До річниці “Третього Майдану”

Ми на хресті. Розіп’яті, але ще живі… Три роки тому написав статтю-застереження про “Третій Майдан”, який має шанс остаточно знищити Україну в полум’ї громадянської війни.

Я вловлюю тренди. В настроях, уподобаннях, інформаційних закладках, темах дня, книжках, рекламі, тощо. Пропускаючи весь інформаційний вал через фільтри здорового глузду, знання та досвіду, намагаюсь інтуїтивно відчути напрямки руху…

Я не пишу за гроші, а весь мій суб’єктивізм зводиться до людських симпатій-антипатій, а не фінансових зобов’язань – тому кажу те, що думаю та відчуваю.

Отже. Україна вже не викликає мирних асоціацій з лебедем, раком і щукою , коли віз просто не рухається. Сьогодні суспільство розіп’яли на хресті псевдоальтернатив і намагаються розірвати. Власне про нікчемність “евроінтеграції” та “русскава міра”, якими ділили народ України всі 22 роки позиченої незалежності, пишу вже 5-й рік. Результати цього ментального поділу вражаючі: анексований Крим, окупований Донбас, фактична втрата суверенітету й територіальної цілісності, та сотні тисяч постраждалих у гібридно-громадянській війні.

Давайте розпочнемо з останньої. У нас, в порушення Конституції та чинного законодавства, не було запровадженого воєнного стану, а війну з Росією ми сором’язливо затулили фіговим листочком АТО. Ми не визнаємо ЛНР/ДНР і водночас підтримуємо торгівельно-дипломатичні стосунки з країною-агресором. Ми торгуємо з окупованими територіями, а деякі з уцілілих там підприємств (за офіційними даними СБУ) сплачують мільярдні податки в державний бюджет. Ми законодавчо, якщо не помиляюся, не позбавили мешканців так званого ОРДЛО громадянства. Можу продовжувати далі, але не бачу сенсу комусь доводити очевидні речі – це ніяке не АТО. Ось що заявив Порошенко в інтерв’ю BBC ще 20 травня 2015 року:
“Давайте говорити напряму – ми не воюємо з підтримуваними Росією сепаратистами. Це – справжня війна з Росією.”

Сказано це було в той час, коли горезвісна фабрика в Ліпєцку, як і до останнього часу (що з нею сьогодні не знаю) успішно випускала цукерки, російські банки почали нарощувати свою присутність в українській банківській системі, 7 обленерго, як і сьогодні, належать наближеним до Путіна громадянам Російської Федерації, а мобільний зв’язок, що ним користуються наші військові, компанії російського олігарха, який спонсорує Альфа-джаз у Львові…

Що змінилося за два роки? Принципово нічого, окрім закриття російських сайтів, та й то мабуть з тієї причини, що вони поширювали надто критичне ставлення до чинної української влади…

Тому, все-таки не зовсім з Росією війна – про це свідчать дії нашої влади. І не з терористами, оскільки де-факто на території України існують два квазі-державні утворення, в яких діти ходять у дитячі садочки, а їхні батьки працюють на підприємствах українського олігарха Ахметова. Більше того – неіснуючими “мінськими угодами” (повторюся – є лише план заходів на їх виконання, а тексту угод ніхто не бачив) в ОРДЛО передбачено вибори в українські органи влади. Тому, як не крути, у нас війна або громадянська, або з самопроголошеними республіками, нелегітимність яких у міжнародному форматі, аж ніяк не перетворює їх на терористичні організації. Гібридність не означає відсутність суб’єктів збройного конфлікту, а підміна понять (війни на АТО) не вирішує питання війни та миру.

Власне “війна” та “мир” на Донбасі – це два полюси вертикалі хреста, на якому ми розіп’яті. Відсутність стратегії, про що українцям дорікають на всіх рівнях міжнародних “тусівок”, а також належної політичної оцінки, підкріпленої законодавчо, породили шизофренію, коли пів країни плаче, а пів скаче. Це повне викривлення моралі та “танці на гробах”, коли в день фіналу Євробачення, на проведенні якого традиційно “розпиляли” мільйони, снарядом убиває ціле сімейство мирних мешканців “прифронтової” Авдіївки, а в день гучного свята “останнього дзвоника” в Теребовлі хоронять 18-ти річного (!) бійця, вбитого десь там, під “стіною Яценюка”. І все це на фоні суцільного ґешефту, який починається з “блок-постів” і закінчується геополітичними торгами щодо нашої землі.

В результаті суспільство розкололи на два табори: “мир та “інтеграція” Донбасу в Україну” та “війна до повної перемоги”. Прихильників другої тези стає все менше і вона модифікується в формат “ізоляції Донбасу”. Міжнародні збіговиська продовжують “турбуватися” й засуджувати Росію, але з їхніх дискурсів практично пропав Крим. Результати останніх знакових зустрічей (вояж Трампа, його перемовини з Папою, зустріч лідерів держав НАТО) для України, ми невдовзі побачимо. Але, поганий мир чи повномасштабна війна з Московією в особі ЛНР/ДНР – це вже не залежить ні від волі нинішньої влади, ні тим паче від нас з вами…

