Маніпулятори з львівської ратуші (ч.1)

Маніпулятори з львівської ратуші або як розумними словами прикрити знищення міста. 

На львівському сайті «Твоє місто» з‘явилася публікація, що свідчить про спробу посадовців Львівської міської ради приховати свою злочинну діяльність (і бездіяльність) по знищенню Львова за допомогою маніпуляцій громадською думкою. Сприяючи масовому незаконному будівництву, не реалізовуючи вкрай необхідні інфраструктурні проекти, погіршуючи природно-територіальний комплекс (нададі – ПТК), команда Садового, грубо порушуючи права й інтереси львівської громади, намагається їй буквально підсунути непередбачений законодавством документ під назвою «Інтегрована концепція розвитку міста», замість того, щоби реалізовувати генеральний план Львова. Саме теке враження складається після аналізу нещодавного публічного виступу головного архітектора міста, Юліана Чаплінського. 

(більше за посиланням: http://tvoemisto.tv/exclusive/poboroty_zatory_shcho_mozhe_zminyty_kontseptsiya_integrovanogo_rozvytku_u_lvovi_100607.html). 

Враховуючи, що подібні думки проголошуються паном Чаплінським не вперше, визріла необхідність розкрити львів’янам очі на те, що насправді відбувається, і до чого можуть призвести подібні маніпуляції. Нижче – виділені курсивом основні тези публікації, а в […] авторські коментарі та пояснення. 

«У вересні львів’янам презентують Інтегровану концепцію розвитку міста, яка має, зокрема, допомогти вирішити транспортні, екологічні проблеми, упорядкувати хаотичну забудову. За словами головного архітектора Львова Юліана Чаплінського, вона є неформальною альтернативою генеральному плану міста, який не оновлювали понад десять років». 

[Наскільки автору відомо, дещо кулуарна презентація «Інтегрованої концепції розвитку міста» (надалі – ІКР) відбулася ще в листопаді 2018 року. З огляду на те, як у цьому документі подається певна інформація, аналізуючи деякі тези, що  все частіше лунають з уст головного архітектора міста пана Чаплінського, а також на спробу підмінити визначений законодавством документ (генеральний план Львова) ненормативним актом (ІКР), є підстави зробити припущення, що владою міста  цілеспрямовано формується громадська думка з метою не лише виправдати свою злочинну діяльність (бездіяльність), а більше того – її продовжувати. Про це свідчить уже сам термін «неформальна альтернатива» – то щось подібне, коли б нормам Конституції України протиставити програму політичної партії. 

Згідно Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівною документацією, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту є Генеральний план населеного пункту.

У ст.17 цього Закону зазначено, що «генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту» і що він «розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів». 

Власне «генеральний план визначає основні принципи і напрямки планувальної організації та функціонального призначення території, формування системи громадського обслуговування населення, організації вулично-дорожньої і транспортної мережі, інженерного обладнання, інженерної підготовки і благоустрою, цивільного захисту території та населення від небезпечних природних і техногенних процесів, охорони навколишнього природного середовища, охорони та збереження культурної спадщини і традиційного характеру середовища історичних населених пунктів, а також послідовність реалізації рішень, у тому числі етапність освоєння території».

(http://ndpi.com.ua/articles/22.pdf)

Згідно державних будівельних норм і правил, склад і зміст генерального плану, на відміну від документу під назвою «інтегрована концепція», є чітко регламентованим, і законодавство конкретно визначає вид і статус основної містобудівної документації, в якій повинні бути  відображені шляхи вирішення, зокрема перелічених паном Чаплінським, «транспортних, екологічних проблем» і «упорядкування хаотичної забудови». Такою документацією однозначно є генеральний план, а не  «Інтегрована концепція розвитку міста» з невизначеним правовим статусом. 

