Постпсіхологічєскій етюд

Постпсіхологічєскій етюд з політичним душком із карцеру ім. Цукерберга. Або як з народу, шляхом примітивних маніпуляцій та підміни понять, роблять бидло та позбавляють вибору.

Нижченаведений опус масово розповсюджували не лише штатні порохоботи на зарплаті, а й цілком адекватні, на перший погляд, люди. З позиції «абсолютно байдуже», оскільки про жоден «вибір» на так званих «президентських виборах» не йдеться, дозволю собі проаналізувати цей популярний текст, винятково з метою проілюструвати відсутність критичного мислення більшості електорату, а відтак і неминучість одного з раніше, в чисельних публікаціях озвучених, катастрофічних сюжетів. Отже, фрагменти тексту в […], під ними коментар.

[Псіхологічєскій етюд. По мотивах спілкування в житті та в соцмережах.
Чому деякі українці ненавидять Порошенка? Здавалося б – ось вони, реальні справи, перед очима. Справи та досягнення, десятої частини яких не було за попередні роки Незалежності. Перелічував їх уже не раз.
Розумію, можете віддавати перевагу іншому політику, який на вашу думку зробить більше та краще. Будуть вибори, будь ласка, оберіть кращого. Але людина, яка реально підняла армію, зробила безвіз (дипломатичне диво в умовах війни), автокефалію (ще одне дипломатичне диво при тому, що РПЦ – найпотужніша сила в православ’ї, підтримана усіма фінансами , спецслужбами, політичним тиском кремля), садистськи-витончено знущається з Газпрому, людина, яка працює по 20 годин на добу, людина, яка відновила за власні кошти систему ППО, людина, яку люто ненавидить кремль… Такий лідер, як мінімум, заслуговує на повагу
].

Свою примітивну маніпуляцію автор розпочинає з константаці «факту» нечуваних звершень, одразу даючи зрозуміти: ненависниками є ті, хто не помічають очевидних фактів, себто люди недалекі, як мінімум. Далі згадуються «беззаперечні» досягнення Петра Олексійовича. Коротко: піар Порошенка навколо «армії» дуже нагадує піар Садового на принадах Львова, котрі, насправді, є декорацією, «потьомкінським селом», за фасадом якого приховані глибокі інфраструктурні проблеми, що, по-суті, є міною сповільненої дії. До справжніх цінностей Львова (зокрема архітектурно-історичного середовища) львівський мер має таке ж відношення, як і наш «головнокомандувач» до героїзму бійців на передовій. Фактів зловживань чинною владою, починаючи безпосередньо з бізнесмена-президента і закінчуючи корупцією на місцях – більш ніж достатньо. Згадайте хоча б відмову від американських катерів на користь дорогої та неякісної продукції «Кузні на Рибальському», нещодавно проданої Порошенком Тигіпкові, як виглядає – під забудову. Або багатомільйонні зловживання вищого армійського керівництва на забезпеченню війська паливно-мастильними матеріалами. Тому «підняти армію» і зробити з неї корупційну годівничку, достоту як Садовий з цілого міста – це різні речі. Знову ж таки – Боже упаси, ніц не маю проти Петра Олексійовича. У цій системі, на його місці, кожен коли б не крав сам, то змушений би був дати це робити іншим. І тут лише почуття міри регулює корупційні межі. Так що відновлення обороноздатності після втрати Криму та Донбасу – це найперший обов‘язок Президента і можливо один з небагатьох, які він виконує не найгірше. Але говорити про визначні досягнення – підстав немає.
Безвіз – це начебто позитивна річ, проте має зворотній бік медалі. Тільки «зворотній», у вигляді масової втечі найбільш активних і працювитих українців за кордон, замовчується, а розпіарюється можливість потрапити в Європу без бюрократичної тяганини з візовим оформленням. Скажу так: ті, хто хотів подорожувати Європою, робили це й до «безвізу», але на тлі тотального зубожіння населення стає все менше таких, хто може собі такі мандрівки дозволити. Тож як і в ситуації з армією – куди більше піару ніж реального позитиву, що для простого вояка, що для неприкоритного трударя, змушеного виїжджати на заробітки.
Томос – це ще один фейк. Мали дві українські православні конфесії та одну московську – тепер маємо одну «стамбульську» та ту ж московську. Яке об‘єднання, коли поляризація навколо конфесійних приналежностей лише поглибилася? Я вже не кажу про цілком антиконституційне втручання держави в церковні справи та присутність у тому процесі осіб з вельми сумнівною репутацією. Як і обидва попередні «досягнення», надання Томосу має не лише зворотній бік медалі у посиленні релігійного протистояння, а й несе реальну загрозу повномасштабного вторгнення, бо зомбовані московскім православієм нащадки орди очікують від свого «царя» «хрестового походу» проти розкольників.
«Знущання з Газпрому» у вигляді десятків мільйонів доларів премії чиновникам державного підприємства, за виграш судового провадження нанятою державою іноземною юридичною компанією, якій теж заплачено десятки мільйонів евро, коментувати якось не хочеться. Особливо на тлі будівництва «північних потоків» і корупції у газовій сфері за участю структур, якими володіють люди з близького оточення президентів: нинішнього, колишнього, та країни-агресора. Особливо гидкою в автора маніпулятивного панегірика є згадка про «особисті кошти на відновлення системи ППО», в контексті людини, котра очолила в державі корупцію під час юридично поігнорованої та політично зманіпульованої війни…
Поїхали далі:

[Але ні. Ненавидимо! Чому?
Злочинний Порошенко – це ідеальна причина. Причина всіх особистих проблем, нездатності пристойно заробити, купити гарну машину та відпочити на Мальдівах. Причина сірого життя та перманентного похмілля. І взагалі, чому це вони ТАМ такі успішні та знамениті, а ми ТУТ відсижуємо за мінімальну зарплату?
]

Коментувати гидко, але потрібно, оскільки автор у глибині душі розуміє всю нікчемність свого існування та ницість заробляння коштів шляхом обливання брудом окрадених і обдурених українців. «Злочинний Порошенко» – не причина фінансових проблем тих, хто змушений виїжджати за кордон аби вижити чи топить відчай в оковитій, – Порошенко просто фаворит злочинної олігархічно-охлократичної системи, побудованої на пограбуванні зомбованого ЗМІ населення, власниками цих ЗМІ. «ТАМ» – не «успішні», а злодії, мародери-клептократи, що наймають подібних писак заради маніпуляцій суспільною свідомістю. І немає значення, хто цю систему знову очолить: чинний олігарх, «газова принцеса», сонцесяйне галицьке підолігархеня, чи, до прикладу, шавка Коломойського.

[Ненависть до «барижної, корумпованої влади» допомагає усунути певний психологічний дискомфорт, який виникає коли обиватель не дуже хоче виконувати громадянські обов’язки. Громадянином бути непросто: тяжко та незручно. Не дуже комфортно, мабуть, відчуває себе молодий здоровий чоловік, ховаючись від військкомату. Або не сплачуючи податки. Або тягнучи через кордон димлячу євробляху. І тут йому дуже вчасно підсовують чудове виправдання: «За кого воювати, за Порошенка?». «Кому податки платити – цим баригам?»]

Автор якраз і намагається трансформувати власний психологічний дискомфорт (він же не ідіот і розуміє про що пише) у почуття вини пересічного «обивателя», який, підсвідомо відчуваючи злочинну суть системи, намагається виживати, всупереч встановленим для нього, «лоха» й «тєрпіли», правилам. Не має себе почувати дискомфортно людина, яка не хоче йти на війну, коли Президент, всупереч Конституції та Закону, проводить мобілізацію не запровадивши воєнний стан. Не можна засуджувати того, хто не хоче відправляти на неоголошену, а отже юридично не існуючу війну свою дитину, коли Головнокомандувач у часі тієї війни відпочиває зі своїми дітьми на Мальдівах. Має право громадянин не платити податки, коли ці податки розкрадаються з бюджетів усіх рівнів. Я противник «євроблях» але причина їхньої появи – корупція на митниці, внаслідок якої до бюджету не потрапляють мільярди (!) доларів. То хто породив «євробляхарів» – недобросовісні громадяни чи «успішні» митники, яким заздрять ті, хто, на думку припорошеного маніпулятора, «відсиджує за мінімальну зарплату»?

[Постколоніальний синдром: століття бездержавності “виховали” негативне ставлення українців до влади апріорі як до “чужих”. Боротися з владою, якою б вона не була, підсвідомо вважається «правильним».
Приблизний діалог:
– Що? Ти підтримуєш владу? Як ти можеш?!
– То ж наша влада. І справи робить. Дивись: оте і це, і оте… І якщо під час війни не підтримувати владу, то як переможемо?
– Ти – проплачений порохобот!!!
]

