Серпневі рефлексії (2)

Яка у нас війна? Що відбувається насправді, чому не можна нехтувати законом заради політичної необхідності…
Про це та багато іншого у черговому відеоблозі:

16 серпня 2014 року.

***

Пан Муженко заявив, що «перебування добровольців на лінії вогню було поза правовим полем».
Згідно Комплексу заходів на виконання нікому не відомих або неіснуючих «мінських угод», «учасники подій на Донбасі» не повинні зазнати кримінального переслідування. Так виглядає, що ця норма стосується і «сєпарів» і добробатів в однаковій мірі?!
Така ж норма є імплементована в Закон про особливості місцевого самоврядування в ОРДЛО. Вдумайтесь – мудра ВРУ одночасно приймає два закони: одним називає Росію агресором, а другим зазначає необхідність поглиблення співпраці з її прикордонними районами!
Більше того: Закон про особливості місцевого самоврядування у квазі-державних утвореннях є просто нікчемним, як і закон про «вільну економічну зону Крим» та зміна формату з АТО на ООС, яка була потрібна лишень для прикриття попи тим, хто провів незаконну мобілізацію і застосовував ЗСУ не запровадивши воєнного стану.
Так що не «перебування добровольців на лінії вогню», куди вони кинулися щоби зупинити наступ російсько-колаборантських підрозділів, є незаконним, а поза межами правового поля знаходиться вся офіційна військова політика, яка призвела до загибелі тисяч людей.
Суспільство, яке толерує таку політику, виправдовуючи її тезами на кшталт «а якби вчинили по-іншому, то би…» є смертельно хворим. Не має перспектив держава, в якій розтоптано власну Конституцію та знехтувано законами заради ефемерної «політичної доцільності» – це все одно, що будувати хату на прогнилому фундаменті та виправдовувати канібалізм особливостями кулінарних уподобань.
Тому єдина правова «опора» – це Конституція України та публічна політично-юридична оцінка анексії Криму й утворення ЛНР/ДНР. Тільки на базі чинної Конституції та такої оцінки, акцептованої суспільством, можна й необхідно прийняти комплекс законів щодо Криму й Донбасу.
Тепер увага! Ті, хто нині при владі, об‘єктивно не здатні надати таку оцінку та прийняти відповідні закони, оскільки тоді їм доведеться визнати себе злочинцями. Додайте до цього тотальну корупцію в часі війни, співпрацю влади з російським бізнесом, розкрадання бюджету і ви зрозумієте:
нинішні напівлегітимні клептократи триматимуться за владу до останнього, і їм вигідніші сотні «іловайськів», де найперше гинутимуть ті, хто зі зброєю в руках може піднятися на повстання, ніж передача влади новим політикам, які не поглинуті системою і не задіяні в геноциді власного народу.

***

Наху@ крейсер коли м@ск@лі море відібрали?
Тож і крейсер їм віддамо!
«Недобудований ракетний крейсер проекту 1164 (шифр «Атлант») можуть передати Бразилії» – пишуть ЗМІ.

Крейсер «Україна» може мати майбутнє в Бразилії


Ракетний крейсер “Україна” (раніше — “Адмірал Флоту Лобов”) — радянський та український військовий ракетний крейсер, четвертий корабель проекту 1164 «Атлант», входить до складу Військово-морських сил України. На сьогодні є небоєздатним і ржавіє на причалі в Миколаєві.
Проект ракетного крейсера «Україна» (тоді ще «Адмірал Лобов») розроблений у Ленінграді. Побудову крейсера було доручено Суднобудівному заводу імені 61 комунара, що в Миколаєві. Після розпаду СРСР, крейсер 1 жовтня 1993 року було передано Україні. На той час готовність корабля становила близько 75%.
1994 року була сформована команда корабля, але за браком коштів її розпустили, а добудову припинили. 17 лютого 1998 рік президент України прийняв рішення про добудову крейсера. Вдруге була сформована команда, яку згодом також розпустили. На цей раз крейсер було добудовано на 95%!
Згодом наша влада, під тиском Росії (та ймовірно за згодою США) заморозила цю справу, хоча такий крейсер може одним залпом знищити весь російський флот вкупі з Севастополем. Порошенко у березні 2017 року підписав наказ про демілітаризацію крейсера Україна, з метою продажу останнього для погашення заборгованості по зарплаті судобудівникам.
– Недобудований на відсотків 5 – це правда, і його не важко привести в повну боєготовність – стверджують знаючі люди, які вже не перший рік (ага в часі війни) намагаються переконати чинну влади довести цю військову міць до пуття.
Тепер нагадали мені історію із французькими універсальними десантними кораблями типу «Містраль», які начебто відмовились передати за контрактом Росії через санкції. Так ось, «Містралі» опинилися в Єгипті, Франція повернула Росії гроші, а Єгипет задурно передасть Росії документацію на ці кораблі.
http://svpressa.ru/war21/article/172209/
Бразилія є членом групи БРІКС (Бразилія, Росія, Індія, Китай, Південно-Африканська Республіка). Відтак, наш ракетний крейсер може повторити історію «Містралей» і через Бразилію потрапити в руки Росії.
І це прекрасно! Ми позбулися ядерного потенціалу, то нашо нам той іржавий крейсер! Най м@ск@лі си забирают, а ми їх голими руками той-во-во… Нє?
З таким Головнокомандувачем і міністром оборони – шо два пальці об асфальт!
Слава Україні!
На знимці він.

