Колійові рефлексії

Колійові рефлексії або про реформовану залізницю, мову, пашпорти та Садового. 

Чом би у потязі не поговорити собі з розумним чоловіком? А як такого збоку не є? То вийшов монолог під стукіт коліс…

Ужгород. О 19:30 сідаю в потяг Солотвино-Київ. Зовні обшивка купейного вагону нагадує кабіну старого ЗІЛа – брудно-зелену й пом‘яцькану. Правда всередині все доволі пристойно, але… Але на дворі спеки немає, а в потягу наче п‘єом палили. Певно розкалився на сонечку. Запитую жіночку з маленьким хлопчиком, яка вочевидь їде з Солотвино: що, всю дорогу так? Сумно киває головою, махаючи над голівкою сплячої дитини хустинкою…

Добре, що кватирку вікна в коридорі відкинули донизу, інакше можна просто задихнутися. Тому двері в купе ніхто не зачиняє,  незважаючи на необхідність вислуховувати гучні п‘яні бесіди сусідів і дитячий вереск.

Постіль доводиться чекати довго – провідник її спочатку роздає тим, у кого квитки надруковані. Чому йому не можна передати дані про викуплені квитки на мобільний, щоби міг заздалегідь розкласти постіль – не зрозуміло. Ціна за користування відносно чистими простирадлами й наволочкою – 50 грн. Багатьом вона не потрібна, але хто ж ризикне влягтися на матраси певно ще з «епохи застою», плями на яких могли б розповісти купу житейських історій – на кілька голлівудських фільмів…

У квитку проплачений напій. Ціна – 10 грн. Але провідник про це не нагадує. Я згадав, але ліньки злазити з полички… 

22:18 – поїзд зупинився й уже кілька хвилин стоїть, шум, гвалт… Здогадуюся з уривків фраз, що народ не розуміє – це технічна зупинка, чи файне місто Турка. Бігають від виходу з вагону до графіку в коридорі й звіряють час… Перед тим на вихід збиралася  ота жіночка з маленьким хлопчиком. Чую чиєсь обурення, що провідник не може зрозуміло пояснити.

Як видається: пропускали зустрічний поїзд, хоча не зрозуміло чому – рухалися начебто по графіку. В Турку запізнилися на 4 хв, проте поїзд явно надав швидкості й далі летить відчутно поспішаючи…

Дитячий голос з коридору: добре, що хоч через вікно свіже повітря… Ага, устами дитини таки глаголить істина…

Хтось із пасажирів, які проводжали жіночку з дитиною,  що мало не вийшла посеред поля, радо, на весь вагон повідомляє: все добре, вийшла там де й мала, її зустріли. Тішуся мовчки.

22:44. Заснути годі, читати важко – йду за своїм гарячим напоєм. Кава лише розчинна – повна чайна ложка, трішки навіть з «верхом». Питаю ціну – 10 грн. Даю гроші. Помічаю, що провідникові незручно, але гроші він бере, а я роблю вигляд, що лох, і не знаю про напій у квиточку. Мені справді не шкода – чоловік у таких пекельних умовах працює, тож най троха ся втішить. Згадую, що дорогою до Ужгорода теж купляв каву. Правда заварну – за 20 грн. Там провідник чесно сказав, що така кава у вартість проїзду не входить, але й про повернення 10 грн, чи зарахування їх у ціну дорожчого напою, не згадував. Зате мені згадався нещодавній міністр залізниці, польський  рокер Бальчун, з зарплатою мільйон долярів на рік… 

23:06. Задрімати годі, хоча може це й на краще – провідник явно недолюблює електронні квитки, а це означає, що в кращому випадку, якщо просплю, вийду в Бродах. Так, у кума давно в гостях не був, але ж не посеред ночі. Тому шукаю якийсь позитив у тому, що вікно в коридорі закрили, а писки якимось рускоговорящім бабам – ні.

Згадалося, що нині прийнятий «мовний закон». Цікаво – там гучність «русскава язика» не регулюється? Взагалі то я цілком позитивно ставлюся до будь-якої мови – справа ж не у ній, а в її носіях. Проте мова Достоєвсько чи Толстого – це одне, а речь російськомовних рагулів – то зовсім інше… Ви що, не знали? Рагуль не має національності!

Ага, про той самий закон. Бігло переглянув – на загал речі правильні. Є держава – має бути державна мова. Хоча в Швейцарії таких аж чотири і ще 20 кантонів, каждий зі своєю конституцією. Жах! І нічого, живуть якось. І не зле, начебто.

Взагалі важливими є пріоритети, а також мотивація. Ось забудовує Садовий Львів бетонними коробками. Рагулі верещать: та то файно, бо економіка ся розвиває, робочі місця створюються, люди житлові умови покращують…

Але троха то не так, бо має бути комфорт й екологічно сприятливе середовище для мешканців міста – це прописано і в Конституції, і в законах, і в Комплексній стратегії Львова. Про який комфорт можна говорити в переущільненій забудові та закоркованих вулицях? Про яку екологію може йти мова, коли 90% шкідливих викидів у місті – це вихлопні гази? Дерев у місті все менше, автівок – навпаки… 

Тому в Генплані, розробленому ще в 2008 році, було чітко передбачено, що саме треба зробити аби розбудовувати житло. Це інфрструктурні проекти, збільшення площі зелених насаджень, розущільнення Львова, створення агломерації та інші, пріоритетні й важливі для життєдіяльності міста, речі. Так що нинішня масова незаконна (у 90% випадків через переущільнення) забудова – це знищення Львова черех хибні пріоритети та захланність. Яка мотивація в пана Садового та його «забудівельної команди»? Не важко здогадатися, правда? Ціни ріжні називають – кажуть 2 доляри з квадратовий метр тре дати тілько в ДАБІ. Може брешуть? Ага, хтілося б вірити…

Які нині пріоритети в розколеній державі з порушеною територіальною цілісністю, з населенням, яке ненавидить один одного через зомбованість полярною міфологією,  з катастрофічною втратою людських і природніх (ліси) ресурсів і шаленою корупцією в часі війни? Точно це мовний закон, який половина населення не сприйме через несприйняття чинної влади? Ми справді збираємося наказувати тих російськомовних вояків, які нині стоять на «лінії розмежування»? Нікому не здається, що ця, та інші «лінії розмежування» вже розкололи весь суспільний організм протиріччями, які можуть розірвати країну з середини?

