Про добру справу кандидата в Президенти

Добра справа най сторицею вернеться…
Коментар у Фейсбуці, де йшлося про дерев’яну церкву в селі Ужок, яка увійшла у Світову спадщину, нагадав мені одну історію. Розповім її, бо коли людина робить добру справу, й не хизується цим, то про таке не гріх і нагадати…

Влітку 2013 року забрів якось я на рідний архітектурний факультет Львівської політехніки, до мого наставника й товариша, професора Миколи Бевза. За горнятком кави Микола розповів, що незабаром відбудеться 37-я сесія Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО у місті Пномпені (Камбоджа), де до Списку Світової спадщини мають додати дерев‘яні церкви Карпатського регіону Польщі та України, і що наші чиновники не включили до складу делегації жодного з розробників проектної документації на номінацію.

Знаючи, що Микола долучався до цієї теми (а щоб ви розуміли: документи для ЮНЕСКО – то добрий ґмах роботи), подумав, що тодішні чинуші його проігнорували й вирішив допомогти з поїздкою, відшукавши кошти на квитки й перебування (чиновники, звісно, летіли за державний рахунок).

Часу залишалось обмаль, лічені дні, і звернувся з цією проблемою я до Юрія Дерев‘янка, так-так, саме того, кого позавчора партія «Воля» висунула кандидатом у Президенти 🙂
Чесно кажучи – не вельми сподівався на підтримку, бо гроші чималі, а для пана Юрія, який на той час тільки був обраним до Верховної Ради, таке спонсорство виглядало неоправдано дорогою рекламою. Простіше: об‘єктивно потреби витрачати кошти на цю акцію заради реклами – сенсу не було.

Проте ситуація з цинічною несправедливістю чиновників щодо архітекторів, які доклали купу праці та зусиль заради появи в Україні ще одного об‘єкта ЮНЕСКО, Дерев‘янка зачепила за живе і він погодився профінансувати візит у Пномпень тієї людини, котра на це справді заслуговує. Я був переконаний, що ця людина – закоханий в архітектурну спадщину професор Микола Бевз, якому одразу й зателефонував, отримавши від Юрія позитивну відповідь.

На моє здивування (важко з тими безкорисними фанатиками своєї справи) Микола відповів, що мав на увазі не себе, а провідного наукового спеціаліста інституту “Укрзахідпроектреставрація”, кандидата історичних наук, який безпосередньо приймав участь у підготовці матеріалів на цю номінацію. Так я познайомився ще з одним достойним чоловіком, який для збереження нашої історичної та архітектурної спадщини зробив мабуть більше ніж сотня-друга чиновників від культури, шановним Василем Слободяном.

Будете сміятися – пан Василь не дуже то й хотів летіти, надто несподівано, й якось незручно йому було. Заледве вмовив і просидів цілий день в інтернеті аби побронювати квитки на літак і готель…
Дякувати Богу – все вийшло якнайкраще. Василь Слободян щасливо полетів, повернувся сповнений вражень і був особисто присутній на оголошенні рішення про появу у Світовій спадщині 8-ми українських і 8 польських (вгадайте з 3-х разів – хто у тих храмах у Польщі молився) церков. І так виглядає, що він один і був присутній – чиновників у цю урочисту мить у залі не спостерігалося…

Згодом, у Франківську, ми провели спільну прес-конференцію Юрія Дерев‘янка та Василя Слободяна, й знову ж таки за підтримки пана Юрія організували прес-тур перлинами дерев’яного зодчества для українських журналістів. Про що детальніше можете прочитати в наступній публікації:
http://blog.uu-travel.com/…/derevjani-cerkvi-zi-spisku-svi…/

А я цим спогадом просто хочу подякувати пану Юрію Дерев‘янку й побажати йому успішної виборчої кампанії! Він точно буде не найгіршим Президентом України 🙂

На знимці: моя улюблена пам‘ятка – церква Зіслання Святого Духа в с. Потеличі Жовківського р-ну Львівської обл.

Опубліковано у Фейсбуці 29 січня 2019 року.

Залишити відповідь