Новорічне.

Усім і кожному дружнєє посланіє.

Найперше зичу нам гармонії в серці та бадьорости духу! «Нам» – бо чого бажаю вам – того прагну й собі. Так по-чесному, нє?

Гармонія в серці – то є внутрішня радість, яку люди називають щастям. Часом вона тиха, як плесо лісового озера, а буває б‘є водограєм – всяка є добра, бо щира. А як не щира – то людина себе обманює. Самообман – то наше улюблене заняття, як і втеча від себе. Перше рано чи пізно ся закінчує. Жив собі чоловік, жив, а як Бозя покликала – глип: а то не його життя, а тілько намагання відповідати чимоїсь очікуванням, сподіванням і власним ілюзіям. Але хто сказав жи то є зле, коли робиться щиро? Ага, не судімо й не судимі будемо – каждий жиє як уміє. Від себе ше ніхто не втік. Ані в бордель, ані в монастир, ані в бізнес і навіть у політику, яка є чимось середнім поміж розпустою й аскезою. Тому скільки не тікай, а при кінці мандрівки, котра ся називає життям, доведеться глянути у дзеркало потойбіччя й зобачити власне лице без чергової маски…

Гармонія приходить від усвідомлення, шо втікати нікуди й немає сенсу. Бо всьо є тут – у тій хвилі й у тім місці. Початок і кінець: що було – не вернеш, а що судилося – не відаєш. Тож тішся поки жиєш, дихаєш і ше комусь потрібен. Найперше – самому собі, від кого ніде не дінешся…

Бадьорість духу – то є дриґ до життя. Його добре видко на пішоходнім переході: часом шкандибає бабця, але так во бадьоро – видко шо спішить жити й має купу справ, а буває повзе воно – молоде, а життям втомлене й у всьому зневірене. Енергія не залежить від віку – навколо її – хоч залийся, і у втомленім тілі може бути бадьора душа. І зворотньо – гора м‘язів не завше свідчить про дриґ, бо часом то тілько фасон, який тримают аби «соотвєтствовать». Тому ліпше бути аніж здаватися.

Бозя кожного сотворила по свому подобію, і якщо чоловік є собою – то розкриває якусь частинку Божу, а як на когось уподобляється – то не дає Бозі в собі ся проявитися, робися подібним на малпу і псує си Карму.

Нинька ми всі є на Переході – пишу про то акурат з 1 червня 2012 року, але тілько по троху цей факт стає очевидним. Світ ся змінює і нич ми тому не зарадимо. Тілько можемо ся змінити разом із ним, бо на то є Воля Божа й об‘єктивна реальність циклічності космічних процесів, а можемо стати перегноєм для природовідповідньої системи, яка неминуче змінить техногенно-інформаційну Матрицю, царство Мамони, в яке нас веде система лихварська. А ше Христос заповідав, жи не можна водночас служити Бозі й «мамоні». І церва тутка не виняток, і Томос – не індульґенція.

Той хто служить Бозі, жиє по природніх законах і не чинить лиха – засіває добрі зерна прийдешнього саду, а хто догоджає Мамоні – розкидає зуби Дракона. І кожен збере свій урожай…

«Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а дерево зле плоди родить лихі. Не може родить добре дерево плоду лихого, ані дерево зле плодів добрих родити. Усяке ж дерево, що доброго плоду не родить, зрубується та в огонь укидається. Ото ж бо, по їхніх плодах ви пізнаєте їх!» (від Матвія, розділ 7).

Тож маємо вибір – яким деревом стати і які плоди народити. Ми завше маємо вибір. Як жити, і як вмерти. Тому зичу нам усім робити вибір усвідомлено, з радістю в серці та бадьорістю духа!

А як Бог не захоче – то жадна свиня не з‘їсть, скільки перлів ми б не розсипали…

З Новим роком!

P.S. На знимці: символічна шарада від Ротшільдів для новорічної медитації.

Залишити відповідь