Мінські угоди та Конституція

Або чому «мінські угоди» та зміни до Конституції є нікчемними.  

З раніше опублікованого у Фейсбуці.

15 січня 2016 року:

Мінські угоди – шлях до взаємопорозуміння чи взаємознищення?

Почув краєм вуха, що в 2016 році Порошенко хоче повернути Донбас в Україну, як блудного сина, а “Мінська – 3” не буде. Про Крим якось так було згадано непевно, як і про зустріч з Гризловим.

Я часто згадував “мінські угоди” в контексті їх нелегітимності з точки зору міжнародного права. Разом із тим – у масову свідомість поселили думку, що власне цим угодам ми завдячумо “поганому миру” як альтернативі “доброї війни”.

Так виглядає, що власне “Мінськими угодами – 2” має й надалі врегульовуватися хід нинішньої гібридної війни. Тому, зупинюся на них докладніше.

Не буду вкотре знущатися над юридичною нікчемністю переговорів Путіна з Путіним в особі його приятеля Кучми, кума Медведчука, маріонеток Плотніцкого й Захарченка чи швейцарського дипломата, пані Гайді Тальявіні, яка у 2008 році заявила, що Грузія розпочала війну проти Росії.

Лише зазначу, що “Мінських угод”, як таких, ніхто не бачив!

Відомий лише текст комплексу заходів на виконання цих угод, який 12 лютого 2015 року підписали учасники “Трьохсторонньої Контактрої Групи” – панове: екс-президент України Кучма, посол Росії Зурабов, “непонятно хто” Плотніцкий із Захарченком, та від Европи пані Тальявіні.
А так звані члени “номандської четвірки” – Порошенко, Путін, Меркель та Орланд, ці заходи схвалили спільною Декларацією.

Ще раз наголошую: тексту угод, як результату 16-ти годинних перемовин чотирьох президентів ніхто не бачив і не відомо – є такий текст чи ні; є текст комплексу заходів, на виконання цих угод, підписаний представниками України, Росії та ЛНР-ДНР, з невідомими повноваженнями; цей текст погоджений президентами країн, котрі про щось домовився без участі чи то “терористів”, чи то голів квазі-державних утворень ЛНР-ДНР.

Щоби було зрозуміліше, та відповідало “духу” цих угод, текст “Комплекса мер по выполнению Минских соглашений” подаю мовою оригіналу – російською, а свої коментарі рідною.
Отже, давайте коротко проаналізуємо цю вершину чи то дипломатії, чи абсурду, оскільки по ній нам пропонують виставляти орієнтири миру та війни у 2016 році:

1. Незамедлительное и всеобъемлющее прекращение огня в отдельных районах Донецкой и Луганской областей Украины и его строгое выполнение, начиная с 00 ч. 00 мин. (киевское время) 15 февраля 2015 года.

– Не відбулося. Хоча інтенсивність бойових дій, дякувати Богу, значно зменшилась. Це, без сумніву, позитив, але не вирішення проблеми.

2. Отвод всех тяжелых вооружений обеими сторонами на равные расстояния в целях создания зоны безопасности шириной минимум 50 км друг от друга для артиллерийских систем калибром 100 мм и более, зоны безопасности шириной 70 км для РСЗО и шириной 140 км для РСЗО “Торнадо-С”, “Ураган”, “Смерч” и тактических ракетных систем “Точка” (“Точка У”):
— для украинских войск: от фактической линии соприкосновения;
— для вооруженных формирований отдельных районов Донецкой и Луганской областей Украины: от линии соприкосновения согласно Минскому меморандуму от 19 сентября 2014 г.
Отвод вышеперечисленных тяжелых вооружений должен начаться не позднее второго дня после прекращения огня и завершиться в течение 14 дней.
Этому процессу будет содействовать ОБСЕ при поддержке Трехсторонней Контактной группы.

– Відвели не одразу. Проте, достеменно не відомо, якими параметрами відрізняються “фактическая линии соприкосновения” і “линии соприкосновения согласно Минскому меморандуму от 19 сентября 2014 г.”, зокрема з огляду на “Дебальцевський котел”, який відбувся вже після підписання цих “заходів”.