Влада як була чужою до українців, так і залишилася. Раніше владу призначали чекісти-комуністи, сьогодні – чекісти-масони-олігархи. Проросійські та прозахідні олігархи, власники ЗМІ, стратегічних галузей промисловості та всіх великих політичних партій, призначають у владу лише підконтрольних. Боротьба йде не з Росією, а між кланами, частина яких таки перебуває під впливом Кремля. Вся біда в тому, що для їхніх «прозахідних» опонентів Україна з її народом є таким самим ресурсом. Немає вибору між Росією та «заходом», а є лише вибір антиукраїнських псевдоальтернатив. Навіщо владі вживати термін «війна», коли навіть не було запроваджено воєнного стану, російський бізнес в Україні процвітає, а товарообіг з країною-агресором зростає? Зрозуміло для чого – для спекуляцій на партіотизмі електорату. Сьогодні «воєнний стан» – це як мертвому припарка, особливо після законодавчого вихолощення його суті у 2015 році, коли особливий режим став інструментом шантажу політичних опонентів й маніпуляцій суспільною свідомістю. Знову ж таки – писав про це неодноразово, тому немає сенсу розжовувати. Кого ця тема справді зацікавить – публікацій у моєму блозі вистачає. А автор цитованого тут опусу, такі да – примітивний проплачений порохобот.

[Боротьба зі злочинною владою, внутрішньою окупацією, «режимом Порошенка» дозволяє підняти самоповагу та соціальний статус. Хто посміє сказати, що у важкі часи ти був осторонь? Ти активіст! Ти боровся! Із режимом внутрішньої окупації, звичайно ж, вдома. А ще такий активізм, правильно застосований, може приносити і матеріальні дивіденди].

Кожен судить по собі, як і цей нешановний маніпулятор. Тож який сенс коментувати ситуацію: коли злодій кричить «лови злодія!». Так, маса народу, як і наш порохобот, годується з того, що обслуговує когось із олігархів. І мова не про те хто ліпший, а про те, що статус курви не залежить від того, хто її, перепрошую, нині грає – поборник Томосу чи московський піп. Хто не зрозумів: переконані порохоботи вважають, що обсираючи опонентів свого кумира, вони поборюють самого Путіна, який, у їхній міфології, ненавидить Петра Олексієвича через те, що той насмілився перечити царю…

[Простий стадний інстинкт. З усіх телевізорів та сайтів говорять про «баригу», «мальдіви», «корупцію» та «ліпєцкіє фабрікі». Усі ненавидять, і я за всіма].

Точнісінько з усіх інших телєвізорів, сайтів (зокрема з того, з якого взятий цитований текст), а тепер ще й з багатотисячних білбордів впихають людям у мізки «армію», «мову», «віру» та «геть від Москви». До того ж упихають від імені того, хто покриває (якщо не очолює) корупцію в армії, російськомовний у побуті, юдей і диякон московського патріархату, та … платить податки в бюджет ворога. Як сказав один розумний чоловік, який, до речі, позитивно ставиться до нашого гаранта: фабрика стоїть, але там є охорона, мінімальний персонал, отже податки, зокрема земельний, все одно сплачуються. На 100% так і є. Ну й не варто забувати: упродовж неоголошеної війни російський бізнес президента сплатив у казну країни-агресора сотні мільйонів рублів. Знову ж таки, Боже упаси, не дорікаю, але не робіть з курви незайманку і не видавайте її заміж непорочнішою ніж Діва Марія…

[Невідповідність ідеалам. Наївні патріоти, здебільшого прихильники націоналістів, малюють собі певну міфічну, уявну, ідеальну Україну. В якій живуть генетично чисті, патріотичні, сміливі, відповідальні, бездоганно чесні українці. Всі однакового рівня заможності (ну щоб нікому не було завидно). Вся влада належить цим ідеальним українцям (не зовсім зрозуміло, щоправда, як вони це уявляють). Час від часу ідеальні українці обирають такого ж ідеального гетьмана (прямо з вчителів, таксистів чи селян), святу людину без шкідливих звичок, яка ідеально мудро керує ідеальними українцями. Всі проблеми вирішує миттєво. Також особисто і теж миттєво чинить ідеально справедливий суд, карає багатих корупціонерів і виправдовує простих, бідних людей. А, хоча ні, бідних та багатих немає ж! В помічники собі ідеальний гетьман призначає таких самих ідеально чесних побратимів. На фронті вони не знають поразок, у них не буває полонених. Сміливо оголошують війну вдесятеро сильнішому ворогу та льогко, як у голлівудському чи совєцькому фільмі, його перемагають. Зарплати та пенсії при цьому невпинно ростуть, тарифи та податки так само невпинно зменшуються, а краще – взагалі відміняються. Ну, газ же ж він наш, український! Та у нас і нафта є! А якщо у олігархів, отих вальцманів, забрати та на всіх розділити, це ж скільки кожному буде! Шкода лише, що такого в житті не буває. Що невідомо як визначити чистого українця, враховуючи нашу бурхливу історію. Що населення України складається з представників різних національностей, а ще – совкодрочерів, русофілів, , обивателів, євробляхерів…]

