару, чи навіть основних засобів, вона не відтворюється! Це базис нації. Знаному сіоністу Менехему Усишкіну належить вислів:

«У кожного народу стільки неба над головою, скільки у нього землі під ногами». 

Також земля – це основа продовольчої безпеки держави. Як сказав Державний секретар США Генрі Кіссинджер:

«Той, хто контролює нафту, в змозі контролювати держави; той, хто контролює продовольство, контролює людей». Недаремно в Ізраїлі практично вся земля у державній власності, а ринок стосується лише її оренди».

(цитата запозичена з публікації О. Синякевича «Земля» (http://ukrclub.info/політика/земля/)

Сільськогосподарська земля – це 70% території України, а російський письменник Федір Достоєвський ще понад 130 років тому влучно підмітив:

«Це вже якийсь закон природи, не лише в Росії, але й у всьому світі: хто в країні володіє землею, є господарями тієї країни, у всіх відношеннях. Так було всюди і завжди».

2 ) Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення вигідний агрохолдингам, а майже 7 мільйонів громадян, більшість з яких за віком не здатні самі обробляти землю, не можуть повноцінно розпоряджатися своєю власністю і не одержують адекватної винагороди за її використання третіми особами.

Для контролю над тіньовим ринком у нас існує достатньо правоохоронних, контролюючих та антикорупційних органів, які би мали  запобігти як самому тіньовому ринку землі, так і  слідкувати за належним її використанням. Ще 10 років тому, на круглому столі «Стан і стратегія сучасної земельної політики в Україні», організований Центром Разумкова, прозвучало наступне: 

       «У тіньовому ринку землі нині перебуває в обігу понад 800 млрд. грн., або $90 млрд. У той час, як щорічні надходження від плати за землю становлять близько 3 млрд. грн. Від продажу земельних ділянок та права оренди у 2008р. одержано близько 10 млрд. грн. Таким чином, обіг тіньового ринку перевищує надходження до бюджету в 61 раз». 

(матеріали круглого столу за посиланням: http://razumkov.org.ua/upload/NSD106_ukr.pdf)

Що з того часу змінилося? Які досягненя у правоохоронних органів? Практично жодних. А тим часом селяни вже фактично продали задешево свої паї згідно договорів оренди або емфітевзису. Коли в людини біда і потрібно, до прикладу, гроші на ліки, то вона не задумуючись укладає різні кабальні договори. А там, зокрема, прописані такі умови: оплата наперед за 50 років оренди, проте з великими штрафами у випадку розірвання договору (називають суми 50 і навіть 100 тис доларів), а при відміні мараторію – перехід права власності орендареві. Тобто нинішні орендарі  миттєво заберуть у селян паї за цими договорами після відміни мораторію і стануть їх власниками. Люди позбудуться назавжди своєї землі, а село вимре. Можливо потайки це вже і зробили, адже попередня вдада надала таку можливість, невчасно продовживши мораторій. Тож цілком імовірно – це було зроблено свідомо. 

Щодо ефективного розпорядження громадян своїми паями. 

По-перше, далеко не кожен громадянин скористався конституційним правом отримати безкоштовно пай – таких від сили 15% від населення України, якого, до речі, невідомо скільки залишилося в державі. Натомість розповідають, що в одному з районів Львова місцевий прокурор має аж 18 паїв по 2 га, оформленних на всіх своїх близьких і далеких родичів. Де тут справедливість? 

По-друге, немає реальних економічних і фінансових механізмів, які би забезпечили можливість ефективно використовувати громадянам свою власність. Тому сьогодні в Україні сяк-так працює близько 38 тис. фермерських господарств, тоді як правильна підтримка держави мала б забезпечити становлення понад 2-х млн фермерських господарств, як це є у Польщі. У загальній структурі с/г виробництва частка українських фермерів залишається дуже незначною – на рівні 6-8% на рік, тоді як у ЄС ця позначка досягає майже 100-відсоткового показника.Щоби зрозуміти прірву хоча б між нами та найближчими сусідами, процитую:

«У Польщі наданням допомоги аграріям, передусім, розподілом коштів Європейського інвестиційного банку (ЄІБ), займається Агенція реструктуризації і модернізації сільського господарства (ARiMR). На безпосередні виплати аграріям цей орган отримав від ЄІБ в 2016 році понад 14,8 млрд злотих (більше 3,4 млрд євро). Градація категорій щодо отримання такої допомоги є досить широкою: від доплат за кожен гектар управних угідь й озеленення земель – до дистрибуції сільськогосподарських товарів та допомоги молодим фермерам на започаткування власного бізнесу. Зокрема, торік у Польщі за один гектар орних угідь фермер (після заповнення відповідної анкети) отримував безпосередню доплату в розмірі 462 злотих (понад 107 євро), за озеленення на площі 1 га – 310 злотих (майже 72 євро), а молодий аграрій за роботу на 1 га землі – 231 злотих (понад 53 євро). Держава також виплачує європейські кошти фермерам за вирощування окремих видів культур і за утримання поголів’я худоби. Наприклад, за 1 га площі, де вирощувалися помідори, польський фермер торік міг отримати безпосередню допомогу у розмірі понад 3 тис. злотих (майже 700 євро), за картоплю – понад 1,2 тис. злотих (майже 280 євро), а цукрові буряки – майже 2 тис. злотих (понад 460 євро). Водночас, за кожну корову польський фермер у 2016-му отримував безпосередню допомогу в розмірі 322 злотих (близько 75 євро), за козу – 68 злотих (майже 16 євро). В цьому році кошти безпосередніх доплат селянам у Польщі будуть наближеними до рівня минулого року і становитимуть близько 14 млрд злотих (понад 3,2 млрд євро)».

(https://www.ukrinform.ua/rubric-economy/2320798-ak-zivetsa-fermeru-v-evropi-pilgi-krediti-j-novi-rinki.html).

3) Мораторій – ширма для популістів. 

Мораторій є такою ж ширмою для популістів, як і так званий «ринок». Натомість у суспільному дискурсі замовчується питання вироблення належної стратегії поводження з сільськогосподарською землею, зокрема в контексті реалізації конституційного права Українського народу на володіння нею. 

Ст. 13 Конституцій України гласить:

«Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу».

І як тут не згадати відоме американське прислів’я: ми не успадкували землю від наших предків; ми взяли її в оренду в наших нащадків.

4) У розвинутих країнах ринок землі є давно сформованим і вони процвітають. 

По-перше, далеко не у всіх є цей вільний ринок. Але й там де є – діє з певними обмеженнями щодо права власності на землю та контролем за операціями купівлі/продажу землі. Зокрема, Віктор Шишкін зазначав:

«У Конституції Землі Гессен чітко написано про ліквідацію земельних латифундій: Ст. 42 «Згідно зі спецзаконами, великі землеволодіння, котрі, як показав історичний досвід, породжують політичні зловживання, потрібно заборонити..». А нам у межах земельної реформи розповідають казки — що ніде у світі немає такого, щоб земля не продавалась».

Кандидат сільськогосподарських наук, багатолітній радник Шандуньської сільськогосподарської академії в Китаї, Сергій Медвідь, наводить приклад відкритого листа до Президента Радянського Союзу М.С. Горбачова (опублікованого ще в 1991 році), підписаного тридцятьма визначними представниками світової економіки (серед яких було три чинних лауреати Нобелівської премії в області економіки: Франко Модільяні, Джеймс Тобін і Роберт Солоу і один майбутній – Вільям Вікрі), в якому поважні науковці закликали Горбачова зберегти суспільну власність на землю і формувати державний бюджет за рахунок рентної плати за користування землею та природними ресурсами. Ось деякі уривки з цього листа:

«Шановний пане Президент!
Перехід Радянського Союзу до ринкової економіки значно поліпшить добробут його громадян. Ваші економісти засвоїли багато що з досвіду країн, де ринкова економіка розвинена в тій або іншій мірі. Але існує небезпека, що Ваша країна запозичує у нас такі риси економіки, які заважають західним країнам процвітати в тій мірі, в якій вони могли б. Зокрема, є побоювання, що ви можете піти по нашій дорозі, дозволивши приватному сектору привласнювати велику частину земельної ренти.
Важливо, щоб земельна рента була збережена як джерело державного доходу. Уряди розвинених країн з ринковою економікою збирають частину земельної ренти у вигляді податків, але це далеко не рента в повному об’ємі. Внаслідок цього вони надмірно і зайвий раз користуються такими податками, як податок на прибуток, податок з продажі, податок на капітал, перешкоджаючи тим самим розвитку економіки.
Збирання суспільством ренти за землю і природні ресурси переслідує три мети. По-перше, це гарантує, що ніхто не позбавляє своїх співгромадян власності за рахунок придбання в своє розпорядження не пропорційно великої частки природних багатств, що належить усьому людству. По-друге, це забезпечує здобуття державою доходу, який уряд може використовувати для фінансування соціальних програм, не знижуючи стимули до накопичення капіталу і до праці, не заважаючи ефективному розподілу ресурсів. По-третє, збираючи рентний дохід, держава має можливість установлювати такі ціни на комунальні послуги і системи суспільного користування, які будуть сприяти їх ефективному використанню…
».

У США, від закону про безоплатне (або за символічну плату) надання землі фермерам з правом успадкування, до становлення нинішнього «вільного ринку» землі минуло 100 років! У 1862 році там з’явився перший Закон «Про ферму», відповідно до якого заявникам надавалося право власності на землю  за невелику плату або безкоштовно. Навіть після Другої світової війни право власності на землю в США можна було отримати лише через право спадкування. Тільки згодом ринок там став ліберальним та відкритим, і майже всі обмеження було знято. 

Більше того, у програмній доповіді Римського клубу «Come On! Капіталізм, близорукість і руйнація планети», оприлюдненій у листопаді 2017 року, було зазначено, що у 80-х роках минулого століття відбулося виродження капіталізму, так як головним джерелом його прибутку стали фінансові спекуляції.  Тобто в епоху глобалізму жодного «ринку» де-факто не існує! 

Лауреат Нобелівської премії Джозеф Юджін Стігліц у своїй останній книзі зазначав: 

«Часто ідеології володіють більшою силою, ніж очевидні факти. Прихильники економіки вільного ринку рідко озираються на успіх регульованої економіки Східної Азії». 

І кому належить земля в країні, чия економіка вже практично вийшла на перше місце в світі, тобто в Китаї? Лише державі та селянам на праві колективної власності. Тож процвітання і ринок землі – це абсолютно не пов‘язані речі. Навпаки – передача «основного національного багатства», яким є українська земля згідно Конституції України, у приватні руки – це шлях до занепаду та загибелі держави й Українського народу. 

5)  Відкриття ринку землі призведе до суттєвого росту ВВП.

Банальна маніпуляція, оскільки агропромисловий комплекс у структурі ВВП так званих розвинутих країн, насправді мізерний! Візьмемо Велику Британію, де стуктура ВВП у 2015 році була наступною: сільське господарство – 0,6%, промисловість – 19,7%, послуги – 79,6%. Левова частка у тих 79,6% – це фінансові послуги, а фактично – фінансові спекуляції. У США, де сільське господарство потужно розвинуте, його продукція становить лише 1,4% ВВП. Натомість, за підрахунками Світового банку, відкриття ринку сільськогосподарської землі, продаж якої нині заборонено, дало б Україні додаткові 1,6% приросту ВВП щороку. Тобто Світовий банк пропонує нам підіймати ВВП розпродавши свій практично останній актив і стати сировинно-ресурсним придатком, замість того, щоби йти шляхом розвинутих країн? 

Варто зазначити, що у вищезгаданій доповіді Римського клубу жорстко розкритиковано поняття «валового внутрішнього продукту», як таке, що не відображає реальний стан економіки і є лише засобом політичних маніпуляцій, адже коли ми воєюмо чи усуваємо наслідки катастрофи – ВВП може зростати! Таким чином ВВП відображає витрати, а не благополуччя чи суб‘єктивне відчуття щастя. Світові інтелектуали з сумом константують, що цей показник став надзвичайно популярним, зокрема серед політиків, а це означає, що необхідна «інша політична та цивілізаційна філософія»!