Так, має бути закон який врегульовує мовне питання, але чи сьогодні? Може спершу варто закінчити гібридну війну, в якій «язиковий вапрос» займає не останнє місце? Може все таки слід повирішувати економічні проблеми, щоби люди, завдяки великому досягненню – безвізу, не втікали за кордон від 144 реформ, як чорт від ладана? І тоді, зробивши українською мову престижною, як рідну мову тієї еліти, що витягнула країну з багна та зробила успішною, узаконювати її в межах цілісної держави Україна…

Це про пріоритет. А яка ж мотивація? Ви справді вважаєте, що для більшості тієї, російськомовної у побуті зграї, так важливо запровадити українську мову? Ви серйозно, думаєте, що хибнокомпетентне у своїй більшості збіговисько, яке зветься Верховною Радою, прийняло цей закон заради процвітання Укоаїни, а не для власних політичних дивідендів? То думайте так, хіба я можу вам заборонити чи руйнувати вашу віру в народних обранців? Боже упаси! Тим паче, на зламі чистого четверга та страстної п‘ятниці… 

Північ підходить, а з нею натяк на свіжість. Потяг розігнався й свіже повітря таки десь просочується через щілини. Бесіди стихли, чутно лише бурмотіння на невідомо якій мові, що, зрештою, не так і важливо – головне не давить на вуха та мізки…

23:57. Славне місто Самбір. Стих скрегіт і гуркіт коліс і чую: …ва Львовє?! Не сплять, курва…

24:00. Йду подихати на коридор, бо свіжого повітря таки бракує. Тільки треба сховати планшет і барсетку, бо як відійду до кльозету – можуть і поцупити.  Ріжні типи вештаються, а двері ж не зачиню – попутники мирно сплять і не маю права позбавляти їх залишків кисню…

00:16. Знову зайняв горизонтальне положення. Одне вікно в коридорі таки було відчинене, тож троха в голові ся прояснило. В кльозеті теж відчинене, відтак повітря там значно свіжіше ніж у купе, а сам «заклад культури» (в радянські часи у таких приміщеннях читали книжки, а нині – смартфони) доволі чистий та охайний…

З‘являється місцями інтернет. Таки Львівщина – то вже троха цивілізація. Глипнув у стрічку новин – чи часом Путін не напав.

Перша новина, що зобачив: «Польща в ООН: «Паспортизація Донбасу є наступним  рівнем … « здається далі – «ескалації конфлікту» – інтернет ся скінчив. О, курва! А «карти поляка», мадярські й румунські пашпорти – то є евроінтеграція? Здається Путін вже тим витикнув і, на жаль, має рацію. То так само як «ніч гніва» ві Львові, коли невідомі «активісти» в масках знищували документи в райвідділах, СБУ й прокуратурі, а сонцесяйний хрунь, як ми повідало кілька чоловік, відімкнув телєфон і пропав з етеру. Я спочатку думав, що метою провокації є створення підстав для запровадження особливого правового режиму «воєнного стану». Помилився. Метою була картинка для раша-tv і насєлєнія Крима й Донбаса: дивіться, що ті кляті «бендеровци» витворяють! І наступне: а пачєму ім можна протєстовать, а нам, шо, нєльзя?  Ось і з московськими пашпортами для ЛДНР – те ж саме! Спробуйте тепер переконати мешканців ОРДЛО, що галичанам (полякам), закарпатцям (мадярам), буковинцям (румунам) можна, а їм, росіянам – зась. І те, що вони нині в незрозумілому статусі – це не аргумент…

00:40. Вже не довго їхати залишилося, а голосна «русская рєчь» в якомусь купе на іссякає…

Продовжуючи тему. Після того, як на догоду «папі» (не подумайте про Франциска) бунтівливого Саакашвілі було незаконно (ні крихти сумніву – розбирав то детально, в блозі десь є) позбавлено громадянства, проте саме громадянство вільно надавалося всіляким «бабчєнкам» і «новінським», стало цілком зрозуміло – законодавство є недосконалим. А з врахуванням анексії Криму, окупації Донбасу, зростання напруги в прикордонних районах  – не треба великого розуму, щоби усвідомити критичну необхідність таких змін. Але такі зміни вимагали чіткої політичної оцінки – хто для нас є мешканці анексованої та окупованої територій і за якими критеріями будемо відрізняти: де зрадники, а де жертви; де колаборанти, а де українські громадяни під окупацією? То для хибнокомпетентного збіговиська заскладно – це не закон про вільну економічну зону в Криму, і навіть не мовний…

Потяг поволі наближається до Львова. Мама будить дівчинку, яка солодко спала на сусідній верхній поличці (провідник таки не приходив – недурно я не спав). Розмовляють межи собою російською. Перед тим як заснути панянка спілкувалася, судячи з розмови, зі своїм хлопцем. Гарною українською мовою. Отаке…

Привіт мій старенький, самонемічним шашелем поточений Львове!

***

Всім хто мав терпіння дочитати та спробував зрозуміти – дякую!

Залишити відповідь