Потік припорошеної свідомості коментувати немає сенсу, лише зазначу, що газ таки український, і належить, згідно упослідженої «гарантом» Конституції, Українському народові (саме так, з великої літери, як і записано в тій Конституції), незалежно від національності та політичних вподобань (ага – і порохоботам належить, і юлеботам, і нічиїм ботам теж), а обсягу його видобутку цілком вистачає для задоволення потреб населення та комунального сектору. А населення складається не лише з перелічених «категорій», а ще й з чесних і обдурених людей, та подібних до цитованого автора маніпуляторів, які допомагають олігархам перетворювати народ у бидло та влаштовувати йому вибори без вибору.

[Що дуже багато громадян України – зовсім і не громадяни, і думають найбільше про свій шлунок та кишені. Що пів нашого парламенту – агентура ворога, обрана тими ж неідеальними українцями за гречку, солодкі обіцянки та дешеві тарифи. Що донедавна Україна була напівфеодальною країною під контролем баронів, в руках яких потужні фінансові та інформаційні ресурси. І Порошенко живе в саме такій, неідеальній країні. Серед зовсім неідеальних українців, часто-густо звичайних малоросів. Йому протидіє і кремлівська агресія ззовні, і московська агентура всередині країни, і помісні барони, і фейкові націоналісти, і рядові малороси-зрадофіли. І при цьому він не бог і навіть не цар. Не може за місяць, за рік і навіть за десять подолати всі проблеми, корупцію, перемогти москву з ресурсами вдесятеро більшими, баронів, а головне – не може змінити малоросів на громадян України. Він робить в цих умовах все, що може, і навіть трохи більше. Але от ідеалу не відповідає. «Нє», – каже обиватель. «Не підходить. Нє соотвєтствує. Будь-хто, тільки не Порошенко!».
Кожен ненависник Порошенка несе в собі певну суміш, в різних пропорціях, звичайно, таких мотивів. Ворогу залишається лише вміло підживлювати цю психологію ненависті. Вона, ця психологія, насправді, дозволяє прищепити обивателю ненависть до будь-якого лідера країни, який не влаштовує кремль. Поміняйте прізвище «Порошенко» на будь-яке інше – жоден з перелічених пунктів не перестане бути актуальним. Досвідчені спеціалісти поміняють лише деталі: «кондитер» на «бджоляр», «Вальцман» на «Фраєрман», «ліпєцкіє фабрікі» на «любі друзі». І малороси, засліплені ненавистю, знову не бажатимуть бачити та підтримувати реально зроблених для України справ
].

Накінець в «обов‘язкову програму» восхваляння Порошенка проплачений писака додав троха правди, але все-таки не стримався й обізвав «малоросами» усіх, кому не любий «вальцман». Так, начебто «вальцман» є кошернішим за «гройсмана» чи «зєлєнского». А може є відповідне рішення «синагоги» – хто там кому «рабінович»? Щодо начебто «тонкого гумору», з натяком на неєврейське походження Порошенка – я більше схильний вірити головному равину Києва та України, шановному пану Блайху, який публічно визнав Петра Олексійовича євреєм, аніж цитованому тут порохоботу. Та й взагалі – мені не подобається приховування свого родоводу та національності. Соромитися свого єврейства – то хіба не антисемітизм? І це стосується не лише Порошенка…

Підсумовуючи. Мій пост не про політику. Не аналізуватиму плюси й мінуси Президента, бо в усіх лідерів маніпулятивної соціології є свої позитивні та негативні риси характеру. Що в них є кращого, а що гіршого ніж у Петра Олексійовича, – немає жодного значення, оскільки внутрішнім ворогом України як держави, та її громадян як Українського народу, є не персонально нинішній президент, а тим паче не його політичні конкуренти, а система. Тому немає жодного сенсу обговорювати якісь кандидатури, якщо в їхніх програмах не передбачено зміни цієї системи та немає розуміння таких змін. Тож даний допис – це лише ілюстрація до маніпуляцій свідомістю пересічного виборця, в якого і так уже в голові повна каша від політичної (і не лише) шизофренії, котра його оточує. Відтак немає жодного значення: за кого голосувати і йти чи не йти на вибори. В політичному форматі взагалі не існує виходу з ситуації, що склалася в країні. І жоден Томос не допоможе. Амінь.

Залишити відповідь