Ось що про так званий ринок землі говорив у 2017 році шанований у світі норвезький економіст, професор, Ерік Рейнерт: 

«Щодо землі. Скажу так: не подавайте свою землю нікому! Я нещодавно був у Румунії – це теж була успішна сільськогосподарська держава. Там ситуація така: внутрішні ринки Румунії заповнені сільськогосподарською продукцією з Німеччини та Франції. А румунське сільськогосподарське виробництво вимирає. Нічого хорошого Румунії ця відкритість не принесла».

Ринок землі – це вимога МВФ? На жаль – це не лише вимога, а мабуть і мета роздачі кредитів з розумінням того, що вони неминуче будуть розікрадені, а країна не зможе зіскочити з кредитної голки. Про таку політику МВФ цей же професор Рейнерт у 2016 році сказав наступне: 

«Те, що сьогодні витворяє з Україною МВФ, дуже нагадує те, що відбувалося в багатьох країнах Латинської Америки у 1980-х роках. Я багато працював там і знаю цю нав‘язану точку зору: «якщо б ми тільки змогли отримати позики з закордону, ми були би врятовані». Така думка була і в Латинській Америці, і теж була помилковою. Це типово для МВФ і Світового банку». 

6)  Продаж землі дозволить виконувати фінансові зобов‘язання та розраховуватися з боргами держави. 

Ви щось отримали з тих запозичень? І я ні. Бо за рівнем корупції Україна в 2018 році посіла 122-е місце, розділивши його з Малі, Малаві та Ліберією. Тільки з одного Приватбанку кудись «випарувалися» 6 мільярдів доларів. Лише на рефінансування банків за керівництва НБУ паном Кубівим, навесні 2014 року, було видано 10 млрд доларів, що й обвалило гривню. І ці гроші не повернулися в бюджет, а осіли в офшорах. 

Йдемо далі. У Великій Британії один гектар землі коштує 31,4 тис доларів, а в Україні, як стверджують експерти, від 300 до 1500.  У нас є приблизно 42 млн га земель сільськогосподарського призначення (понад 70% території держави). Якщо би ми продали наші, куди кращі ніж в англічан землі, за тією ж ціною, що у Великій Британії, то мали б отримати 1318800000000 доларів (один трильйон триста вісімнадцять мільярдів вісімсот мільйонів доларів) або по 30 з гаком мільйонів доларів на особу. Тільки ж ніхто за реальною ціною не збирається землю купляти. Буде як з приватизацією державних підприємств, коли аферисти на кшталт пана Садового, через шахрайські схеми (нинішній львівський мер свої мільйони заробив на інвестиційній компанії «Галицькі інвестиції», яка видурила в галичан 200000 майнових сертифікатів і «кинула» їх) стали власниками заводів і фабрик. Так що байок про «ефективного власника» ми вже наслухалися і сьогодні сплачуємо так званим «українським» олігархам грабіжницькі тарифи за використання нам же належних природних ресурсів.

На кінець червня загальний борг України становив 84 мільярди доларів, з якого зовнішній – 52,373 мільярди. Площа державних земель сільгосппризначення приблизно 10,5 млн га – це як площа Болгарії. За ціною британської землі її вартість 329,7 млрд доларів. Щоби розрахуватися зі зовнішні боргом України достатньо продати  1,7 млн га., тобто 16,2% державних земель. Але насправді українську землю, в так званих «ринкових умовах», продадуть, у кращому випадку, за ціною як у Литві або Латвії. В Литві вартість одного гектару сільськогосподарської землі, 79 % якої знаходиться у приватній власності, становить 2,2 тис доларів, а в Латвії, де розпродано 99% таких зель, ціна лише 1,4 тис доларів за гектар. Хтось хоче сказати, що у Великій Британії земля є у 22 рази кращою ніж у Латвії? Ось вам і весь ринок…

Які шанси в українців купити землю в кредит, коли ставка НБУ на сьогодні становить 17%, а в Швейцарії, Швеції, Данії, Японії кредити видають за нульовою ставкою? І обіцянки нового уряду компенсовувати частину облікової ставки з бюджету в розмірі 4,4 млрд грн у 2020 році, щоби встановити її на рівні 5%, нічого насправді не вирішують. 

