Про зміну політичної системи.

Або чому зміна ПОЛІТИЧНОЇ системи – це фейк, а справді українська «політична сила» ніколи не з‘явиться.

Що таке політична партія? Це структура, організована навколо якоїсь ідеології та/або харизматичного лідера. Ідеологічні засади, як правило, прописані в програмах, які ніхто не читає. Виборець орієнтується на «мем» – певний комплекс уявлень, чи асоціацій, який у нього виникає при інформаційному контакті з політичною структурою. Мем, як правило, містить і позитивну й негативну характеристики «ідеї», уособлюваної політичною структурою та/або її лідером.

Виборець, в силу асоціативного ряду, сформованого інформаційним потоком, та власних стереотипів (сформованих тими ж самими, належними олігархам ЗМІ), формує до конкретної політичної структури певне ставлення. До прикладу, хтось фокусує свою увагу на Ляшку, виходячи з його риторики, гасел та медійних картинок, як на «мемі» борця за права простих людей (так він всю правду каже! – захоплюється електоральна одиниця) а хтось, як на кумедному популісті з вилами. Завдання політтехнологів – активувати позитивні сторони мема, та затінити негативні.

Чому Ляшко і компанія так ненавидять Саакашвілі? Не лише тому, що так їм велять спонсори. Харизматичний Міхо, мем якого, подібний до «радикального», але посилений позитивним іміджем президента-реформатора, грає на електоральному полі Ляшка. «Бариги» пана Михайла є електорально привабливішими, ніж «скотиняки» пана Олега, тому останній і біситься. Хто ще з українських політиків дозволяє собі такі радикальні гасла? Їх насправді багато. До прикладу – Олег Соскін. Професор, економіст, з чіткою ідеологічною програмою завжди популярного консерватизму. Які шанси у поважного й жорсткого в оцінках економіста, проти неосвіченого популіста Ляшка? Вірно – жодних.

А в Саакашвілі? Є. І цей шанс йому дарував «заклятий друг» Порошенко, розпочавши кампанію по політичному знищенню свого колишнього приятеля та соратника. Незважаючи на відра інформаційних помиїв, які на голову Міхо лили не менше, ніж на Надю Савченко, його впізнаваність зросла до максимуму. Власне так працює «Маятник» у політиці…

Тепер беремо середньостатистичну електоральну одиницю, вражену патерналізмом і розчаровану в перемозі «Революції Гідності». В активній виборчій фазі, цю одиницю може активувати мем будь-кого з вищезгаданих політиків, адже їй (одиниці) підходить і словесний радикалізм Ляшка, і реформаторський імідж Саакашвілі, і правильні гасла Савченко, і радикально-консервативні погляди Соскіна. Але про останнього, на відміну від перелічених трьох інших, електоральна одиниця не чула. А раз не чула – то Олег Ігорович активувати її немає шансів. Його мем, перепрошую за дещо двозначне звучання, слабенький і не збуджує.

Мем активується інформаційними потоками та пробуджує соціальну енергію. Це відбувається двояко – через ЗМІ, та шляхом особистого спілкування. До прикладу, вклади завтра Коломойський кілька десятків мільйонів долярів у комплексну рекламу, та надай пану Соскіну свої «плюси» – через пів року консерватори стануть на один щабель із радикалами, залишивши позаду, як усім набридлих демократів, так і активованих Трампом республіканців. Але навіщо це Бєні? На панелі є значно доступніші та вже розкручені політ-зірки, з уже активованими мемами. Адже в Коломойського завдання не підвищити достаток українців, а тим паче змінити систему, в якій він є фаворитом за своїм олігархічним статусом, а посунути Порошенка, який зарвався ще більше ніж його попередник, витискаючи своїх конкурентів на політичний марґінес. Тож інформаційна потуга Коломойського активуватиме ті меми, які допоможують йому повернути втрачені позиції. А для цього потрібна впевненість у майбутній лояльності ним підтриманих.

