Нотатки з божевільні

Дроздов, Саакашвілі та мовне питання. Нотатки з нашої божевільні.
Хворі люди навколо. Сьогодні забанив одного поважного пана. Не одразу вчора звечора згадав, де ми бачилися, хоча його агресивні коментарі й насторожили. Вранці ж пам’ять повернулися – кілька років тому ми перетнулися на одному заході, де, в компанії з Остапом Дроздовим, були співдоповідачами, так би мовити. Остапа публіка сприйняла позитивно – його експромт був насправді вдалим. Натомість, нині забанений пан, тоді обрав агресивну, щодо Остапа, та дещо зверхню, щодо публіки, манеру розмови, ще й перенасичену спеціальною термінологією. Вийшло не дуже гарно, м’яко кажучи. І тут, раптом, коли я напівжартома згадав про насправді нічого не вартий конфлікт Дроздова й Раманєнкою, поважний філософ та видавець перейшов на образи. Ну, звечора всіляке буває – не кожен ніч тверезо зустрічає, а Бодун рівняє всіх, проте, не люблю людей у яких відсутнє почуття такту й міри. Та Бог з ним. Чим добрий Фейсбук – у ньому значно легше позбутися несимпатичної людини ніж у реальному житті 🙂
Ще один товариш скинув мені посилання на цей текст:
“Боюсь рассердить национал-патриотическую публику, но должен сказать пару слов о двуязычной Украине. Самый активный, самый влиятельный и самый важный сегмент общества – русскоязычные. Они понимают Украину как естественно двуязычную, поэтому через свой родной язык настойчиво хотят легализовать себя в чужих и некомфортных украинских реалиях. Русскоязычные – сильнее, богаче и более влиятельны. Соответственно, их язык – сильнее, «денежнее», статуснее. Как по мне, русский язык победил. Он не второй. Он уже фактически первый. Это – язык власти, денег, моды, престижа, отдыха, юмора и молодежи.
Идем дальше. Почти 40% населения никогда (!!!) не бывали в другом регионе страны. Это означает, что на Украине априори не существует диффузии ценностей, коммуникации идентичностей, экспорта субрегиональных ментальностей. Каждый сидит в своем болоте и через три стенки заочно поучает, как кто должен жить», – подчеркивает Дроздов…
Так и живем в единой соборной Украине, которая вместо того, чтобы быть общим домом разных людей с разными ценностями, превратилась в изолятор временного содержания. Где украиноязычные демонстрируют признаки слабости и пластилинности. Чтобы зарабатывать на 2 тысячи больше, чем во Львове, множество львовян мчатся к столице и оставляют свой родной язык в купе на Киевском вокзале. Титульная нация, епэрэсэтэ!», – с сарказмом отмечает телеведущий.
Дроздов пытается взглянуть на языковую проблему глазами русского или русскоязычного гражданина:
«Живет себе в Крыму или под Одессой человек, который полжизни прожил в большой стране, где осваивали космос, бесплатно давали квартиры, за электроэнергию принимали 4 копейки, обеспечивали санаторными путевками. Теперь он живет в сине-желтой стране, где трезубец пригвоздил человека к социальному дну. Человек получил украинскую зарплату в совокупности с украинскими ценами без судопроизводства и защищенности. Родная речь такого человека – русский. Это язык дедушек и бабушек. Этот человек – задрочен Украиной и выживанием на Украине. А тут еще подходит ребенок и говорит: «Слышь, пап! Нам стишок в школе задали наизусть. Гей, ведмедику, нумо гайда на велосипедику!». Сидит русскоязычный человек, задроченный Украиной по самое горло, и перед родным ребенком выглядит дебилом, потому что не знает значения слов «нумо» и «гайда». Чтобы окончательно возненавидеть Украину, украинский язык и украинское, такому человеку нужна только одна капля. А именно – чтобы из Львова в Крым последовал ультиматум: ты должен разговаривать на украинском, и твой ребенок, ибо ты живешь на Украине. Да пошли вы на три буквы со своей Украиной, потому что разве это жизнь? – воскликнет этот человек».
«Мораль такова: украиноязычные украинцы мало что делали за 20 лет, чтобы украинский язык стал языком власти, денег, моды, престижа, успеха, отдыха, юмора и молодежи. А если так – то весь пафос вроде «титульная нация», «должны знать, иначе чемодан и вокзал» – это сексуальные угрозы 90-летнего импотента. Зачем Колесниченко оправдывать свою собственную беспомощность? Зачем ломать комедию, если зарплата на две тысячи больше перекрывает родной язык?», – резюмирует Остап Дроздов.
(22-12-2013 року; детальніше за посиланням: https://oko-planet.su/…/223859-ostap-drozdov-russkiy-yazyk-…)
Як і в нинішньому тексті Дроздова, у вищенаведеному, написаному вже під час Майдану, багато правди. Але, як завжди, не всієї.