Окрім самої вартості землі, є ще те, що знаходится під нею. Як свого часу стверджував віце-прем’єр Володимир Кістіон, Україна володіє приблизно 600 млрд кубометрів запасів газу, з яких держава розробляє лише 3,5%. Цифра 600 млрд не є остаточною, бо за іншими підрахунками ми володіємо близько 1 трлн кубометрів запасів газу та  200 млн тонн нафти, які потенційно можна добувати. За обсягами розвіданих запасів вуглеводнів Україна перебуває на третьому місці в Європі після Норвегії та Нідерландів, а сучасні технології сьогодні дозволяють успішно видобувати вуглеводні там, де ще кілька років тому це вважалося економічно недоцільним.

7) Купувати землю матимуть право українські фізичні та юридичні особи. 

Нещодавно палкий прихильник продажу землі, міністр Мілованов, той самий який навчав своїх слухачів принципу: «ви маєте настучати перші, поки не настучали на вас…», заявив: 

«Набувати права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення можуть громадяни України, юридичні особи України, територіальні громади, держава». Далі – «іноземці та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки сільськогосподарського призначення в порядку спадкування».

Уявляєте, скільки людей «раптом» захочуть передати свою землю у спадок заможним іноземцям? 

Юридичні особи України? Що, хтось заборонив їм продавати свої корпоративні права? А забули про мільйони українців з другими російськими, мадярськими, румунськими, ізраїльськими та іншими паспортами? 

Ще десять років тому 30, 5 млн. га (середній розмір земельного паю становив 4 га.), або 73,4% всіх сільгоспугідь уже знаходились у приватній власності. А сьогодні 3,8 млн га вже знаходиться на праві власності в іноземних юридичних осіб, при тому, що діє мораторій. То хтось вірить у те, що після зняття мораторію земля залишиться у власності українців?

Але найбільше мене вразив один «експерт», з яким довелося побувати в етері на радіо «Незалежність». Той пан заявив: «Якщо б землю продали американцям, то Путін би не напав». Прекрасно! Пропоную піти далі. Оскільки США визнають Крим і Донбас українськими, то можна продати їх Штатам, як гарантам територіальної цілісності України згідно Будапештського меморадуму, за ціною їхньої ж землі – по 10000 дол за га. 2700000 га х 10000 і маємо 27 млрд. Додамо до цього вартість нерухомості на півострові та територію ОРДЛО, тож одразу повіддаємо всі борги, і ще на проїдання залишиться! Може це питання винести на референдум? А бо піти ще далі: оголосити Сполученим Штатам війну й одразу здатися в полон? Нинішня влада любить «креативні ідеї», то чому ж не спробувати – якщо вже розпродувати Україну, то хоча б так. А за одно «формула Штайнмайєра», якою дурять українців, і «проблема Криму», яка муляє европейцям очі, бо не дає вільно гендлювати з Росією, стали б не актуальними…

На цій «оптимістичній» ноті завершую. Хочу лише зазначити, що деякі міфи адептів «ринку землі» я з прикрістю запозичив зі сайта «Галицької партії» (https://uhp.org.ua/changes/rynok-zemli/?fbclid=IwAR1oqYpz4C-wE-3G-U6DX9K72N9TtVWA12vp0RGDl9LzGmH0XBp_sCxHcsU), чиї представники нині засідають у парламенті в складі «Голосу» – політичної сили симпатика ринку землі та одностатевих шлюбів, Славка Вакарчука.

P.S. Відео з пресконференції за посиланням: https://m.youtube.com/watch?v=rTT89Aee7mI&fbclid=IwAR3VS-Ml51le-4-66-R2lldnFfxQPQeoGvEsUyq0qmsnxqL1FujIN-ZKFRE

 

 

Залишити відповідь