Щодо цілковито недопустимої з уст головного архітектора, як посадової особи місцевого самоврядування, риторики,  із закликами ігнорувати чинне законодавство, слід мати на увазі, що це не окремий випадок, а його чітка і послідовна позиція. До прикладу, 26 лютого цього року, пан Чаплінський говорив буквально наступне:

«Запросили «варягів», організацію … від якої дізналися, що передові міста світу мають мастер-плани, інтегровані концепції розвитку, які є неформальною альтернативою Генеральному плану. У нас багато політиків апелюють до того, чи виконується Генеральний план, чому не звітують на сесії про його виконання, і в мене з‘явилося запитання: де в країні виконався генеральний план, в якому місті? Перехожу на наступний щабель: в якому місті Радянського Союзу є виконаний генеральний план? Я думаю, що ніхто не назве мені таких міст, таких міст не існує просто. Тому що місто як органічна структура, як і людина, коли ви є школярами то думаєте що будете космонавтом, потім поступаєте в політех чи університет і вирішуєте, що будете медиком. Є випадки, коли медики кидають медінститут і йдуть займатися рітейлом чи нерухомістю, чи в музику йдуть. Людина має право вільного вибору, чим займатися, відносно зовнішніх чинників, чи якоїсь внутрішньої потреби. Очевидно Львів, який малювався, цей Генеральний план для міста промисловців, які працюють на заводах, і грубо – радянський генеральний план, і потім він не відбувся. Відбулася геополітична ситуація, розпався Радянський Союз, наші заводи нікому не цікаві, повний провал, і потрохи ця промисловість починає зникати, органічним природнім шляхом. І от у мене питання до тих, хто задає питання про Генеральний план: як виконати Генеральний план, коли на це нема не то що грошей – немає життєвої логіки». 

http://tvoemisto.tv/news/u_lvovi_govoryat_pro_neobhidnyy_urbanizm_onlayntranslyatsiya_98799.html

В контексті цих інтелектуальних потуг знівелювати значення генерального плану, варто згадати одну пікантну деталь – проект «Коригування генплану Львова», як офіційно називається чинний генеральний план міста, було відзначено Державною премією, а міський голова Андрій Садовий свого часу вихвалявся: «Львів чи не єдине місто в Україні, яке саме для себе розробляє генеральний план».

(https://city-adm.lviv.ua/news/government/9531-lviv-maje-novij-generalnij-plan)

Чому такий важливий документ, за який, вочевидь, із бюджету міста було витрачено чимало коштів, і яким у 2010 році пишався нинішній шеф пана Чаплінського, раптом оголошується мало не повним «відстоєм»? Трішки терпіння – автор спробує довести на цьому прикладі актуальність чудового польського прислів‘я: Kiedy nie wiesz o co chodzi, chodzi o pieniądze (коли не розумієш, про що йдеться, йдеться про гроші)! 

Згадалося, як від заслуженого архітектора України, багатолітнього головного архітектора Львівської області, Івана Михайловича Олійника, довелося почути наступну фразу: «Генплан – це «Конституція населеного пункту». Подібної думки дотримувався у 2010 році (на момент затвердження генплану сесією Львівської міської ради)  тодішній головний архітектор м. Львова, Юрій Криворучко: «це конституція розвитку міста, ті основні принципи, які треба зберігати при плануванні і проектуванні окремих частин, окремих фрагментів міста». 

Справді, генеральний план, як «основний вид містобудівної документації», чітко кореспондується з нормами Конституції та іншими спеціальними нормативно-правовими актами, які регламентують відносини у сфері містобудування. Людина, її життя, здоровя та безпека є, згідно чинної Конституції, найвищою соціальною цінністю. Ця конституційна норма знаходить своє продовження, зокрема, в Законі України «Про основи містобудування»: 

«Містобудування  (містобудівна діяльність) – це цілеспрямована діяльність  державних  органів,  органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об’єднань громадян по створенню  та  підтриманню  повноцінного життєвого середовища, яка включає  прогнозування  розвитку  населених  пунктів  і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво  об’єктів  містобудування, спорудження інших об’єктів, реконструкцію   історичних   населених   пунктів   при  збереженні традиційного  характеру  середовища,  реставрацію  та реабілітацію об’єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури».