3. Обеспечить эффективный мониторинг и верификацию режима прекращения огня и отвода тяжелого вооружения со стороны ОБСЕ с первого дня отвода с применением всех необходимых технических средств, включая спутники, БПЛА, радиолокационные системы и пр.

– Не можу судити про ефективність моніторингу. Але ми знаємо, що вогонь повністю практично не припинявся.

4. В первый день после отвода начать диалог о модальностях проведения местных выборов в соответствии с украинским законодательством и Законом Украины “О временном порядке местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей”, а также о будущем режиме этих районов на основании указанного закона.
Незамедлительно, не позднее 30 дней с даты подписания данного документа, принять постановление Верховной рады Украины с указанием территории, на которую распространяется особый режим в соответствии с Законом Украины “О временном порядке местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей” на основе линии, установленной в Минском меморандуме от 19 сентября 2014 г.

– Мабуть якийсь діалог і триває. Але як можна говорити про тимчасовий порядок місцевого самоврядування на території де фактично відсутня українська влада і на якій де-факто керує країна-агресор? Ось про що говорить вище згаданий Закон:

“Законодавство України в окремих районах Донецької та Луганської областей на період дії особливого порядку місцевого самоврядування діє з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.”
Це повний нонсенс. Скажімо, дія Кримінального Кодексу відміняється наступною статтею:

“Стаття 3. Держава гарантує відповідно до закону недопущення кримінального переслідування, притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності та покарання осіб – учасників подій на території Донецької, Луганської областей.”

5. Обеспечить помилование и амнистию путем введения в силу закона, запрещающего преследование и наказание лиц в связи с событиями, имевшими место в отдельных районах Донецкой и Луганской областей Украины.

– Якщо хтось убив кількох людей за межами території “особливого порядку місцевого самоврядування”, то йому світить пожиттєве. Виродку, який не лише вбивав наших вояків у бою, а й катував і знищував українських полонених – належиться прощення й амністія. У вас не виникає відчуття, що ця суміш цинізму з абсурдом переходить межі здорового глузду?

6. Обеспечить освобождение и обмен всех заложников и незаконно удерживаемых лиц на основе принципа «всех на всех». Этот процесс должен быть завершен самое позднее на пятый день после отвода.

– А віз і нині там. Разом із Надією Савченко. Але вдумайтеся у формулювання: осіб, котрі незаконно утримуються. Ким? Офіційними органами України? А фейкові органи квазідержавних утворень когось утримують законно? Є повні списки цих осіб? Чи тисячу туди, тисячу сюди?..

7. Обеспечить безопасный доступ, доставку, хранение и распределение гуманитарной помощи нуждающимся на основе международного механизма.

– Про контрабанду та корупцію на блокпостах, по так званій “лінії розмежування”, не писав тільки лінивий і не чув лише глухий. Шоу деяких нардепів з “гуманітаркою Ахметова” всім відоме. А ось через офіційний кордон Росії з Україною, та фактичний з ЛНР-ДНР, одноосібно Московією і контрольований, з порушенням усіх міжнародних механізмів доставляється все, що ФСБ вважає гуманітаркою – від консервів, до зброї та боєприпасів.

8. Определение модальностей полного восстановления социально-экономических связей, включая социальные переводы, такие как выплата пенсий и иные выплаты (поступления и доходы, своевременная оплата всех коммунальных счетов, возобновление налогообложения в рамках правового поля Украины).
В этих целях Украина восстановит управление сегментом своей банковской системы в районах, затронутых конфликтом, и, возможно, будет создан международный механизм для облегчения таких переводов.

– Черговий нонсенс. Є лише три варіанти. Окуповані території Донбасу це:
території України, Росії або нових державних утворень. Декларація “нормандців” гласить, що вони “подтверждают полное уважение суверенитета и территориальной целостности Украины.” Але не гласить, щодо якого періоду і в яких кордонах, підтверджують повну повагу до суверенітету і територіальної цілісності. Особливо цинічно цей нонсенс звучить в контексті слова Крим.

