Про Львів (з інтерв‘ю З. Підлісного)

З інтерв‘ю заслуженого архітектора України, лауреата Шевченківської премії Зеновія Підлісного, 26 березня 1999 року газеті «Високий замок»:

«Місто зазнає таких же змін, як і суспільство. Кожна епоха чи формація має спільні і в той же час відмінні риси. На одному з етапів розвиткуЛьвову стало тісно в оборонних мурах, і він вийшов за його межі, на іншому – почав освоювати «Новий Львів», «Професорську колонію», Левандівку, а в повоєнний період відбулася невблаганна експансія на довколишні поля та пасовиська. Багатоповерхові «коробки» – новобудови поповзли аж за вулицю Наукову, в Рясне, Сихів, Лисиничі. Здійснювалась велика радянська індустріалізація і пролетаризація історичного міста. 

І сьогодні, аналізуючи критично цей бурхливий процес розвитку, з вдячністю згадаймо лідерів творчої інтелігенції, що у важких баталіях відстояла архітектурно-культурну спадщину Львова від зазіхань недостатньо освічених керівників. Тільки два приклади: універмаг, що його збудовано на вул. Володимира Великого, постановою Ради Міністрів передбачалося спорудити за оперним театром, а поруч з ним мали збудувати новий будинок обкому партії та облвиконкому. Як ми знаємо, новий адміністративний будинок відсунули на вул. Стрийську. Збережено структуру і масштаб центральної частини міста»…

Таким лідером Підлісний вважає Я. Новаківського – першого керівника планувальної (містобудівної) майстерню № 2 інституту «Діпроміст»; в основу генплану 1993 року лягла концепція поліцентричної системи центру міста, вперше обґрунтована Новаківським у 1976 р. у проекті детального планування реконструкції Львова; загалом Новаківський є автором та співавтором понад 400 містобудівних проектів:

«Син великого художника Олекси Новаківського – Ярослав був людиною державного масштабу, а як архітектор-містобудівник – європейської величини»…

Щодо втрати «великого промислового потенціалу» Львова: 

«Що ж ми насправді втратили? Візьмімо, наприклад, такі промислові гіганти, як автобусний завод, «Сільмаш», конвеєрний, «Кінескоп», «Автонавантажувач», ЛОРТА, «Електрон», телеграфної апаратури, домобудівельні комбінати та й багато інших машинобудівних підприємств, на яких було створено разом з обслуговуючою сферою понад 450 тис робочих місць, що значно перевищувало можливості працездатного населення нашого Львова. Це створило проблему нестачі робочої сили, яка вирішувалась шляхом щоденного довезення до місць праці понад 120 тисяч мігрантів з навколишніх сіл і міст Львівщини. Виникла потреба в будівництві численних гуртожитків і «малосімейок» з багаторічними надіями на оримання хоч будь-якої квартири. В цій системі цінностей не було місця для соціального комфорту. 

Вся ця індустріалізація досягалася за рахунок знекровлення малих міст і сіл, втрати сільського господаря, люмпенізації населення, втрати національної культури… 

Відродження, ренесанс згаданого промислового потенціалу є нереальним у конкурентних умовах міжнародного ринку. Його необхідно було б створювати наново, на новій виробничій базі, новій технології…»

Про територію та щільність міста: 

«Львів має найвищу щільність забудови не тільки в колишньому СРСР, а і в усій Європі. Густота населення на один гектар території міста перевищує в три-п‘ять разів усі великі міста України. Вузькі вулиці, затисненість забудови, катастрофічна відсутність широких хордових і кільцевих магістралей, брак вільних територій гальмує його розвиток і потребує зміни концепції спеціалізації виробничих сил і розселення, зокрема зменшення його населення до 600-650 тисяч. Ми маємо зрозуміти, що рано чи пізно, а для комфортного розселення навіть 650 тисяч населення потрібно зарезервувати територію, що в 2-3 рази більша від тої, що займає сьогодні наше місто». 

