Московські воші й українські гниди

«В політичних таборах проти злодійства велась жорстока боротьба, тому його прояви були рідкістю. Пам’ятаю, коли ще був у таборі, нам, уже після смерті Сталіна, почали видавати по сто карбованців на місяць, за які можна було замовити додаткові порції манної каші. На радощах запхав ці гроші у діряву кишеню але, поки дійшов до бараку, вони випали. Можете собі уявити мій стан, коли зрозумів, що загубив їх! Одразу побіг тим самим шляхом, яким йшов до бараку, та зрозуміло, що за грошима не було й сліду. А за деякий час у наш барак зайшов хлопець і запитав: хто загубив гроші? Я відізвався, він перепитав якими купюрами і повернув їх мені. Хлопець цей був родом з Ходорівщини. Ось так, навіть у суворих умовах табору, він проявив благородство своєї душі. Тому хочу сказати, що наш нарід є наділений дійсно найкращими рисами. Хоча завжди є винятки. Як кажуть: «в сім’ї не без виродка». Трапляються й у нас запроданці та яничари – вони набагато гірші ворогів. І таких виродків мені доста доводилося зустрічати на своєму шляху. Скільки ж горя вони принесли нашому народу…»
З книги спогадів Романа Яремкевича, друга Вчителя.

Хто має вуха – най почує.
Я не даремно навів фрагмент зі спогадів Романа Яремкевича (на фото), роботу над якими поволі закінчую. Ця фраза написана в наш час людиною, яка пройшла пекло колимських таборів:
«Трапляються й у нас запроданці та яничари – вони набагато гірші ворогів.»
Про Петлюрині «московські воші» та «українські гниди» всі вже й так чули.
Наш час -то є час Третьої Руїни (після Хмельниччини та двох воєн), коли, щоби Україну знищити кінцево, їй позичили незалежність. То як останнє бажання хворого перед смертю, або приреченого перед стратою.
Якщо ви уважно прочитаєте незаанґажовані спогади з часів Другої Руїни, а мені пощастило поспілкуватися й з очевидцями тих буремних подій, то зрозумієте – ворогами були не люди якоїсь національності, а нелюди, котрі сповідували свою сатининську релігію, комуно-сатанізм чи просто поклонялися Злу.
Націоналіст – це не той, хто ненавидить іншу національність, а той хто плекає свою ідентичність. Але, разом з тим, відстоює право на власну гідність. Тому, визнання, до прикладу, пана Пілсудського українським героєм – це зрада.
Ми живемо в дикому хаосі різних, здебільшого ворожих міфів. До прикладу. Не було ніякої «Великої Вітчизняної війни» в Україні. Була битва двох імперій, вміло зрежисована та профінансована ляльководами-вигодонабувачами. Єдиною військовою силою, котра боролася за Україну, за власну державу, була армія УПА. Чи творили «бандерівці» злочини? Мабуть були й такі. А ви почитайте останній звіт ОБСЄ з Донбасу, про який у нас усі мовчать. Війна – це війна. Проте, УПА воювала на рідній землі, тому, не ми перші маємо просити вибачення!
Згадайте жахливо замордовані тисячі людей по в’язницях Львівщини. Це ж не в одній тюрмі на Лонцького вирізали очі, живцем здирали шкіру, проколювали животи вагітним і варили живцем у котлах. Це те, що знаю від очевидців – Бриґідки, Бібрка, Щирець. Підозрюю, що подібне коїлося по багатьох в’язницях Галичини, коли «перші совіти» втікали від німців. Хто ці нелюди? Так, вони, здебільшого, прийшли з Московії. Але й там людей катувули та знищували! І голодом морили, і депортували, і розкуркулювали. І в колимських таборах пліч-о-пліч розбудовували імперську міць СРСР – українці, росіяни, прибалтійські етноси, і навіть юдеї. Хоча останніх було якраз найбільше в керівній системі ГУЛАГУ.
Імперська ідеологія – це зло. Це рабська ідеологія – раби прагнуть мати своїх рабів. На Донбасі «мотороли», під знамєнєм «русскава міра», в інтересах зовсім не росіян, стріляють у таких самих росіян, які вважають себе українцями! Немає принципової та якісної різниці, між системою влади в Росії, та в Україні! Ця війна – це багаторівневий ґешефт. Але, знову ж таки, не ми порушили територіальну цілісність Росії в усталених кордонах. І не ми розпочали будити демонів взаємної ненависті з поляками…
Про це можна писати й писати. Немає чорного і білого, але є вибір кожного – залишатися в певних ситуаціях людиною, чи ні. Мене нудить, чесно, фізично нудить, коли начебто адекватні люди прихвалюють чинну владу паразитів, котрі знищують і народ, і державність. Так, зміна рил біля корита нічого не дасть – кричав про це з перших днів Майдану, але хто би то чув! Проте й терпіти цей повзучий геноцид – це не вихід.
Не задавайте ідіотських запитань – що робити? Кожен має робити те, до чого лежить його душа. Але це не знімає відповідальності – розуміти, що відбувається насправді. Розуміти, діяти за ситуацією й велінням серця, й ділитися розумінням з іншими.
Я покладав велику надію на «фейсбук». Але марно. Шкоди від нього більше, ніж користі. Бо це інструмент. Тому, знову ж таки – у всьому винні ми самі. Нехай це інструмент маніпуляцій, але завжди можна використати його на користь. А ми перетворюємо цей інструмент в місце втечі від самотності та самонереалізованості, даючи в руки виродкам колосальну потугу. Але це вже інша тема…

Залишити відповідь