Право Саакашвілі

Опираючись винятково на Конституцію та закони України, норми міжнародного права, а також притаманні українцям почуття справедливості й здоровий глузд, можна однозначно стверджувати: наскільки є незаконним позбавлення Михайла Саакашвілі громадянства, настільки ж є правомірним його повернення в Україну.

Передісторія. 29.05.2015 року Президент України видав Указ No301/2015 “Про прийняття до громадянства України Саакашвілі М. як особи, прийняття якої до громадянства України становить державний інтерес для України. В чому полягає державний інтерес, Петро Олексійович не розголошував, але ж як було сперечатися, коли Саакашвілі вважається чи не особистим ворогом Путіна, якого в той час інакше ніж “х…ло” не називали?

Не мета цієї публікації оцінювати ефективність роботи Саакашвілі на посаді голови Одеської ОДА та його політичні заяви. Тому варто зафіксувати лише той факт, що з друга президента Порошенка, екс-президент Грузії, вже через рік перетворився на його заклятого ворога.

Як наслідок цієї метаморфози, 26.07.2017 року, на сайті Державної міграційної служби України було розміщено новину під заголовком: “Президентом України видано указ про втрату громадянства України“. Цікаво, що про кого йдеться, в заголовку прямо не було сказано, що викликало хвилю чуток і припущень, зокрема через те, що нижче було розміщено наступний текст:

Матеріали стосовно Міхеіла Саакашвілі надані Генеральною прокуратурою України, які отримані від грузинської сторони, опрацьовані Державною міграційною службою України (ДМСУ), направлені на розгляд Комісії з питань громадянства при Президентові України, та у встановленому порядку розглянуті на засіданні Комісії. За Конституцією України Президент України приймає рішення про втрату громадянства України на підставі висновків Комісії з питань громадянства.”

Таке враження, що чиновники міграційної служби й самі до кінця не вірили у те, що розміщували на своєму сайті. В інформаційному поросторі з’явилися водночас як підтверджуючі, так і спростовуючі матеріали щодо позбавлення громадянства Михайла Саакашвілі, а сам Порошенко цієї події ніяк не прокоментував. Згодом, як стало відомо з повідомлень ЗМІ, в день появи інформації на сайті ДМСУ драстичної новини, Президент України, Петро Олексійович Порошенко, видав Указ No 196/2017, згідно якого Саакашвілі Міхеіл Ніколозович вважається особою, що втратила громадянство України.

Що характерно, вся інформація, щодо підстав позбавлення Михайла Саакашвілі громадянства, відома лише з публікацій у ЗМІ. Це наводить на крамольну думку, що кращі “юридичні уми” провладної команди й досі зайняті пошуками юридичних підстав, до яких можна було б хоч якось “причепити” президентський Указ.

Підстави. Почнемо з Основного Закону. Стаття 25. Конституції України гласить: “Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі…

Чітко й однозначно: “Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство“. Цю норму конкретизовано в ст.2 Закону України “Про громадянство України“:

Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: … 2) запобігання виникненню випадків безгромадянства; 3) неможливості позбавлення громадянина України громадянства України…“.
Не менш категоричною в питаннях громадянства є “Загальна декларація прав людини“, прийнята й проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ще 10 грудня 1948 року:

Статя 15. 1. Кожна людина має право на громадянство. 2. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений громадянства або права змінити своє громадянство.

Принагідно нагадаю читачеві ще дві статті Конституції України:

Стаття 8. В Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Стаття 9. Чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Тобто, ратифікована Україною “Загальна декларація прав людини” є частиною нашого законодавства, як і цілий ряд інших міжнародних законодавчих актів. Зокрема “Європейська конвенція про громадянство“, підписана 6 листопада 1997 року, в якій сказано наступне:

Стаття 4 . Принципи.
Правила кожної держави-учасниці, які стосуються громадянства, ґрунтуються на таких принципах:
a) кожна особа має право на громадянство;
b) безгромадянства слід уникати;
c) жодна особа не може бути безпідставно позбавлена
громадянства;…

Оскільки підтекст позбавлення Саакашвілі громадянства носить явно політичний характер, то варто згадати ще один документ, а саме “Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод“, підписану Урядами держав – членів Ради Європи у 1950 році, згідно якої “кожен має право на свободу вираження поглядів“, а дискримінація, зокрема, за політичні переконання, заборонена.

Таким чином, якесь незрозуміле феодальне право сильного, згідно якого Саакашвілі був позбавлений громадянства України, повністю суперечить як вітчизняному законодавству, так і нормам міжнародного права. Закономірно, що в такій ситуації виникає інше запитання – а чи правильним є те, що президент роздає українське громадянство на власний розсуд? Але це вже інша тема.

Повернення. Станом на сьогодні, суспільству нав’язують думку, що запланований Саакашвілі на 10 вересня 2017 року перетин державного кордону України є незаконним. Для початку слід зазначити, що позбавлення громадянства опозиційного політика відбулося під час його поїздки за кордон, що само собою свідчить про політичні мотиви та суперечить законодавству України, згідно наведених вище (див.Підстави) нормативно-правових актів.
Таким чином, оскільки Україна для Саакашвілі є місцем постійного проживання, іншого громадянства, крім українського, він немає, то при позбавлені цього єдиного громадянства, Михайло Саакашвілі має повне право проживати на території України:
Іноземці та особи без громадянства, які до прийняття рішення про припинення громадянства України постійно проживали на території України і після прийняття рішення про припинення громадянства України залишилися постійно проживати на її території, вважаються такими, які постійно проживають в Україні.” (Частина 16 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»)
Зрозуміло, щоби залишитися проживати на території України, Саакашвілі потрібно сюди потрапити. Не сумніваюся, що коли б його заздалегіть попередили про намір позбавити громадянства (що було б як мінімум логічно, вже не кажучи про справедливість), то він нікуди б не їхав, а відстоював своє право в суді.