З яких би патріотичних почуттів не підіймалося “мовне питання” – воно працює на розрив України. Хоча Остап частково правий: русскій язик є мовою влади, грошей, моди, престижу, відпочинку, гумору й молоді. Частково. Насправді суржикомовні рагулі спілкуються російською через те, що лижуть провладні сраки переважно російськомовних таварісчєй, які завжди мали більше грошей, орієнтуються на моду, сформовану теле-аналами НЕукраїнців, прагнуть до статусних речей та посад, лапАють доступних самичок у нічних клубах, насичених російською попсою, а вершиною гумору вважають 95-й квартал.
При владі у нас не росіяни, а російськомовні. І це двє бальшиє разніци, як говорять в Одесі. До речі, в Одесі хто проживає – росіяни, українці, “одеський народ”? Ага, питання самоідентифікації не просте й вимагає до себе бережного ставлення – тут потрібен пензлик художника, а не відра фарби, якими народ поливає один одного у віртуальному світі…
Проте, варто пам’ятати, що російська мова, на побутовому рівні в Україні, несе в собі зовсім іншу культуру – блатну-совково-імперську. Немає шансону українською мовою – не той формат! Але є твори Достоєвського і Толстого (того що Левко і того що Олексій), вірші Лєрмонтова та Єсєніна, чудові переклади… Скажу ще одну крамольну річ – не все в тому СРСР було так зле. Міфи інші, а люди ті ж самі. Де нині потомство виродків, які знищували що українців, що росіян, що багато інших народностей? Не сумнівайтеся – вони нині при владі. Не завжди на перших ролях, але все ж таки. А нормальні люди як були на задвірках тодішньої системи, так і залишилися в нинішній…
Також написав мені товариш у “приват”, що Дроздов працює на Медведчука. Товариш – відомий журналіст, тож добре знає, що насправді незалежної журналістики практично НЕ ІСНУЄ. Як мінімум – не буде ЗМІ писати чи показувати правду про свого власника (спонсора). Про конкурента так, а про власника – ніколи. І про друзів власника. Хіба заради принципу: бий своїх, щоби чужі боялися. Чи дружить власник ЗІКу, пан Димінській з паном Медведчуком? Не знаю. Та мені ж то й все одно. З Петром Петровичем один раз у житті спілкувався, а кума пана Путіна на очі не бачив. Тому просто шаную Остапа як фахового журналіста, бо, принаймні, він не працює “говорящою головою” спонсора передачі чи власника телеканалу, а його тексти часто спонукають до роздумів та дискусії. Спонукають тому, що багато в чому з ним не погоджуюсь.
То скажіть мені будь-ласка: яка різниця – хто на кого працює? Адже олігархи люди непостійні – то чубляться, то миряться. Є власники толерантні, котрі дають змогу займатися журналістикою, і є фахові та принципові журналісти… Не люблю що нашого президента, що його заклятого бізнес-партнера Коломойського, але у їхніх ЗМІ працює багато талановитих і непоганих людей.
Це я веду до того, що інфосрач з ізгнанія Раманєнка перейшов у площину – на кого працює Остап Дроздов. А “ізгнаного” хто фінансує, себто його сайт з претензією на інтелектуальне чтиво?
Добре, давайте на “злобу дня” нинішнього.
Чи позбавив наш чоколядовий гарант пана Саакашвілі українського громадянства, чи просто запустив “качку”, аби вивчити ситуацію? Не знаю, але це немає жодної різниці для пересічного громадянина, точнісінько як і те, чи правильно вчинив Остап Дроздов, прогнавши з телепередачі пана Раманєнка.
Насправді вдумайтеся, про який маразм йдеться. Україномовний Дроздов проганяє з ефіру російськомовного Романенка, тому що останній, незважаючи на прізвище, принципово (!) не хоче розмовляти українською! Після чого вигнанець звинувачує Остапа мало не в закликах до “варфоломієвської ночі”, а країна розколюється вчергове на два табори. Та гімна то варте! Таке враження що цей інфосрач має просто зробити димову завісу для завершальної приХватизації.
Щодо самої можливості позбавлення Саакашвілі громадянства. Ще хтось не розуміє, що у нас закони працюють ще менше ніж при Януковичі, держава фактично розпродана, а президент сповзає в диктатуру, водночас перебуваючи під зовнішнім керівництвом?
І що ви очікуєте в результаті? Що прийдуть добрі дяді (для кожного свої), примусять українців говорити однією мовою, або язиком (дивлячись які дяді переможуть), наведуть порядок в правоохоронній системі, змусять належним чином працювати Антимонопольний комітет і зменшать тарифи? А може ви готові жити в одному з квазідержавних утворень, які виникнуть на місці вже понадкушуваної України? Чи змирилися з нео-януковичем і його пожиттєвим правлінням, в якості погодженої якимись ротшільдами креатури?
Чому Ротшільдами? Бо Путін – це Хабад і Ротшільди, Трамп – це Хабад і Ротшільди, Порошенко… Ось тут ми візьмемо паузу.
А про що взагалі говоримо й дискутуємо? Все це псевдополюси та фіктивні альтернативи, за лаштунками яких ми сповзаємо в провалля. І немає різниці в яке: прірву повномасштабної громадянської війни, пекло диктатури чи трясовину повзучого геноциду. Бозя забрала у нас розум, перед тим як згубити?
Як ілюстрація картина Франсіско-Хосе де Гойя “Божевільня”

27.07.2017 р.

Залишити відповідь