Мак – символ забуття

Символіка маку в контексті Світових воєн – це, насправді, символ забуття і наркотично спотвореної реальності. З його допомогою ми повинні проспати Третю світову і з царства Гіпноса перейти у володіння Танатоса. Саме так трактувався мак ще давніми греками: як атрибут богів сну та смерті. Що насправді означають три кола, котрі сходяться в чорній точці безконечності?

Україна переживає в новочасній історії період Третьої Руїни, який має всі шанси закінчитись одночасно з Третьою світовою. Остання, за твердженням Папи Римського, вже триває. Перша Руїна розпочалася Хмельниччиною і закінчилася поділом Гетьманщини між Річчю Посполитою та Московією. Поділ України було зафіксовано в поважному документі – Трактаті про вічний мир, підписаний окупантами 6 травня 1686 року. Цього ж року, тривалі перемовини та щедрі дари зробили свою справу і Вселенський патріах та Священний Синод Константинопольської Церкви видали сумнівної легітимності Томос про приєднання Київської митрополії до Московського патріархату. Поділ України на Лівобережну та Правобережну не відбувся на рівному місці – суспільство, згрубша, було поділене на три категорії: симпатиків царя православного, прихильників польської корони і тих, хто прагнув самостійності. Останні намагалися знаходити ситуативних союзників як серед поляків, так і серед московитів, і навіть османів. Найгірше, що в численних локальних війнах українці вбивали українців…

http://nashedilo.blogspot.com/2017/01/350-1667.html?view=classic

Друга Руїна була куди нищівнішою і розпочалася Першою світовою війною.
“Коли ми думаємо про Першу світову війну, з пам’яті виринають довжелезні стрічки окопів у Бельгії та Франції, від Північного моря до Альп. Для нас залишається загадкою (і історики про це по-нині сперечаються), чому ж ця війна розпочалася. Адже ніяких значних територіальних суперечок між Францією, Німеччиною та Великобританією на цей момент не існувало, не кажучи вже про те, щоби яким-небуть чином були зачеплені інтереси США та доброї половини світу. Але вартує копнути глибше, і стає зрозуміло, що причиною початку Першої світової війни стала нафта” (Ніколас Хаґґер, “Синдикат”, книгу можна почитати за цим посиланням: http://iknigi.net/avtor-nikolas-hagger/108545-sindikat-istoriya-mirovogo-pravitelstva-nikolas-hagger/read/page-2.html)

Тут хочу зробити невеличкий відступ. Факти, наведені в дослідженні Ніколаса Хаґґера, можуть суттєво змінити ваші погляди не лише на новітню історію, але й по-іншому поглянути на те, що відбувається сьогодні. Кому ліньки багато читати, скеровую до своєї публікації 2013 року, з якої можна зрозуміти суть книжки “Синдикат”: не вожді, президенти чи фюрери розв’язують війни, а гроші, на чолі з містером Доларом, який обусоблює сучасну світову лихварську фінансову систему (http://vgolos.com.ua/blogs/spravzhniy_peremozhets_113438.html).

Друга Руїна України тривала від початку Першої й впродовж Другої світових воєн і закінчилася зі знищенням бандерівського руху та смертю Сталіна. Втрати від неї були колосальними. На думку А.І. Романюка, ад’юнкт-професора соціології з канадійського Університету Альберти, та О.М. Гладуна, доктора екон. наук, заступник директора Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України:
“Протягом першої половини ХХ століття Україна зазнала ряд рукотворних демографічних катастроф: Перша світова війна, більшовицька революція, голод 1932–1933 рр. пов’язаний з колективізацією, масштабні депортації та страти під час Великого терору Сталіна, Друга світова війна. У статті оцінено демографічні наслідки цих подій. Без них, за оцінками дослідників, населення України в 1991 році напередодні здобуття Незалежності мало б складати 87 млн осіб, а не 52 млн, як відбулося в реальності.”(детальніше за посиланням: ttp://yurko.info/геноцид-через-призму-демографії/).