18 серпня 2018 року.

***

Про львівський «потоп» та інші речі, які ніяк не можуть остаточно підмочити рейтинг сонцесяйного мера: https://m.youtube.com/watch?v=ZFDbBeqFE84&feature=share

***

Хочеться поглянути на фізіономії порохоботів, коли Юля з Петром домовляться.

19 серпня 2018 року.

Роздуми в сатанинську добу «Кажана». Прогнози, езотерика, вікна Овертона і лихварська система.

19 серпня 2018 року.

Артилерист Таня Чорновол – це підготовка до парламентської кампанії, чи заявка на президентську? Гідна пара неадеквату Рабіновичу.

***

Цікава штука Інстаграм. Коли б Ошо, Зеланд чи дідусь Фройд прочитали там блоги ріжних файних довгоногих дівок з пишними бюстами, то відчули б себе примітивними та неосвіченими матолками. Але часом Інстаграм може породити манію переслідування. Шойно відкрив, а там пише: elektrik_v_saratove починає стежити за вами. О! Теперка не засну…

20 серпня 2018 року.

***

Рабінович продав Фуксу за 2,7 млн дол землю в Бабиному Яру, яку отримав безкоштовно під меморіал жертвам Голокосту. Це прекрасно.

***

Екосоціогосподарська система в епоху Антропоцену настільки порушила рівновагу на нашій планеті, що динаміка кліматичних процесів стає реально загрозливою для людства вже найближчим часом.
По-простому: лихварська система породила потребл@дство та війни, які висмоктують ресурси, знищують екологію та перетворюють Землю у вельми некомфортне місце перебування.
Людство зависло в точці біфуркації. Історичні процеси не відбуваються так швидко, але невідворотність лякає. Зокрема кліматично-екологічна:
– 600 млн чоловік в Індії відчувають дефіцит чистої питної води, а повінь у Кералі перетворила понад мільйон людей у біженців;
– аномальна спека зафіксувала температурні рекорди по всій планеті;
– льодовики інтенсивно тануть, зокрема над термокарстовими озерами, що спровокує величезні викиди парникових газів;
– землетруси, тайфуни, повені, цунамі частішають…
Більше 15000 вчених із 184-х країн підписали друге «Попередження людству», в якому перелічені найбільш небезпечні екологічні зміни, що загрожують усьому живому на планеті. Текст цього маніфесту опублікований у журналі BioScience.
Найважливішою й надалі вважається проблема глобального потепління: з 1992 року (коли було опубліковане перше «Попередження людству») середня глобальна температура збільшилась на 0,5 град за Цельсієм, а середньорічні викиди CO2 – на 62%.
Водночас за останніх 25 років відбулося скорочення доступної прісної води, а в океані збільшилась площа мертвих зон із пониженим виістом кисню та «островів» із пластикових та інших відходів. Також упродовж цього часу населення планети збільшилось на 2 мільярди, а всіх інших живих істот стало менше на 30%. За останні 200 років удвічі зменшились площі лісових насаджень. Щорічно зелені легені планети втрачають 14 млн га…
Місця для комфортного проживання людей стають глобальним дефіцитом. І кожен такий регіон, зі сприятливим кліматом для сільського господарства та наявністю прісної води й інфраструктури, є потенційною здобиччю геополітичних хижаків. Тубільне населення цікавить корпорації винятково як ресурс, якого, з розвитком технологій і робототехніки зокрема, потрібно все менше й менше…
Коли ви вболіваєте за чергову «політичну тваринку» та мастурбуєте на телеекранних хероїв, просто пам‘ятайте про мету тих, хто вам пхає весь цей непотріб у керівництво державою, і навіщо…