9. Восстановление полного контроля над государственной границей со стороны правительства Украины во всей зоне конфликта, которое должно начаться в первый день после местных выборов и завершиться после всеобъемлющего политического урегулирования (местные выборы в отдельных районах Донецкой и Луганской областей на основании Закона Украины и конституционная реформа) к концу 2015 года при условии выполнения пункта 11 – в консультациях и по согласованию с представителями отдельных районов Донецкой и Луганской областей в рамках Трехсторонней Контактной группы.

– Бла-бла-бла… Локшина для світового лохоелекторату. Так делікатно обійшли питання – а хто ж контролює цей кордон нині, чому? Політичне врегулювання чого? АТО? Конституційна реформа? На вимогу президентів якихось двох европейських країн і московського цара? За електорально привабливими фразами – абсурд і цинізм.

10. Вывод всех иностранных вооруженных формирований, военной техники, а также наемников с территории Украины под наблюдением ОБСЕ. Разоружение всех незаконных групп.

– Ой! Уявляю собі, як русо-якуто-кадиро-турісто, мирно, під воплі-соплі мєстного насєлєнія, під наглядом суворих дядьків з ОБСЄ, покидають гостинні ЛНР і ДНР, а осиротілі “казакі” й “апалчєнци” кидають тим дядькам під ноги кулемети, калаші та саблі з заточками. А якщо серйозно, то цей пункт урівняв у правах що їхніх ополченців, що наші “добробати”.
Уявляєте майбутній з’їзд мерів міст Украіни і мера Донецька Моторолу, який в перерві п’є каву з мером, скажімо Черкас, Коханівським і як вони обидвоє згадують своє перебування в озброєних “незаконних угрупуваннях”?

11. Проведение конституционной реформы на Украине со вступлением в силу к концу 2015 года новой конституции, предполагающей в качестве ключевого элемента децентрализацию (с учетом особенностей отдельных районов Донецкой и Луганской областей, согласованных с представителями этих районов), а также принятие постоянного законодательства об особом статусе отдельных районов Донецкой и Луганской областей в соответствии с мерами, указанными в примечании 1, до конца 2015 года.

– Я вже не коментуватиму те, що зміна Конституції, під час війни та порушення територіальної цілісності країни, суперечить як духу законів України так і здоровому глузду. І що така зміна апріорі буде нелегітимною. Скажу лише, що це поглибить існуючий правовий хаос і може просто розірвати Україну, перетворивши її в зону кривавого хаосу. Або народ таку наругу “схаває” і під шумок “особливого статусу Донбасу” буде знищено народовладдя в особі територіальних громад, передбачене діючою Конституцією.

12. На основании Закона Украины “О временном порядке местного самоуправления в отдельных районах Донецкой и Луганской областей” вопросы, касающиеся местных выборов, будут обсуждаться и согласовываться с представителями отдельных районов Донецкой и Луганской областей в рамках Трехсторонней Контактной группы. Выборы будут проведены с соблюдением соответствующих стандартов ОБСЕ при мониторинге со стороны БДИПЧ ОБСЕ.

– Навіть не хочу шукати розшифровку отого “БДИПЧ”. Питання місцевих виборів на територіях захоплених терористами будуть погоджуватися з терористами? О! Мені цей абсурд навіть би сподобався, коли б не штиняв кров’ю та смертю…

13. Интенсифицировать деятельность Трехсторонней Контактной группы, в том числе путем создания рабочих групп по выполнению соответствующих аспектов Минских соглашений. Они будут отражать состав Трехсторонней Контактной группы.

– Ну, групи є. В одній навіть кум Путіна. Але суть в іншому.
Народ, той котрий по кабаках, на роботах і в бізнесі, навіть не помітив би особливого статусу Донбасу та мера Донецька Моторолу (90% тих, хто мав терпіння дочитати цей текст до цього місця, не згадає прізвище “довоєнного” мера Донецька) коли б не ЗМІ. І поки Україну ділять, ЗМІ конкуруючих кланів будуть зі всією “журналістською безкомпромісністю” мочити один одного.
А ще є ті, кого війна обпалила на передовій “градами” і смертями побратимів і ті, в чий дім прийшли горе зі смертю.