Це ще дуже виважена оцінка. Ймовірно втрати більші. Але знищення навіть 35 мільйонів українців таки вражає.

Що коїлося з Україною впродовж цього періоду? Теж саме, що й під час Першої Руїни, тільки вже в масштабах катастрофи. У Першій світовій війні в російській армії налічувалося приблизно 3,5 млн. українців, а в австрійській близько 250 тисяч. Знову українці опинилися по різні сторони фронту і вмирали за інтереси імперій, які їх захопили. Це все відбувалося на тлі голоду, руїни та знищення цивільного населення. Перша світова теж зачепила майже кожну українську родину. З неї не повернувся батько моєї бабусі, Павло Савчин…

Згодом, частина України котра перебувала під Московією, потрапила в криваву м’ясорубку громадянсько-“класової” війни між “білими” та “червоними” і опинилася в складі СРСР. Короткочасне відновлення повноцінної державності, урочисто проголошене 22 січня 1919 року на Софієвському майдані в Києві, довго не потривало. Паризька мирна конференція, яка з перервами тривала від 18 січня 1919 року до 21 січня 1920 року, на якій були присутні делегації 27 країн, але головну роль відігравала “Рада трьох”, в особі керівників США, Великої Британії та Франції, українцями знехтувала. В результаті так званим “Ризьким миром”, підписаним 18 березня 1921 року спільно РРФСР і УРСР, з одного боку, та Польщею з іншого, Україну вчергове поділили. Цей “мирний договір” формально діяв до 17 вересня 1939 року і був односторонньо денонсованим радянським урядом шляхом захоплення Західної України Червоною армією. Також, в результаті Паризької мирної конференції, за Сен-Жерменським мирним договором Буковину залишили у складі Королівства Румунія, а Закарпаття, згідно з Тріанонським мирним договором, відійшло Чехословацькій республіці.

Фото. Межі України заявлені на Паризькій мирній конференції.

Фото. Карта України між двома світовими війнами.

http://opogode.ua/ua/article/2014-04-15-iak-zminiuvalas-tieritoriia-ukrayini-istorichni-mapi-foto-vidieo

“Перемирие, установленное после Первой мировой войны, базировалось на 14 предложениях Вудро Вильсона, связанных с послевоенным мирным сосуществованием. Все они были включены в Версальский договор. Положения договора были разработаны на международном масонском конгрессе «Великого Востока», который проходил в Париже в июне 1917 года.(19) Именно там была предложена идея Лиги Наций и ее конституции. Уже на предварительной встрече, проведенной в январе 1917 года, говорили о «разработке конституции Лиги Наций». Представитель Ротшильдов полковник Хаус (масон Великой ложи 33-й степени) присутствовал на встрече. Президент Вильсон подхватил у него эту идею(20) и выступил с ней от лица США на мирной конференции. Бернард Барух, заработавший 200 млн. долларов в бытность свою главой Совета по военной промышленности(21), входил в состав американской делегации на парижской мирной конференции. В английскую делегацию входил сэр Филипп Сэссун, прямой потомок Майера Амшеля Ротшильда, а во французскую – Жорж Мандель (известный также как Джеребоам Ротшильд).(22)”
(З книги Ніколаса Хаґґера “Синдикат”; http://iknigi.net/avtor-nikolas-hagger/108545-sindikat-istoriya-mirovogo-pravitelstva-nikolas-hagger/read/page-4.html)

В міжвоєнний період на Західній Україні українство знищувалося повзучою “пацифікацією”, а в УРСР більшовицьким терором та Голодомором (про останній вашій увазі підбірка цитат: http://yurko.info/памяті-голодомору/).
Хочу нагадати, що в цей самий час конкуруючі лихварські клани напомповували мілітарною потугою двох біснуватих вождів – Гітлера і Сталіна. (http://vgolos.com.ua/blogs/spravzhniy_peremozhets_113438.html)…

У вересні 1939 року, дві імперії – Третій Рейх і Московська, за попередньою змовою “проковтнули” Польщу і встановили між собою нові кордони.