***

Під знаком «псевдо».
Сіонські мудреці (або хтось інший, з під чийого пера з‘явилися відомі Протоколи) добре знали свою справу. Недарма Генрі Форд сказав, що його не хвилює, хто написав цей одіозний документ, а тривожить те, що закладені в нім постулати невмолимо втілюються в життя.
Один із найголовніших принципів підкорення нації, тобто захоплення національної держави – це роз‘єднання «сліпої сили народу» та «зрячої сили еліти». В Україні таке роз’єднання реалізовано на 100%.
Українська еліта знищувалася впродовж сотень років: фізично, шляхом депортацій, спонуканням до еміграції, перекупом в інтересах імперських утворень тощо.
Енергія народу спрямована на всілякі неістотні речі, а кращі його представники обслуговують інтереси псевдо-еліти. Часто гірше – інтереси чужинецької еліти.
Псевдо- і чужинецька еліта володіють практично усіма ЗМІ, головними галузями економіки, політичними партіями, розпоряджаються ресурсами й життям Українського народу.
Найгірше: це фейкова еліта формує тематику псевдодискурсу та пропонує суспільству «псевдоальтернативи». До прикладу: у постмайданний період – починаючи від нікчемного по-суті «реанімаційного пакету реформ» до «нових лідерів» Пінчука; вибір «евроінтеграції» чи «русскава міра»…
Електорат – це «песики Павлова», які рефлекторно реагують на інформаційні подразники. Песики обирають сук, яких потім ненавидять і обирають знову – в системі вибору немає…
Одного «сіонські мудреці» не врахували…
Чого?
Для початку всім, хто займається політикою, чи претендує на її розуміння, пропоную ознайомитися з осучасненим конспектом Протоколів: http://yurko.info/план-захоплення-людства/, а вже після цього спробувати самостійно відповісти на це запитання…

22 серпня 2018 року.

***

Так мене вкурвлюють у стрічці новин ті міняйли, що вирішив продовжити цю тему…
Відчуваю – на довго мене вже не вистачить. Так що читайте і слухайте одного з небагатьох направду незалежних у цій державі блогерів і точно що єдиного примітивного конспіролога, поки є нагода 🙂
Або не читайте й не слухайте – просто думайте власною головою:

***

Не судіть, що не вітаю тут ні з Днем прапора, ні з Незалежністю.
Перший спаплюжили вороги внутрішні, другу відібрали зовнішні. За мовчазною згодою перших.
Шануючи державний прапор – найперше треба забрати його із закривавлених рук клептократів, які прикриваються війною розкрадаючи бюджет. Що, ніхто не бачить цих внутрішніх ворогів? Посліпли? Ага, не заважайте їм красти бо #путіннападе, а кожен хто критикує злодіїв – той аґент Кремля…
Та чи достойно шанувати прапор, який тримає рука ворога? Не варто плутати символи з цяцьками. Поки народ мліє, бо влада йому однією рукою махає під носом жовто-блакитним стягом, то не помічає, що друга рука в цей час чистить його кишені.
Шануєш прапор? Справді? То віддай його в достойні руки, а тоді вже млій. Прапор у достойних руках – це символ, а в руках тих, хто під ним чинить злочини? Дайте самі собі відповідь на це запитання.
Нам позичили Незалежність і тепер відібрали. Ми залежні від зовнішніх геополітичних гравців і наших доморощених олігархів. Перші ділять Україну, другі грабують її народ.
Тому мені сумно й гірко від пафосних привітань і промов, Не по собі, коли далі гинуть люди на чудернацькій війні, а ми пишатимемось показовою військовою потугою на параді.
Не варто себе заколисувати святкуванням, бо відіпрати прапор від масних і закривавлених рук буде дуже важко. А ще важче стати насправді незалежною державою. Найважче доведеться, коли прокинемось запізно…
«Та не однаково мені,
Як Україну злії люди
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…»
Не однаково й мені, тому не вітаю… Хочеться, а нема з чим – вже догорає, а ми спимо…

23 серпня 2018 року.