Як їм змиритися з тим, що пропонує “мінський формат”? Це була “громадянська війна” і ми маємо обійняти і простити один одного? Маємо забути знищення кращих синів України в котлах і Донецькому аеропорту? Навіщо його боронили ціною таких жертв?… Такі запитання, на фоні шокуючих викриттів корупційних схем, тиражуватимуться ЗМІ, скажімо Коломойського, якщо він не домовиться з Порохом, або їхні, Бені й Петі покровителі, між собою.

А тепер накладіть на ці юридично нікчемні та хиткі домовленості повзучу Третю світову і нову “фінансову кризу”, з ймовірним крахом фінансових ринків і розвалом нинішніх “супер-держав”…

Навіщо це пишу? Для того, щоби ми не продовжували жити ілюзіями. Чим більше людей задумається і критично проаналізує те, що насправді відбувається, тим важче виродкам буде нами зманіпулювати. І тоді прийде взаєморозуміння, а не взаємознищення, незалежно від потаємних “мінських угод”…
Не погоджуйтеся зі мною, просто думайте власною головою, а не сформованими ЗМІ стереотипами.
Миру нам усім!

***

Війна і зміни до Конституції – несумісні речі.

Тези до доповіді на регіональній конференції “20 років Конституції України: Україна, що ще не відбулася?!” в м. Івано-Франківськ., 28 червня 2016 року.

Почнемо з наступного. Що у старій, що у новій редакціях Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, сказано:

Воєнний стан – це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності…“.

Після втечі Януковича, 22 лютого 2014 року, ВРУ 328 голосами підтримала постанову під назвою: «Про самоусунення Президента України від виконання конституційних повноважень та призначення позачергових виборів Президента України”, а наступного дня,23 лютого, призначає в.о. Президента пана Турчинова. 

Процитую зі своєї публікації від 17 листопада 2015 року, під назвою “Легітимізець”, розміщеної на сайті “Вголос”:

22 лютого 2014 року, після кривавих подій на Майдані, в Харкові відбувся з’їзд депутатів усіх рівнів з південно-східних областей і Автономної Республіки Крим. З’їзд засудив дії активістів Майдану і виніс резолюцію про те, що південно-східні області та Крим відтепер підпорядковуються тільки місцевим органам самоврядування. З’їзд був організований “Всеукраинским общественным союзом “Украинский фронт”, створеним 1 лютого цього ж року.

“Спустя 70 лет в Украине появляется новый “Украинский фронт”, который как наследник будет освобождать нашу землю, по примеру наших дедов и прадедов, как в далекие 40-е годы”, – заявив на його відкритті Міша Добкін. Символом цього “фронту” стала “георгіївська стрічка”…

23 лютого в Севастополі відбувся багатотисячний мітинг, на якому було прийнято рішення не перераховувати у Київ податки, а міським головою проголошено громадянина Росії Чалого. 25 лютого акції сепаратистів були проведені перед Кримським парламентом. В ніч на 27 лютого парламент Криму захопили бойовики без опізнавальних знаків і вивісили над будівлею прапор РФ. Попри захоплені невідомими приміщення, кримські депутати там зібралися і ухвалили антиконституційне рішення про референдум щодо статусу Криму.

http://vgolos.com.ua/blogs/legitymizets_198819.html

Про сумнівні конституційність та законність появи в.о. Президента, теж детальніше можна прочитати у вищезгаданій публікації. А тепер запитання:

– На момент і в найближчі дні після призначення Турчинова виконувачем обов’язків Президента України, очевидною була “небезпека державній незалежності України та її територіальній цілісності…”?

Однозначно, що так. Далі: “Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України...”, – гласить Конституція. Відповідно в.о. Турчинов був зобов’язаний подати у ВРУ на затвердження Указ про запровадження особливого правового режиму – “воєнного стану”, адже Стаття 2-га, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” гласить:

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.