Про «ремесло» Львова: 

«Запорукою майбутнього розвитку міста є, перш за все, його потужні, культурні, навчальні та наукові заклади. Ми маємо надійну основу для інтелектуальної праці – пошуку і впровадження пріоритетних ідей – в гуманітарних та інженерно-технічних напрямах. 

Крім того бажано відродити з віків притаманну роль Львову як центру міжнародного ґандлю (хай вас не лякає це слово), бо тому сприяє його географічне розташування як містка між Сходом і Заходом. Торгово-посередницькі функції зможуть реалізуватися через багатофункціональні ярмарки, виставки, банки, бізнес-центри, готелі і сферу обслуговування. Адже за приклад можна навести діючу ще за часів Австро-Угорщини міжнародну торгову виставку-ярмарок у верхній частыні Стрийського парку…». 

Про проект залізничного сполучення: 

«Сьогодні ж, якщо прокладемо залізничну колію європейського стандарту від кордону з Польщею через Львів і до Чернівців, то отримаємо європейський товарно-пасажирський маршрут від Стамбула аж до Ґданська». 

Про міжнародний туризм: 

«Для широкомасштабного туризму потрібно залучати не тільки Львів, а і Жовкву, Підгірці, Карпати, зимові і літні атракції на річках і озерах, треба мати іншого класу дороги як до Львова, так і в самому місті, цілодобове гаряче і холодне водопостачання, екологічно чисті продукти харчування…».

Про розвиток малих міст:

«Головне – мати магістральну ідею, що мале місто має бути культурним центром мікрорегіону, мати рівні права й можливості з великим містом як для економічного так і для соціально-культурного розвитку». 

Про малі села: 

«Незалежно від наших бажань, рано чи пізно, більшість таких сіл відімруть, як це сталося в Північній Італії, Франції, Німеччині, Англії».

Про зменшення навантаження на міське середовище: 

«Передислокація вантажомістких і пасажирських об‘єктів та служб, розміщення яких у Львові не є зумовлене потребою. Якщо розглядати на міжобласному регіональному рівні, то чому такі об‘єкти, для прикладу, як штаб Західного оперативного командування зі всіма своїми службами, зооветеринарна чи торгова академії, інститут фізкультури мусять перебувати обов‘язково у Львові, а не в Рівному, Луцьку чи Івано-Франківську. 

Винесення зі Львова багатьох підприємств…, а також середніх учбових закладів, військових частин, складів і баз. Усі ці виробництва, управління, навчальні заклади створюють додаткове навантаження на місто і особливо на його центральну частину, тисячами автомобілів, що перевозять вантажі і пасажирів, а головне – не сприяють так необхідному економічно-соціальному розвитку малих і середніх міст. 

Головне завдання, про яке постійно нагадував Новаківський – це децентралізація багатопрофільних функцій центрального ядра Львова (в діаметрі 1,5-2 км). Концентрація усіляких установ, закладів, підприємств і баз в центрі призводить до зростання потоку автомобілів.  Сьогодні у Львові є приблизно 110 машин на одну тисячу населення, а в європейських країнах автомобілізація досягла до 450 машин на одну тисячу. Ми цей процес не зупинимо. Без радикальних заходів вже через 10-15 років у центральній частині може наступити транспортний колапс…»

Ось він і наступив, хоча рівень автомобілізації ще далеко не європейський.

       «Із-за обмеженості коштів будівництво нових обхідних, дотичних до центру       магістралей затримується, а місця притягування автомобілів постійно збільшуються. І немає значення, чи свідомо, чи за браком знань ми перетворюємо центр Львова у безконечні торгові ряди та кафе-кав‘ярні… 

Я розумію, що продаючи місце для банку чи торгової фірми в центрі ми більшими коштами наповнюємо скарбницю міського бюджету, зо має особливе значення в теперішній скрутний час. А що завтра буде? Транспортно-екологічні проблеми на століття… 

А де ми, як європейське місто, маємо в центральній частині міста зони відпочинку, тенісні корти, плавальні басейни? Отже давайте не будемо шукати винних, а разом поміркуємо і подамо один одному руку і забезпечимо здоров‘я Львова, який буде існувати ще сотні років». 

Залишити відповідь