***

Фальшстарт.
Тлустий порохоботик Тарасик Чорновіл написав про «тупий фальшстарт опозиційної тусовки».
Ця теза, поза сумнівом, має під собою певні підстави – метушня у політичному тераріумі вміло використовується припорошеними політтехнологами для просування ключової ідеї безальтернативності нашого чоколядового майбутнього.
Більше того, спілкуючись із простими людьми підтверджую – ця політична технологія діє!
Проте насправді все з точністю до навпаки – фальшстарт у Петра Олексійовича.
Його стратегія на вибори – це стіл із поламаними ніжками.
Перша – це Святий Безвіз, який призвів до неконтрольованої міграції, буквально – втечі українців за кордон.
Друга – це Томос, який у випадку успішного просування ще більше поляризує суспільство, а у випадку провалу нанесе відчутні репутаційні втрати Петру Олексієвичу.
Третя – це світлий образ Головнокомандувача, який може швидко трансформуватися у «військового злочинця».
Четверта – це показушна українізація, та героїзація війни. Ця «ніжка» наскрізь проточена фальшем, фінансовим геноцидом українців, ґешефтом на війні та тотальним розкраданням бюджету.
Кожна теза – «ніжка» має тенденцію до швидкої втрати несучої здатності в часі. Тому нинішнє «покращення» політичного здоров‘я Петра Олексійовича може виявитися саме тим, яким буває поліпшення стану хворого перед агонією.

***

Най з Богом спочиває, але цей блог не про покійного…

***

Це навіть не заява про злочин, а крик душі: чи розуміють люди, що їх позбавляють єдиної правової основи для збереження держави? Чи усвідомлюють ті, хто приймають участь у цім процесі, що чинять злочин?

26 серпня 2018 року.

***

У нинішній ситуації справжнім лідером нації може бути лише та людина, котра готова прийняти на себе владу й відповідальність щоби згодом відмовитись від першої в користь представників народу. При цьому такий лідер ризикуватиме головою, а на вдячність народу може розраховувати хіба посмертно
16.08.2013 р.

***

Я чесно на прохання товариша прослухав виступи Віктора Шишкіна та Сергія Дацюка на «Презентації концепту Нової народної Конституції 24 серпня 2018 р». (https://m.youtube.com/watch?v=2RWN_f_bBL8)
Вперше до кінця не згідний з Віктором Івановичем. Однозначно, Конституцію змінювати в часі війни не можна – тут ми однодумці. А приймати нову? Я би погодився з шановним доповідачем, коли б не одне «але» – наявне порушення територіальної цілісності.
Приймаючи «всенародну конституцію» без Криму та частини Донбасу, ми таким чином опосередковано визнаємо втрату цих територій. Точніше – погоджуємося з тим, що ці території не мають відношення до України, оскільки місцеве населення не прийматиме жодної участі в оголошеному конституційному процесі.
Щодо презентованого Сергієм Дацюком «суспільного договору». Багато гарних і часом мудрих слів. Іноді навіть замудрих. Але суспільний договір передбачає взаємодію особистості й держави. Я почув не мету, а правильне гасло, яке можна застосувати до різних республіканських моделей державності. Натомість не почув наступного: якій власне державі, з якими пріоритетами, я маю поступитися частиною своїх свобод, і в обмін на захист яких саме моїх прав?
Тому запропонований на презентації підхід у мене викликає певні сумніви.
По-перше, щодо вже згаданої доцільності нової Конституції, у прийнятті якої не братиме участь частина України, анексована та окупована Росією. Як на мене, принципи народовладдя, попри озвучені Віктором Шишкіним недоліки, можна реалізовувати на базі чинної Конституції. Якщо б ми їх реалізували навіть у тих межах, які надає діючий Основний Закон (зокрема створення територіальних громад), то це вже би був шалений поступ.
По-друге. Методологічно вірним для визначення майбутнього України як держави вважаю проектний підхід, опрацьований нами у форматі динамічної мережі.
Це означає, що найперше ми повинні досягти консенсусу в розумінні «ідеального майбутнього», себто тих принципів державності, заради яких суспільство готове поступитися частиною своїх свобод. Це комплексне бачення співіснування держави та суспільства в царинах культури, економіки, формування влади, пріоритетів розвитку тощо.
Визначивши принципи «ідеального майбутнього» необхідно детально проаналізувати ситуацію «тут і зараз». А це, зокрема, непрості відповіді на питання: чим насправді був Майдан, яка ступінь легітимності чинної влади, якими мають бути стосунки з Кримом і Донбасом, а також аналіз загроз та вироблення планів на їх уникнення, визначення переваг, недоліків, можливостей тощо.
Визначивши «ідеальне майбутнє» та провівши детальний аналіз сьогодення потрібно напрацювати варіанти стратегій по досягненню першого виходячи з реалій другого. Лише визначившись із стратегією, доцільно переходити до реалізації «тактичних планів». Яких?
До прикладу, згадана Дацюком «інвентаризація ресурсів» – це «тактичний план» – елемент стратегії по деталізації ситуації «тут і зараз», тому що будь-якій мислячій людині зрозуміло: з ресурсами та правом власності на них – у нас повний бардак. Але проводити таку інвентаризацію доцільно лише у форматі територіальних громад. А це вже виконання чинної Конституції…
Зрештою, кому це все потрібно? Надобраніч дорогі мої, живімо своїм життям і не переймаймося тим, чого змінити не можемо. Але діймо з розумінням того, що ми всі разом пливемо у дзюравому човні, який поволі йде на дно…