В силу якихось суб’єктивних та/чи об’єктивних причин, виконуючий обов’язки Президента України не подав у ВРУ на затвердження такий Указ і, як виглядає, Крим банально “здали”. Чи за злочинною змовою, чи через нездатність прийняти відповідні рішення – це вже інше питання.

Згодом, після анексії Криму, розпочалася повзуча окупація Донбасу та підготовка до позачергових виборів Президента України. Самі вибори, як і призначення в.о., теж є сумнівної легітимності але, залишивши поки що це питання в стороні, повернімося до попереднього запитання:

На момент і в найближчі дні після обрання Петра Порошенка Президентом України, очевидною була “небезпека державній незалежності України та її територіальній цілісності…”?

Однозначно ствердна відповідь. І якщо пояснити (не виправдати!) нерішучість в.о. ще якось можна, то вибраний в першому турі президент, за підтримки 54% виборців, точно вже мав би подати до ВРУ відповідний Указ! Проте не подав.

Чому?

В редакції Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, яка діяла до 10.11.2015 року, Стаття 19 гласить:

     «В умовах воєнного стану забороняються: зміна Конституції України; зміна Конституції Автономної Республіки Крим; проведення виборів Президента України,  а  також  виборів  до Верховної Ради України,  Верховної Ради Автономної Республіки Крим і органів місцевого самоврядування; проведення всеукраїнських та місцевих референдумів; проведення страйків».

В новій редакції ця стаття залишилася практично без змін, лише після слова “страйків” було доповнено: “масових зібрань та акцій”. Це окрема тема, адже “новий” закон про воєнний стан є фактично диктатурою і його прийняття на сьогодні втратило всілякий сенс, оскільки він мав запобігти тому, що вже відбулося. Проте, вважаю за доцільне про це вчергове згадати.

Отже, з великою долею ймовірності можна зробити припущення, що Порошенко, як раніше Турчинов, не ініціював запровадження воєнного стану через бажання проведення виборів та внесення змін до Конституції. Не хочу в форматі цієї конференції вибудовувати версії їхньої мотивації, проте наведу дві, майже конспірологічні, тези.

На першу натрапив у соціальній мережі та процитував її у своїй статті “Воєнний стан” від 17 дипня 2014 року, в редакції автора, вилучивши лише ненормативну лексику:

Ці … президент і провладна банда НІКОЛИ НЕ ПРИЗНАЮТЬ і НЕ ОБ’ЯВЛЯТЬ ПРО ВІЙНУ. Пояснюю чому – весь Народ України знаходиться в фінансовому рабстві – в кредитному рабстві українських банків, володарями цих банків є президент і його провладні дружки, куми і олігархи. 

В кредитному договорі є розділ “Форс-мажор”. ( ! ! ! )

Якщо президент об’явить про війну – весь Народ України звільниться з фінансового рабства. А тим паче, провладна банда після Майдану, після “Банду Геть!”, намірилася знищити на війні патріотів… А все небоєздатне населення буде знищено дома – безробіттям, банківськими кредитами, високими цінами на товари, ГСМ, на газ, на воду, на світло. Ця банда хоче одного – Знищити Народ України і державу Україну.”

Правда, сьогодні ці слова звучать якось пророче?

У цій же ж публікації я поставив і своє конспірологічне запитання, щодо небажання нової влади запровадити воєнний стан:

Чи сценарій все таки передбачає обов’язкову братовбивчу війну по всій Україні, а введення воєнного стану цьому перешкодить?”.

Проте, це запитання поки що не будемо вважати тезою, оскільки воно теж є темою для окремої розмови.

Другу ж тезу днями висловила Юля Тимошенко, в контексті оцінки порошенко-гройсманівської децентралізації:

Мета одна, і вона є очевидною: наші села розташовані на безцінних чорноземах. Землі вже готують до продажу, і вони потрібні без людей. Ганебні плани прикривають красивим словом «децентралізація».”

Популізм? Мабуть, але це не означає, що так не є,

Розмови про так звану “Нову Конституцію” розпочалися ще до виборів Президента, одразу після чотиристоронніх перемовин у форматі Україна-Росія-США-ЄС 17 квітня в Женеві, за результатами яких було прийнято заяву, яка засвідчила той факт, що в Україні  фактично введено зовнішнє управління.