Право. Стаття 55. Конституції України гласить:
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом.” Позбавленням громадянства, порушено одне з засадничих прав Михайла Саакашвілі, гарантоване йому статею 25 Конституції.

Відтак, обов’язком держави є надання громадянину (в момент порушення гарантованого Конституцією права громадянства, Саакашвілі був громадянином України) можливості відстоювати свої права. Стаття 3 Конституції це однозначно стверджує:

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави.

Ось що прописано в рішенні Конституційного Суду України:

Частина перша статті 55 Конституції України містить
загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо
його права чи свободи порушені або порушуються, створено або
створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші
ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов’язує суди приймати
заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі
спеціального положення про судовий захист.
Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які
відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на
судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не
може бути обмежене.
Таким чином, положення частини першої статті 55 Конституції
України закріплює одну з найважливіших гарантій здійснення як
конституційних, так й інших прав та свобод людини і громадянина.
Частина перша статті 55 Конституції України відповідає
зобов’язанням України, які виникли, зокрема, у зв’язку з
ратифікацією Україною Міжнародного пакту про громадянські та
політичні права ( 582-12), Конвенції про захист прав і основних
свобод людини (Рим, 1950 рік) ( 995_004 ), що згідно зі статтею 9
Конституції України є частиною національного законодавства
України.”

(детальніше: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v009p710-97/paran54#n54)

Стаття 6 “Конвенції про захист прав і основних свобод людини” стверджує наступне:

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення…

В частині 1-й, статті 6-й Кодексу адміністративного судочинства України, сказано: “кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси”, а в статті 56-й зазначено: “сторона в адміністративній справі може брати участь в адміністративному процесі особисто”.

Заборона. Спроби влади в той чи інший спосіб не пропустити Михайла Саакашвілі на територію України є незаконними, з огляду на те, що підставою таких дій може бути лише вчинення ним злочину проти основ національної безпеки. Народний депутат України, Юрій Дерев’янко, стверджує наступне:

Якщо влада захоче сказати, що вона забороняє йому в’їзд на підставі того, що Служба безпеки, Державна міграційна служба чи Державна прикордонна служба мають такі повноваження — заборонити в’їзд на територію України — така заборона буде незаконною, оскільки вона повинна обґрунтовуватися вчиненням Михайлом Саакашвілі злочину проти основ нацбезпеки”…
Він підкреслив, що станом на сьогоднішній день є офіційні відповіді від цих органів, що такої заборони на в’їзд Михайлу Саакашвілі в Україну немає і відсутні підстави для такої заборони…Депутат нагадав, що 31 березня 2015 року Генпрокуратура вже відмовила у видачі Саакашвілі грузинській прокуратурі. “Крім того, на осіб, які мають постійне місце проживання в Україні, не розповсюджується право екстрадиції. Питання екстрадиції є намаганням залякати Михайла Саакашвілі, щоб він не повертався до себе додому”, — вважає представник РНС.

(детальніше: http://derevyanko.org/ua/news/id/derevjanko-saakashvili-ne-maje-zaboroni-na-vjizd-v-ukrajinu-video-1672/)

Стаття 12 (пункт 4-й) Міжнародного пакту про громадянські і політичні права стверджує наступне: “ніхто не може бути свавільно позбавлений права на в’їзд у свою власну країну”.
На момент виїзду за кордон, Саакашвілі був громадянином України і постійно тут проживав.

Звичайно, влада може заборонити Саакашвілі в’їзд на територію України в інтересах забезпечення національної безпеки, але це вже буде не просто її фатальна помилка, а повна втрата легітимності, в очах як власного народу, так і “світової спільноти”, до котрої наші владоможці так люблять апелювати. Скажімо, будь-який пересічний громадянин, а чи сенатор США, запитають: а чи не становить загрози національній безпеці країни депутат Державної думи Росії VI скликання від “Єдиної Росії”, член комітету Держдуми з міжнародних справ, голова думської комісії з правового забезпечення розвитку організацій оборонно-промислового комплексу РФ, спецпредставник Президента Росії по взаємодії з організаціями співвітчизників за кордоном, Бабаков Олександр Михайлович, мажоритарний акціонер “Київобленерго”, “Одесаобленерго”, “Житомиробленерго”, “Кіровоградобленерго”, “Чернівціобленерго”, “Миколаївобленерго”, “Севастопольенерго”, “Рівнеобленерго”, “Закарпаттяобленерго”, “Херсонобленерго”, та знаний рейдер?

А ось що пише Михайло Зиґар, російський політичний журналіст, військовий кореспондент, головний редактор телеканалу «Дождь»:

Дмитрию Медведеву в наследство от Владимира Путина достался главный враг — Грузия и ее президент Михаил Саакашвили. Еще после «антигрузинской кампании» 2006 года он утвердился в этом статусе. В Кремле любили рассказывать байку, что Путин ненавидит «Мишико» (уменьшительно-ласкательный вариант имени грузного и рослого грузинского президента) потому, что якобы тот в разговоре с белорусским президентом Лукашенко обозвал российского лидера «Лилипутиным». А Лукашенко якобы немедленно передал эти слова Путину…
(уривок з: Михаил Викторович Зыгарь. «Вся кремлевская рать. Краткая история современной России.» Интеллектуальная литература, 2016. iBooks.)

Отже, ми леліємо в Україні, приближену до Путіна особу і чинимо політичну розправу з його особистим ворогом? Звичайно, що це немає жодного стосунку до правової сторони питання. Так само, як нічого спільного з ПРАВОМ немає позбавлення Саакашвілі громадянства, та спроби його не допустити на територію країни.

 

 

Залишити відповідь