Україна фактично повністю опинилася під юрисдикцією СРСР. На зміну польській пацифікації прийшли комуністичні порядки. Але спочатку “визволителів” зустріли радісно. Ось франмент спогадів Романа Яремкевича , друга Вчителя (http://yurko.info/світлої-памяті-друга-вчителя/) над якими ще продовжую працювати:
“Для зустрічі більшовиків, на в’їзді у село, встановили вітальну арку, яку прикрасили гілками смереки і вчепили на неї плакат із привітанням. Люди виходили на вулиці з квітами й очікували довгожданих «визволителів». Незабаром ті з’явилися: командири в круглих кашкетах і з шаблями на боці – на конях; військо, в гостроверхих шапках з п’ятикутними зірками – на возах. Не пам’ятаю вже, чи то цього ж дня, чи наступного, народ зібрали у «білому дворі» на мітинг, де виступали військові. Хтось із «визволителів» заговорив про грабунок народу польськими поміщиками і кинув клич: “ето всьо ваше!”, вказавши на господарку покійного пана. Люди, мов збожеволіли і накинулися на чуже добро: хто тягне якийсь баняк, хто курку, хто індика, хто теля, а хто корову.
В один день поміщицьке гніздо перестало існувати.”

Більшовики намагалися прихилити на свій бік місцеве населення, але дуже швидко показали своє справжнє лице, тому, як згадує у спогадах мій Автор, коли Німеччина розпочала війну з СРСР, українці знову були повні сподівань:
“Під вечір того ж дня нашим селом пролягла перша стежка німців, котрі, насамперед, на вигоді поставили гармату. Майже на кожній хаті висів синьо-жовтий стяг. Люди вирішили, що накінець Україна буде самостійною і вітали один одного. Зранку наступного дня все село висипало на гостинець зустрічати нових визволителів…

Щодо причин ненависті місцевого населення до більшовиків, прошу уважно прочитати нижченаведені спогади очевидців.

“З приходом німців із підпілля повиходили українські націоналісти. В першу чергу кинулися до Бібрки, де була тюрма. Картина виявилась жахливою. Арештовані у Великих Глібовичах та по інших селах націоналісти були замордовані найжорстокішими способами: відрізані вуха, носи, губи, виколоті очі, зварені в котлах. Кров застигала в жилах дивлячись на ці жертви червоних вандалів ХХ століття. Обурений народ розпочав погроми жидів, бо, як відомо, серед чекістів було багато «богообраних», з якими місцеві євреї на загал співпрацювали.”
(спогади Романа Яремкевича)

Картину більшовитських звірств описує також близький друг мого Автора, Степан Левандович: ” Коли прийшли німці, відкрилася страшна картина: НКВД при відступі мордували по тюрмах в’язнів. У Щирці було замордовано 27 осіб, в тому числі з нашого села (Хоросно) троє…”,
(“Спогади”, часопис “Воля і Батьківщина”, числа 3-4, 2008 рік.)

А ось спогади доктора медицини Івана Кіндрата про відвідини тюрми на Лонцького 29 червня 1941 р. :
“Перед входом у двір побачили 8 мертвих чоловіків і жінок, біля стіни – ще дві жінки, ще живі, але закривавлені і в несвідомому стані. Надалі з’ясувалося, що це були не в’язні, а наймані робітники, яких знищили останніми, як свідків кривавого злочину. Обидві жінки незабаром померли. Убиті вони всі 10 були уколами багнетів, дехто мав по безлічі ран в грудях і животі… З двору двері вели до великого приміщення, з горою трупів аж під стелю. Нижні були ще теплі. Вік жертв – від 15 до 60 років, але переважна більшість 20-35 років. Лежали в різних позах, з відкритими очима і з масками жаху на обличчях. Між ними чимало жінок.

До однієї з наступних камер важко було підступитися. По той бік дверей – кілька тіл, притулених обличчям до щілини дверей. Догоряли залишки отруйного газу – запах тухлих яєць.
У наступній камері – дві дуже молоді і навіть після смерті красиві жінки, задушені, з шнурами на шиї. Поруч двоє немовлят з розбитими черепами. На наличнику двері – свіжі плями розбризканого мозку.