28 серпня 2018 року.

***

Буде велика війна чи велика крапка на Криму та Донбасі?
Браво, Петре Олексієвиче, браво…
Петро Порошенко анонсував розірвання «генерального» договору про дружбу з Росією, укладеного ще в 1997 році.
Читаємо: «Стаття 40
Цей Договір укладається терміном на десять років. Його дія буде потім автоматично продовжуватися на наступні десятирічні періоди, якщо жодна з Високих Договірних Сторін не заявить іншій Високій Договірній Стороні про своє бажання припинити його дію шляхом письмового повідомлення не менше ніж за шість місяців до закінчення чергового десятирічного періоду«.
На сайті http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/643_006 зазначено, що договір набрав чинності 01.04.1999 р. Отже мінусуємо шість місяців і маємо 1 жовтня. Так Президент хоче «розірвати» цей договір, чи припинити його дію не пролонговуючи? Є нюанси. Адже ще тільки в січні цього року були зовсім інші наміри!
Ірина Геращенко 15.01.18 р заявляла наступне:
«Дуже дивно було тільки що почути представників опозиції, які знову закликають, уявіть собі, розірвати державний договір про дружбу з Російською Федерацією. Слово в слово, це зараз говорить вся Державна дума РФ. А ми повинні вимагати від Російської Федерації повернутися в норми міжнародного права і виконувати закон, в тому числі і договір про дружбу, який визнає територіальну цілісність, суверенітет, і повагу до наших кордонів в рамках міжнародно визначених кордонів, а це Донбас і Крим. А опозиція пропонує,а хай Україна першою вийде з цього закону, для того, щоб у нас не діяло ніяке право і ми самі подаруємо Донбас і Крим. Я взагалі шокована тим, що у нас цей рік починається з того, що ті сили, які нібито повинні боротися за Україну, знову намагаються шматки України дарувати дуже легко Росії. Ми на це не підемо». Джерело: https://ua.censor.net.ua/n3044386
Більше того, ще 12 квітня на безпековому форумі в Києві сам Порошенко заявив, що запропонує Верховній Раді припинити дію лише окремих положень цього договору. Водночас він наголосив, що скасовувати увесь договір не можна, адже там є важливі для України положення про взаємну повагу до територіальної цілісності і непорушності існуючих між нами кордонів.
Так що, Петро Олексійович вирішив «подарувати Донбас і Крим»? Біс його знає, але я побоююсь іншого: появи чергової формальної підстави для повномасштабного вторгнення. Більше тут: http://yurko.info/передчуття-великої-війни/

29 серпня 2018 року.

***

– 3 вересня, у всіх школах нашого міста розпочнуться уроки толерантності для того, щоб сформувати у дітей здатність бачити відмінність іншої людини від себе, щоб навчити їх будувати стосунки на доброзичливій та толерантній основі, – сказала начальник управління освіти ЛМР…
Вікна Овертона широко розпахнуті, і, як у радянському фільмі «Вій» зі стін церкви, так у Львові з мурів давніх кам‘яниць, на клич панночки-пана Міністра освіти почали вилазити на Світ Божий прекрасні сутності толерастії…
А потім Вій розплющить очі…

***

Важливо розуміти мотивацію. До прикладу, наш президент цілком щиро вважає Україну своїм приватним бізнесом, і це навіть не корупція, а стан душі. Натомість оці всі «томоси», «українізації» та патріотично-мілітарні меседжі – це піар. 100% піар заради бізнесу і нічого особистого.
99% топ-політиків «важковаговиків» такі ж самі у своїй мотивації. Наївно допускаю 1% як виняток…

31 серпня 2018 року.

***

Наперед перепрошую за емоції та ненормативну лексику…

Залишити відповідь