Про те, чому дату 17 квітня можна вважати кінцем Незалежності, детальніше можна прочитати у статті “Женева. Кінець Незалежності?” від 21 квітня 2014 року, опублікованій у моєму блозі на сайті “Вголос”. А в контексті нинішньої тематики, нагадаю лише один із пунктів цих домовленостей:

Анонсований конституційний процес буде всеосяжним, прозорим і відповідальним. Він буде включати негайний початок широкого національного діалогу, який буде враховувати інтереси всіх регіонів і політичних утворень України, а також дозволить врахувати громадську думку і запропоновані зміни.”

Цю статтю я завершив наступним абзацом:

Можна константувати, що перемовини в Женеві де-факто легалізували анексію Криму та військову присутність Росії на сході, а також відібрали в народу України право самостійно обирати своє майбутнє. Період незалежності закінчився?”

http://vgolos.com.ua/blogs/zheneva_kinets_nezalezhnosti_142975.html

Через дев’ять днів після “Женевських домовленостей”, 30 квітня 2014 року, у тому ж блозі розмістив статтю ” Навіщо нам Конституція?”, в якій поставив три запитання:

“1. Чи є сенс говорити про нову редакцію, коли цілком непогана попередня редакція, як Основний Закон держави, просто не працює. 

2. Чи на часі вносити якісь зміни до того моменту, поки не буде фактично реалізоване народовладдя, як основа діючої Конституції?

2. Чи потрібна нам взагалі Конституція, якщо вона в Україні ніколи не виконувалась?”

http://vgolos.com.ua/blogs/navishcho_nam_konstytutsiya_143924.html

Ці запитання є актуальними й сьогодні, але повернімося до Женеви, щоби перебратися до Мінська. Якщо уважно прочитати текст “Женевських домовленостей”, одразу стає зрозуміло, що саме вони лягли в основу так званих “Мінських угод”, необхідністю виконання яких нам аргументують фактично розпочате внесення змін до Конституції України.

Але, перш ніж перейти до неіснуючих “Мінських угод” та нав’язаних суспільству псевдоальтернатив, щодо проведення чи непроведення виборів на Донбасі, хочу підсумувати вище сказане.

Отже, згідно чинної Конституції та законів України, на території як мінімум частини держави, внаслідок анексії Криму та окупації Донбасу, мав би бути запроваджений особливий правовий режим воєнного стану,  під час дії якого не можна було проводити жодних виборів і змінювати Конституцію.

Його незапровадження є таким, що грубо порушує Конституцію та закони України, і хоча дало формальні підстави проводити вибори президента, депутатів Верховної та місцевих рад, проте ставить під сумнів їх (виборів) легітимність.

Спроби сумнівної легітимності Президента та парламенту внести зміни до Конституції, під час фактичної військової агресії та порушення територіальної цілісності України, суперечать духу Конституції та законів України і можуть трактуватись як узурпація влади та фактичне визнання анексії Криму.

Щодо визнання анексії Криму поясню: Стаття 2-га чинної Конституції України заучить наступним чином:

Суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.

Якщо ми вносимо будь-які зміни до Конституції, викладаючи її в новій редакції, але залишаючи без змін цю статтю, хіба не погоджуємося таким чином з де-факто існуючими кордонами?

Тепер про так звані “Мінські угоди”, заради виконання яких, як стверджують ЗМІ, ми повинні змінювати Конституцію. Неодноразову висвітлював цю проблему, тому наведу свій допис від 15 січня 2016 року, опублікований у соціальній мережі “Фейсбук”:

Не буду вкотре знущатися над юридичною нікчемністю переговорів Путіна з Путіним в особі його приятеля Кучми, кума Медведчука, маріонеток Плотніцкого й Захарченка чи швейцарського дипломата, пані Гайді Тальявіні, яка у 2008 році заявила, що Грузія розпочала війну проти Росії.

Лише зазначу, що “Мінських угод”, як таких, ніхто не бачив!

