Надя, песики й Донбас

Ай, знову «зрада», і знову Савченко, яка посміла підтримати внесенний Опозиційним блоком законопроект про скасування прийнятого Верховною Радою Закону “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях“, який («перемога»!) визнає Росію агресором. Уночі товариш навіть надіслав мені у «приват» фейсбучний допис; і знову з нічного мороку щось зловісно прошепотіло:

– Відьма, відьма, ату її, ату, спалити, живцем…

Як на біду, тільки но вчергове зазначив Надю Савченко серед своїх політичних симпатій! Ну що ж, і мене туди ж, у вогень – заслужено припорошені писаки вже не раз закликали до розправи над «інакомислячими». Правда – це стосувалося симпатиків Саакашвілі. Але яка різниця? Навпаки: Саакашвілі, Савченко… – «атягчающіє абстаятєльства». За це вже не полум’яна обструкція, не Сибір, а розстріл, за законами воєнного часу…

Власне, воєнного часу? Процитую мудру Вікіпедію: «Воє́нний час — період фактичного перебування держави у стані війни з іншою державою. У воєнний час в країні або в її окремих районах вводиться воєнний стан.»

Ще в лютому 2014 року, одразу після втечі Януковича, мав бути запроваджений особливий правовий режим воєнного стану – це вимагає Конституція та чинне законодавство України. Детальніше за посиланням:
http://yurko.info/воєнний-стан-вводити-не-можна-чекати/

Без запровадження воєнного стану, мобілізація була незаконною – це аргументовано доводить екс-генпрокурор та екс-суддя Конституційного Суду України Віктор Шишкін: «Мобілізація прив‘язана до оголошення воєнного стану, я буду стверджувати де завгодно на конституційному рівні, що у нас були проведені незаконні мобілізації, неконституційні, тому що 20-й пункт [п.20-й статті 106 Конституції України, – авт.] пов‘язує два явища…». Отже, мобілізація не могла бути проведена без оголошення воєнного стану. Детальніше за посиланням:
http://yurko.info/ще-раз-про-мобілізець/

Конституція України чітко розрізняє поняття «воєнного стану», який так і не було запроваджено, і «стану війни». 4 жовтня 2017 року, коли Президент вніс у Верховну Раду злощасний законопроект “Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України над тимчасово окупованими територіями в Донецькій і Луганській областях“, я написав статтю під доволі промовистою назвою «Передчуття великої війни…», в якій застеріг щодо можливих наслідків прийняття цього нікчемного закону. Детальніше за посиланням:
http://yurko.info/передчуття-великої-війни/

Водночас, вищезгаданий законопроект (і не лише він!) апелював до так званих «Мінських угод», про нікчемність яких пишу впродовж останніх кількох років. Власне самих угод не існує (або вони є таємними), а оприлюднений текст комплексу заходів на їх виконання дає підстави стверджувати, що в Україні триває гібридно-громадянська війна. Детальніше за посиланням:
http://yurko.info/мінський-тупик/

Найкращим свідченням правдивості моїх прогнозів щодо недієвості неіснуючих «Мінських угод» та правильності їхньої оцінки є наступна заява пана Порошенка:

«До кінця листопада глави МЗС затвердять “дорожню карту”, яка стане основним документом з імплементації усіх “Мінських угод” – від 5 вересня, меморандуму від 19 вересня 2014 року та від 12 лютого 2015 року.
Про це 20 жовтня за підсумками зустрічі у “нормандському форматі” у Берліні заявив президент Петро Порошенко.

(http://www.pravda.com.ua/news/2016/10/20/7124194/)

«Дорожньої карти» немає і по-нині. Відтак, ще 20 жовтня 2016 року написав, що цією «… нікчемністю надалі продовжують дурити Україну та світ». Детальніше за посиланням:
http://yurko.info/нормандська-нікчемність/

Повернемося до так званого «Закону про реінтеграцію Донбасу» (офіційна назва вище), проти якого виступила Надя Савченко. 6 жовтня 2017 р. писав у продовження теми:

«Закон, який у правовому полі фіксує “збройну агресію”(що, за Конституцією та законодавством України вимагає оголошення стану війни з Росією), водночас імплементуючи в законодавче поле нікчемні “мінські угоди” – це АНТИКОНСТИТУЦІЙНИЙ нонсенс, який не варто й обговорювати…

На парламентськім комітеті, склад якого вражає своєю зірковістю (список зірок тутечки: http://komnbo.rada.gov.ua/komnbo/control/uk/publish/article…), якийсь припорошений достойник уповідав, що без прийняття того закону, наші “партнери” не продовжать санкції проти Росії. Говорив то чоловік з таким серйозним виразом обличчя, що захотілося кликнути санітарів з Кульпаркова – це ж воно, курва, відповідає за національну безпеку та оборону, страшно!
Уявіть собі обличчя якого західного політика, коли йому правник розтлумачить суть закону: Росія – це агресор, у нас з нею війна, але ми її не оголошуємо, тому що є партнерами за “мінськими угодами”, які, хоча й суперечать законам і Конституції України, але нами виконуватимуться, зокрема в частині “посилення та поглиблення добросусідських відносин між територіальними громадами, органами місцевого самоврядування окремих районів з адміністративно-територіальними одиницями Російської Федерації…”