Текст і фото з сайту: http://photo-lviv.in.ua/spohady-ivana-kindrata-abo-vylazka-v-tyurmu-na-lontskoho/

Зверніть увагу – звірства більшовиків відбувалися не лише в одній тюрмі на Лонцького! Тож можна припустити, що мова йде про явище, а не поодинокі випадки!

В 1940 році мого дідуся, Ситника Івана Павловича, в третьому покоління будівничого, так звані “перші москалі” мало не застрелили на будові церкви – місцева інтеліґенція викликала в них роздратування й ненависть. А згодом, за доносом, його відправили будувати світле майбутнє до Воркути. Насправді місцевим чекістам сподобалася добротна дідусева хата в Новому Яричеві, в якій вони і звили своє кубло. Бабуся з татом і його братом втекла і перебувала воєнне лихоліття в сестри, на хуторі Фищівка біля села Полтва. Цьоці Стефки чоловік воював у радянській армії. Таким чином, коли на хутір приходоли слвіти, у спілкування з ними вступала цьоця, як жінка солдата, а вже з німцями чи хлопцями з лісу – бабця, як жінка “ворога народу”. Так і давали собі раду, поки чоловіки не повернулися. Дякувати богу що живі й практично неушкоджені – хто би тоді зважав на підірване здоров’я. Живі!..

Окрім мільйонів загиблих на фронтах і знищених в тилу та в таборах, маси людей позбавлялися свого місця проживання:

“Під час так званої Великої Вітчизняної війни теж проводилися масове примусове переселення народів імперії.
Зокрема було депортовано:
Близько 200 тисяч націоналістів, оунівців та членів їх сімей з Західної України;
Кількасот тисяч німців, а також фінів, інгенманланців та прибалтів;
Кілька тисяч греків, італійців, румунів і кримських татар з Красноярського краю; Північного Кавказу та Ростовської області.
Під час війни проводилася тотальна депортація:
балкарців – понад 80 тисяч чоловік;
турків-месхетинців, курдів, хемшинів, лазів та інших із Південної Грузії – 92 тис.;
карачаївців в кількості понад 100 тисяч чоловік;
калмиків – близько 150 тисяч чоловік;
кримських татар – 182 тисячі чоловік;
чеченів та інгушів – понад пів мільйона чоловік.
Також з Криму було депортовано 42 тисячі греків, болгарів, вірменів та представників інших народностей, котрі населяли півострів.
Ще потужніша хвиля депортацій прокотилася після закінчення війни:
62 000 фінів-інгермаландців
230 000 так званих фольксдойче (німців – не громадян німеччини)
283 000 так званих “власівців” та їм подібних
1 570 000 колишніх радянських військовополонених
2 871 000 громадян вивезених під час війни до Німеччини.
(http://yurko.info/геноцид-через-призму-демографії/)
Справедливості ради маю сказати, що голодом, репресіями, терором знищували далеко не одних українців, а й тих самих росіян і мільйони представників інших національностей…

Щодо спогадів. Переважна більшість галичан (з очевидцями, чи їх близькими родичами з інших регіонів особисто не спілкувався) зазначає загалом лояльне ставлення німецьких вояків до місцевого населення. Але, все таки це були завойовники, і коли вони придусили спроби відновлення української державності, місцеве населення їх “розлюбило” так само швидко як і “перших москалів”.

Єдиною українською силою, котра боролася не за чужі імперії, а за свою державу, була армія УПА. Проте, як і в часи Першої Руїни, під час Другої не було єдності між українцями. Провадячи нерівну боротьбу з ворогами, далі брат ішов на брата. Більше про трагізм цієї пори в спогадах отамана Бульби-Боровця (див. http://yurko.info/анти-бандера/).