Відомий лише текст комплексу заходів на виконання цих угод, який 12 лютого 2015 року підписали учасники “Трьохсторонньої Контактної Групи”, панове: екс-президент України Кучма, посол Росії Зурабов, незрозуміло хто Плотніцкий із Захарченком, та від Европи пані Тальявіні.

А так звані члени “номандської четвірки” – Порошенко, Путін, Меркель та Олланд, ці заходи схвалили спільною Декларацією.

Ще раз наголошую: тексту угод, як результату 16-ти годинних перемовин чотирьох президентів ніхто не бачив і не відомо – є такий текст чи ні; є текст комплексу заходів, на виконання цих угод, підписаний представниками України, Росії та ЛНР-ДНР, з невідомими повноваженнями; цей текст погоджений президентами країн, котрі про щось домовився без участі чи то “терористів”, чи то голів квазі-державних утворень ЛНР-ДНР.

На завершення нагадаю, що власне вимагають неіснуючі “Мінські угоди”, зокрема п.11:

Проведение конституционной реформы на Украине со вступлением в силу к концу 2015 года новой конституции, предполагающей в качестве ключевого элемента децентрализацию (с учетом особенностей отдельных районов Донецкой и Луганской областей, согласованных с представителями этих районов), а также принятие постоянного законодательства об особом статусе отдельных районов Донецкой и Луганской областей в соответствии с мерами, указанными в примечании 1, до конца 2015 года.

Підсумовуючи: В частині так званої “децентралізації”, яка за своєю суттю є централізацією та знищенням фундаменту народовладдя – територіальних громад, та незаконними змінами до Конституції, так звані “Мінські угоди” є лише продовженням “Женевських домовленостей”. Це, сукупно з рядом інших факторів, свідчить, що де-факто Україна втратила свою незалежність і тепер щодо неї “зовнішні керівники” реалізують якісь свої геополітичні, невідомі народу України домовленості, руками напівлегітимної української влади.

Що робити?

Єдиним виходом із ситуації, коли влада в країні є узурпована сумнівної легітимності президентом та парламентом, котрі в абсолютно незаконний спосіб збираються знищити засади народовладдя та державності шляхом зміни чинної Конституції, є … Ні. Не повстання. Хоча в існуючі ситуації, право на нього український народ має, згідно “Загальної декларації прав людини”, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року та ратифікованої Україною в 1973 році.

Вихід в самостійній реалізації чинної Конституції, а саме в створенні територіальних громад. Без структуризації народу в територіальні громади, він залишиться лише маніпульованою ЗМІ інертною масою і будь-яке повстання закінчиться приходом до влади просто інших негідників. Тому, тільки мирний і жорсткий супротив, та об’єднання тверезомислячих патріотів можуть змінити сценарій розвалу України, остаточної ліквідації її державності та геноциду українського народу.

***

Свідомо наводжу сьогодні ці два тексти більше як трирічної давності. Фейкова децентралізація, без створення передбачених Конституцією територіальних громад, насправді є централізацією: керувати меншою кількістю голів так званих ОТГ значно легше, ніж існуючими до початку цієї «реформами» головами всіх дрібних поселень. Сьогодні на цю децентралізацію накладається злочинний і антиконституційний намір чергової напівлегітимної влади продати землю. Питання війни та миру продовжують бути елементами геополітичних торгів, які апелюють до антиконституційних і насправді неіснуючих «мінських угод». Усі вибори та зміни до Конституції, прийняті після настання де-факто в Україні воєнного стану, незважаючи на те, що його не запровадили (спроба Порошенка узурпувати владу через провокацію в Керчинській протоці – не рахується), є неконституційними. Відтак УСІ рішення ВСІХ без винятку органів влади є сумнівної легітимності. Це стосується й намірів відкрити ринок земель сільськогосподорського призначення. Не слід лякатися такого формулювання, оскільки в Українського народу є Основний Закон, на якому можна відбудувати державу на якісно нових, конституційних, принципах народовладдя. 

8 вересня 2019 року.

 

 

Залишити відповідь