І тепер найважливіше: 90 відсоткам населення країни (з того що залишилося) – то все є до сраки. Ніхто не буде аналізувати ні план заходів на виконання нам невідомих або неіснуючих “мінських угод”, ні порівювати їх з Конституцією, а тим паче – читати той скандальний законопроект. Але не це страшно. Страшно насправді те, що тих 90% будуть мати з цього питання “свойо мнєніє”…
А потім знову оберуть подібних інтелектуалів до законодавчого органу, якщо…
Якщо, після прийняття цього закону, не вийде в Росії на трибуну Гасударствєннай Думи хтось на кшталт Жиріновського і не “переконає” сабравшихся, що Україна прийняла Закон, яким, згідно своєї Конституції, фактично оголосила їм війну.
Якщо це шоу робиться заради того, щоби дати хоч якийсь юридичний привід Росії розпочати широкомасштабне вторгнення – нема питань. Якщо прийняти подібний “закон” – є вимога “заходу” – то це виглядає ще печальніше…
………………………………………………………………………………….
Для тих, хто не читав мій допис “Передчуття великої війни…”, ще раз коротко розтлумачу свої перестороги: Конституцією та законодавством України передбачено оголошення стану війни “у разі збройної агресії”. Якщо ВРУ приймає Закон, в якому зазначена “російська збройна агресія”, то Росія це може потрактувати, як початок процедури оголошення їй війни, оскільки цього вимагає Основний Закон України.
Який сенс провокувати Путіна таким законопроектом, який водночас легалізує неіснуючі (невідомі) “мінські угоди”, що вже порушені – я не розумію. Це або якась геополітична постанова наших кураторів, або звиклий “довбо…ізм” нашої влади…
Ага. Дякую Сергієві Коханському за епічне фото!
»


(Цитата з http://yurko.info/жовтневі-рефлексії/)

Після цього допису почув у зомбоящику полум‘яний спіч «жінки третього тисячоліття», у якому вона агітувала за вищезгаданий законопроект (N 7163), який, нагадаю читачам, приймався одночасно ще з одним дуже важливим законопроектом (N 7164) про продовження дії Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей».

«Цей Закон 7163, вкупі з невід’ємним 7164, є документальним підтвердженням шизофренії, про яку вже втомився писати! Ну як можна в однім документі називати Росію агресором і в ньому ж узаконювати наступне [цитати з «Мінських угод» – авт.]:

«Обеспечить помилование и амнистию путем введения в силу закона, запрещающего преследование и наказание лиц в связи с событиями, имевшими место в отдельных районах Донецкой и Луганской областей Украины.

В первый день после отвода (військ – авт.) начать диалог о модальностях проведения местных выборов в соответствии с украинским законодательством и Законом Украины “О временном порядке местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей”, а также о будущем режиме этих районов на основании указанного закона.

Незамедлительно, не позднее 30 дней с даты подписания данного документа, принять постановление Верховной рады Украины с указанием территории, на которую распространяется особый режим в соответствии с Законом Украины “О временном порядке местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей” на основе линии, установленной в Минском меморандуме от 19 сентября 2014 г.

Восстановление полного контроля над государственной границей со стороны правительства Украины во всей зоне конфликта, которое должно начаться в первый день после местных выборов и завершиться после всеобъемлющего политического урегулирования (местные выборы в отдельных районах Донецкой и Луганской областей на основании Закона Украины и конституционная реформа) к концу 2015 года при условии выполнения пункта 11 – в консультациях и по согласованию с представителями отдельных районов Донецкой и Луганской областей в рамках Трехсторонней Контактной группы.”

Це все з “Мінських угод”. Вчитайтеся! Це навіть не федералізація – це початок конфедерації на московський манер. Для тих, хто припорошений і в танку – це запуск сценарію кривавого поділу України.

Не вірите? Читаємо далі:

Проведение конституционной реформы на Украине со вступлением в силу к концу 2015 года новой конституции, предполагающей в качестве ключевого элемента децентрализацию (с учетом особенностей отдельных районов Донецкой и Луганской областей, согласованных с представителями этих районов), а также принятие постоянного законодательства об особом статусе отдельных районов Донецкой и Луганской областей в соответствии с мерами, указанными в примечании 1, до конца 2015 года.

На основании Закона Украины “О временном порядке местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей” (це отой продовжений Законом 7164 – авт.) вопросы, касающиеся местных выборов, будут обсуждаться и согласовываться с представителями отдельных районов Донецкой и Луганской областей в рамках Трехсторонней Контактной группы…»

Нагадаю, що “Тристороння контактна група”, це уповноважена група представників України, ОБСЄ та Росії…

Я думаю, що далі продовжувати немає сенсу – розумні все зрозуміли, а дурням пояснювати – шкода часу.»
(Цитати з http://yurko.info/жовтневі-рефлексії/)

Власне проти цієї шизофренії і виступила Надя Савченко! І голосування в унісон з «Опозиційним блоком» – це, насправді, мужній вчинок, який полягає у послідовному відстоюванні власної позиції, незважаючи на політичну коньюктуру та чергове, очікуване, оббріхування журнашлюшками, що на побігеньках в олігархів.

Я можу ще довго і детально аналізувати цей фейковий Закон але цілком розумію, що мало знайдеться тих, хто дочитає до кінця навіть вищенаведені посилання на раніше опубліковані публікації. Вони зроблені не заради самореклами, як мені колись дорікнув один заслужений у Петра Олексійовича журналіст, а для комплексного висвітлення теми й аргументації власної позиції. Тож кому цікаві аргументи – перечитає детальніше, а суть можна почути у короткому виступі Наді Савченко:

Ага, до чого ж тут згадані у назві публікації песики? Тому, що власне як собачки Павлова реагує електоральна маса на різні гімновкиди засобів масової ідіотизації населення. Ось і цього разу, підхопивши «медійні штампи», народ розпочав тиражувати у соцмережах чергову брехню про «зраду» й «перемогу», традиційно переплутавши їх місцями…

Залишити відповідь