Водночас, мільйони українців, пліч-о-пліч з росіянами та представниками інших національностей Московської імперії під брендом СРСР, гинули в боротьбі вояками Третього Рейху. Звичайно, що з кожним убитим вояком у ватру взаємної ненависті підкидалося нове поліно і в процесі просування на схід, культурні й пещені німці перетворювалися в у тих злих фашистів, про яких нам показували кіно. За що воювали солдати Гітлера? Достатньо віднайти тогочасну німецьку пропаганду – за благородні ідеали, звичайно. А підневольні народи СРСР? Та звичайно, що проти фашистів…

Правди про війну надто мало. Ось цитата з книжки Миколи Нікуліна, скромного професора мистецтвознавства з Петербургу:
Шло глупое, бессмысленное убийство наших солдат. Надо думать, эта селекция русского народа — бомба замедленного действия: она взорвется через несколько поколений, в XXI или XXII веке, когда отобранная и взлелеянная большевиками масса подонков породит новые поколения себе подобных.
(Більше тут: http://yurko.info/була-війна/)

А про ветеранів-фронтовиків, краще Василя Шукшина не скажеш:


Під час Другої Руїни, Україна потрапила між молотом і наковальнею протистояння імперій, за яким насправді стояли фінансові інтереси виродків, які цілеспрямовано втілювали в життя “План захоплення людства”
(детальніше тут: http://yurko.info/план-захоплення-людства/)

Як не болісно усвідомлювати, але саме лихварські клани стали вигодонабувачами в результаті Першої та Другої світових воєн. До прикладу, ось цитата з дослідження Ніколаса Хаґґера:

Ротшильды, представители которых жили в пяти странах, поддерживали своих союзников. В результате они оказались на стороне и Великобритании, и Австро-Венгрии. Но Британия была на грани краха. В 1915 году нью-йоркский банковский дом J.P. Morgan and Co., главный представитель интересов Ротшильдов в Америке, с одобрения Вудро Вильсона стал единственным банком, через который проходили военные поставки из соблюдавших нейтралитет Соединенных Штатов.(57) К 1917 году Британия заказала через посредство банка Моргана вооружения на 20 млрд. долларов (из этой суммы банк получил 2 %, что составило 400 млн. долларов). Британия победила и стала доминирующей силой в мире (с помощью заемных средств). Джон Фостер Даллес рассчитал, что Британия, Франция и войска союзников заняли у Соединенных Штатов 12,5 млрд. долларов под 5 %, но в то же время получили 33 млрд. от Германии в виде военных репараций. К 1919 году Англия была должна Соединенным Штатам 4,7 млрд. долларов, а национальный долг Британии вырос с 650 млн. фунтов стерлингов (1914) до колоссальной суммы в 7,4 млрд. фунтов.(58)
Америка ссудила союзникам 3 млрд. и еще 6 млрд. на экспорт. Займы выделялись банком Дж. П. Моргана, главным американским представителем Ротшильдов, установившим связи с Джоном Д. Рокфеллером, а также Паулем и Феликсом Варбургами и Шиффом.(59) Приняли участие в этом проекте также несколько организаций, подконтрольных Рокфеллерам, в том числе Федеральный резервный банк Нью-Йорка и рокфеллеровские партнеры банка Дж. П. Моргана. Каждый из участников выделил по 1 млн. долларов.(60) Все семь банков стремились защитить свои инвестиции в Европе. Они сумели заработать сотни млн. долларов на Первой мировой войне. Именно под их влиянием Америка в 1917 году все же вступила в войну на стороне Великобритании.(61)

(http://iknigi.net/avtor-nikolas-hagger/108545-sindikat-istoriya-mirovogo-pravitelstva-nikolas-hagger/read/page-3.html)

Це було про Першу світову, а ось про другу:

“Сомнений в связях Гитлера с оккультистами практически нет, как нет сомнений и в том, что Синдикат финансировал и германскую военную машину, и Сталина. Но было ли это всего лишь безумием, с одной стороны, и неверным расчетом с другой? Можно ли таким образом объяснить 70 миллионов смертей? Вот примерный сценарий, который объясняет, почему Вторая мировая война велась именно таким образом.
И Гитлер, и Сталин стремились к полному контролю над Евразийским материком. Оба считали, что их идеология способна завоевать весь мир. Рокфеллеры финансировали обе стороны, поскольку видели в Гитлере и Сталине потенциальных правителей мира. Рокфеллеры контролировали Сталина и в обмен на финансовую поддержку (финансирование плана пятилеток) получили исключительные права на советскую нефть. Рокфеллеры надеялись, что Гитлер конфискует бакинские нефтяные промыслы, и тогда они могли бы получить их в собственность вместо обычной аренды. Коммерческие интересы Рокфеллеров совершенно ясны. Они рассчитывали на то, что Гитлер настолько запугает Британию, что та откажется от нефтяных промыслов в Саудовской Аравии, что и произошло…”

(http://iknigi.net/avtor-nikolas-hagger/108545-sindikat-istoriya-mirovogo-pravitelstva-nikolas-hagger/read/page-7.html)

Ніколас Хаґґер подає дуже серйозний фактичний матеріал, від якого відмахнутися доволі важко. Тож усвідомлюючи, хто стояв за лаштунками світових воєн і заробив мільярди доларів на десятках мільйонів людських життів, варто задуматися: що ми відзначаємо в ці дні, з яким “ідеологічним” наповненням і якою символікою?

День Перемоги? Кого над ким? Однієї імперії над іншою, в результаті чого фінансові клани під контролем виродків призначили долар світовою валютою та перейшли до фінальної фази захоплення людства? День Пам’яті? Та ні, це день забуття, бо не розуміючи справжню мотивацію та механізми двох перших світових воєн, ми й не отямимось як Третя нас накриє невимовним жахом та болем…

Наступним етапом, після встановлення єдиної світової валюти з єдиним центром її випуску, став мирний демонтаж СРСР. Мирний, на етапі захоплення містером Доларом 1/6 частини суші. Незалежність нам позичили
(детальніше тут: http://yurko.info/мрія-незалежність/), а сьогодні вже фактично відібрали. Український народ пограбовано до нитки, територіальна цілісність втрачена, а країна перебуває в стані шизофренії: де кров іллють, а де горілку п’ють, – як писав Пантелеймон Куліш у своїй “Чорній Раді” про Першу Руїну.

Глобальний сценарій виглядає наступним чином: Планетарний Хаос у зануренні в гарячу фазу Третьої світової, з наступним встановленням Нового світового порядку “на віки”, що символічно зображено на однодоларовій купюрі. Езотерична хитрість полягає в тому, що цей новий порядок людство має обрати ДОБРОВІЛЬНО. Про це написав достатньо: хто захоче, той прочитає…

“Русскій мір”, на чолі з нео-фюрером Путіним – це просто інша сторона дволикого ануса, в який нас усіх спрямовують. Детальніше цю тему розкрив, зокрема, у цих двох публікаціях, спеціально написаних російською мовою:
http://vgolos.com.ua/blogs/myfi_voyni_144247.html
http://vgolos.com.ua/blogs/myfi_voyni_2_144289.html

Для роздмухування вогнищ Третьої світової, необхідно народ зомбувати полярною міфологією. У нас це протиставлення “русского міра” “гей-европі”, так начебто є принципова різниця між публічно-веселковим геєм та бородатим содомітом у рясі; на Близькому Сході – це ідея “нео-Халіфату”; на Далекому – протиставлення “демократії” США та ідеології “Чучхе”, підкріпленої ядерною зброєю Північної Кореї…

Тому так інтенсивно й використовують архетипну символіку, на кшталт “Дня Побєди”, щоби люди, борони Боже, не прозріли й не почали задумуватись над тим, що насправді відбувалося, що коїться нині та куди це все веде. Тож поки одні гордяться “Дньом Пабєди”, інших загіпнотизували “Днем Пам’яті”. Насправді перші святкують перемогу над собою, а другі поринають у забуття…

Три кола – три Руїни, котрі закінчуються чорним тунелем небуття.

Залишити відповідь