Лояльність в сучасному політикомі досягається лише загрозою полтичного та/або фізичного знищення. Таким чином, в поле електоральної уваги потрапляють, як правило, ті меми, котрі пройшли відбір на лояльність. Винятки становлять «торпеди», завдання яких знищити конкуруючий мем, активувавши його «темну» сторону. «Торпеди» можуть сподіватися на фінансово-медійну підтримку, але, після виконання місії, вони стають спонсорам нецікавими, оскільки є погано контрольованими. Звісно, що такі часто знаходять у політиці якусь свою нішу, або їх «консервують» про всяк випадок…

Для пробудження соціальної енергії через особисте спілкування, фінансово-медійний ресурс не є обов‘язковим, проте, все ж таки є визначальним. Яким чином, тому ж Соскіну, конкурувати в розвитку партійної структури з Ляшком, коли той вже є дорогим брендом, який охоче купують дрібніші олігархи та просто заможні бізнесмени на місцях? Та ніяк! Під бренд «радикальної партії» дадуть ресурс, аби таким чином завести своїх людей у місцеві органи влади. Ба, більше того, можуть і купити «франшизу» на свій регіон. А кому цікава нерозкручена консервативна ідеологія? Таким чином олігархічні проекти й розбудовують свої структури.

Альтернативою є усвідомлений вибір певної ідеології. Скажімо, група ентузіастів хоче змінити країну на краще. Для цього їм потрібна політична влада, щоби реалізувати певний законодавчий пакет, який дозволить змінити систему. Припустім, що їхні ідеї є правильними, і вони спромоглися, без попадання в залежність до спонсорів, напрацювати самотужки якусь структуру, ідеологію, програму. А що сприйме електоральна одиниця? Вірно! Мем. Тепер увага! Уявіть собі, що ідеї таких ентузіастів, перекрутивши та вихолостивши, візьме на озброєння якийсь «ляшко» на зарплаті у якогось «фірташа-льовочкіна». Адже мем – це як передовиця в газеті «Правда», часів СРСР. До прикладу: «Заводи – рабочім, зємлю – крєстьянам!» Для електоральної одиниці цього досить. А скільки знайдеться людей, котрі, проаналізувавши, що насправді приховане за цими гаслами, зрозуміють: робітники та селяни, будуть не господарами підприємств і землі, а їх рабами…

Отже, розпіарений мем-оболонка, в якому немає наповнення, неминуче переможе реальний мем, неактивований інформаційними потоками. Уявіть собі в нинішніх реаліях геніального інтелектуала, Івана Франка, без копійки в кишені, та геніального, в дещо інших сферах, Олега Ляшка, з олігархічним баблом за спиною. Обидвоє лідери радикальних партій з дуже подібними мемами. Відповідь «хто переможе», нам підкаже сама історія – Іван Франко, в якості лідера української радикальної партії, тричі програвав на виборах до сейму. Тому в політиці, як і 120 років тому, так і сьогодні (а тим паче сьогодні!) «франки» програють «ляшкам».

А тепер давайте на хвильку порівняємо значення для української культури Івана Франка та адвоката Теофіла Окуневського. Хто такий? Це той достойний чоловік, який і переміг на виборах Івана Яковича. Так, в ті часи хоч перемогали менш достойні, нині – так просто нікчеми…

Насправді вихід не у зміні політичної системи, а в її … ліквідації! Власне політична система продукує порожні меми. Це як пусте насіння – з нього нічого не виросте. Політична система була придумана власне як інструмент знищення національних державних утворень наднаціональними структурами. Тому, очікування появи «української політичної патрії» – це все одно, що очікування непорочного зачаття старою курвою. Перепрошую за таке порівняння.

Випадкові люди олігархами не стають. Власне через них у політику приходять гроші. Я лише намалював вам ескіз, як працюють політичні механізми. Насправді вони працюють дуже по різному, але в заданому тренді. Хто задає тренди? Згадайте, в чиїх руках зосереджено 90 з гаком відсотків усіх фінансово-промислових ресурсів. А ще краще, українське прислів‘я: хто платить гроші – той замовляє музику…

Залишити відповідь