Вертикаль “мир – війна” перетинає горизональ “за” і “проти” чинної влади мародерів-клептократів. Вперше про загрозу “Третього Майдану” в форматі громадянської війни написав 28 травня 2014 року:
Народ знову розколеться на два табори. На цей раз на тих, хто захищатиме нову владу, прощаючи їй гріхи і на тих, хто захоче її змести з лиця багатостраждальної української землі…
Що в такій ситуації зроблять «диявольські сценаристи»? Те ж, що вже успішно зробили на Майдані – роздмухають вогонь. І все. Вже не русскій Ванька стрілятиметься з українським Іванком, а Іванко вбиватиме сусіда Василька. Заради порятунку держави, звичайно, і зі святим переконанням у власній правоті…

(http://vgolos.com.ua/blogs/tretiy_maydan_146628.html)

Щиро тішуся, що станом на нинішній день цей сюжет ще не реалізований. Але самі згадайте: скільки разів були заклики до повалення чинної влади? Не лише заклики, але й конкретні дії та провокації. Сьогодні знову нагнітається ситуація і рано чи пізно вона призведе до вибуху. Ймовірно вдасться випустити пару позачерговими виборами, але це лише відтермінує кривавий сценарій… Тут маю дуже чітко окреслити три засадничі тези:

1. Буквально вся чинна влада є напівлегітимною, злочинною і небезпечнішою для народу ніж “папєрєдніки”. Порошенко з друзями-олігархами домовляється та “пресує” їх водночас. Він майстерно маневрує поміж сильніших гравців, вибудовуючи баланси інтересів куди ефективніше за свого колегу-втікача. Петро Олексієвич краще знає як отримувати необхідні політичні результати через піар, та економічні через банківську систему, але… Але це його не врятує. В довгій перспективі ніколи не вигравав той, хто підмінює стратегію хитрістю… Найгірше, що віддати владу нинішні вже не можуть – там реально кожен “наколядував” на пожиттєве з конфіскацією. Перестати красти та розграбовувати країну теж не здатні, що об’єктивно породжує жорстку конкуренцію – в кориті стає все менше і боротьба за доступ до нього переведе формат олігархічних воєн у фазу взаємознищення. Таким чином країна прямуватиме до подальшої диктатури з активізацією “відцентрових” процесів, що ідеально вписується в стратегію (наголошую – “стратегію”!) Кремля, скеровану на розвал країни через феодальну федералізацію, коли в регіонах місцеві князьки почнуть здавати території “своїм” сюзернам. Якщо ж ситуація “вибухне”, нинішніх адептів шоколадної влади лінчуватимуть на місцях.

2. Всі нинішні “шатуни”, на кшталт самонемічних зіміних-грішиних, браві комбати на службі олігархів, миротворці під знаменами “русскава міра” та просто цілком щирі люди, котрі ненавидять цю зграю бариг, яка розкрадає бюджет і заробляє мільярди під час війни, не розуміють, що черговий двірцевий переворот, яким і виявилася де-факто “Революція Гідності”, остаточно розірве країну на шматки. Але розірве не мирною, милою путінському серцю федералізацією, а кривавим поділом територій, як це вже не раз відбувалося в нашій історії.

3. Третя теза – це слова нашого великого Тараса:

Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.

Окремо вибрав цитати з часів Другого Майдану, щоби читач зрозумів: якщо застерігав про те, що відбувається нині, то маю моральне право попередити і про ті негативні сценарії, які нам загрожують сьогодні: http://yurko.info/до-третього-майдану/

Поляризація суспільства по вертикалі “мир-війна” та горизонталі “за владу – проти влади” неминуче його розірве разом із територією країни. Власне так ми втратили Крим. Сьогодні практично загубили Донбас. Ось що пише один із ресурсів “народних республік”: Донецкий художественно-выставочный центр “АртДонбасс” сегодня представил выставку “Мы победим!”, приуроченную к третьей годовщине со дня образования Донецкой Народной Республики…
Ця чужа й діаметрально протилежна українській державності система цінностей щедро присмачена ненавистю та оформлена стратегією “русскава міра”. Чим криємо такі карти – призовими місцями по корупції, зубожінням, чи масовою (ще до запровадження священного Безвізу) заробітчанською міграцією? Почув сьогодні в “клюбі примітивних конспірологів”: десятки автобусів з українцями щоденно виїжджають до Польщі й повертаються практично порожніми…

Єдиний шанс нам не бути розірваними псевдоальтернативами вибору і вижити, як нації так і державі – це шлях до центру. Він полягає в пошуку спільного та прощені сильного. Перше – це ідеї, котрі об’єднують. Вони є, тільки поширювати їх нікому, окрім нас самих. Це шлях Брахманів – запліднювати такими ідеями суспільство, незважаючи на кпини та погрози. Друге – це позиція Кшатріїв, воїнів – знищувати ворога без ненависті, а не дрочити на Смерть у фейсбуках, приховавши свою нікчемність патріотичним пафосом. Тільки варто пам’ятати: внутрішній ворог є страшнішій і підступнішій зовнішнього…

Всім, хто як і ваш покірний слуга, ще не переріс власну недосконалість, варто жити своїм життям, а не цінностями та розумом телеекранних дрочунів, знаходити у ньому позитив і діяти згідно ситуації. Ну і тримати порох сухим, а зброю під рукою.

Залишити відповідь