Загалом відносини у сфері містобудівної діяльності, невід‘ємним елементом якої є генеральний план, регулюються Конституцією України, Цивільним, Господарським і Земельним кодексами України, Законом «Про регулювання містобудівної діяльності», законами України: “Про Генеральну схему планування території України”, “Про основи містобудування”, “Про архітектурну діяльність”, “Про комплексну реконструкцію кварталів (мікрорайонів) застарілого житлового фонду”, “Про землеустрій” та іншими нормативно-правовими актами.

Можна глибше проаналізувати чинне законодавство, але автор сподівається, що наведеного цілком достатньо для розуміння значення генерального плану та різниці між ним і жодним чином законодавчо не врегульованою «неформальною альтернативою». 

Ще одна маніпуляція у процитованій думці пана Чаплінського полягає у фразі «генеральний план міста, який не оновлювали понад десять років». 

Ця фраза вчергове свідчить про те, що міська влада Львова, на чолі з паном Садовим, як і сам головний архітектор пан Чаплінський, брутально порушують чинне законодавство, а відтак інтереси мешканців міста. Річ у тому, що підставою для «оновлення» генплану може бути, насамперед, аналіз його виконання. 

У ст. 75 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» під назвою «Відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування перед територіальними громадами» зазначено: 

«Органи та посадові особи місцевого самоврядування є підзвітними, підконтрольними і відповідальними перед територіальними громадами. Вони періодично, але не менш як два рази на рік, інформують населення про виконання програм соціально-економічного та культурного розвитку, місцевого бюджету, з інших питань місцевого значення, звітують перед територіальними громадами про свою діяльність».

Ст. 5 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» наголошує на  обов’язковості дотримання вимог містобудівної документації: 

«1. Програми розвитку регіонів та населених пунктів, програми господарського, соціального та культурного розвитку повинні узгоджуватися з містобудівною документацією відповідного рівня.

2.Вимоги містобудівної документації є обов’язковими для виконання всіма суб’єктами містобудування».

(https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3038-17/page)

Відтак цілком очевидно, що звітуючись про виконання програм господарського, соціального та культурного розвитку, посадові особи мали би прозвітуватися про відповідність цих програм генеральному плану. 

Більше того, ст. 23 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачає містобудівний моніторинг як «систему спостережень, аналізу реалізації містобудівної документації, оцінки та прогнозу стану і змін об’єктів містобудування, які проводяться відповідно до вимог містобудівної документації та спрямовані на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних і громадських інтересів». 

Ця норма деталізована наказом Мінрегіонбуду N 170 від 01.09.2011, в якому зазначено, що завданням Моніторингу на регіональному рівні є, зокрема, аналіз містобудівної документації щодо: «динаміки функціонального використання земель, демографічного, соціально-економічного  та  територіального  розвитку,  розвитку в межах    відповідної    адміністративно-територіальної     одиниці загальнодержавної, регіональної та місцевої інфраструктури; інженерних, геологічних та гідрологічних вишукувань;оцінки екологічного  та  санітарно-гігієнічного стану земель, водного    та    повітряного    басейнів,     рівнів     шумового, електромагнітного та радіаційного забруднення» тощо. 

Таким чином очевидним є обов‘язок саме посадових осіб місцевого самоврядування, не лише слідкувати за «оновленням» генплану, а й за ходом його виконання та дотриманням при цьому конституційних прав та свобод громадян – мешканців конкретного населеного пункту. 

Також слід зауважити, що зміни до генерального плану вносяться, за необхідності, на підставі «Завдання на розроблення змін до генерального плану населеного пункту», яке затверджується посадовою особою органів місцевого самоврядування, а погоджується «представником спеціально уповноваженого місцевого органу з питань містобудування та архітектури», тобто, у нашому випадку – головним архітектором міста. 

(далі буде).

Залишити відповідь