Державний переворот

Хвилі ніжно плюскотіли, вдаряючись у повну кавунів баржу, сонечко пригрівало, а пташки радісно витьохкували під безхмарним київським небом. Капітан судна, вкотре за останні пів години, припалив чергову цигарку, підраховуючи файний ґешефт зі свого вантажу. Трохи його нервували умови – хто ж то любить ділитися, але ввічливі молодики пояснили – «криша» Гройсмана – то не х@й собачий, тому стільки коштує. Не вірити молодикам, яким нещодавно проплатив аванс, капітан не міг – надто серйозні вони мали рекомендаціїї. Що-що, а рекомендації у цім світі ще таки чогось вартують…

На цій філософській ноті у роздуми брутально втрутився рев потужного двигуна і за мить, здіймаючи хмарою куряву, велике чорне авто з причепом пригальмувало просто перед трапом. Капітан поморщився, а відтак розпчихався – пилюка вкупі з цигарковим димом навернула сльози на очі морського вовка.

– Може мало дав – майнула перша думка, але навіть крізь сльози помітив, що то не кремезні гройсманові пташенята повернулися: на палубу ступило двоє – чоловік і жінка середнього зросту, одягнені у нині популярну камуфляжну форму. Друга думка не встигла відвідати капітанську голову, бо та раптово сіпнулася в бік від потужного «маваші-гірі», і за мить опинилася на купі херсонських кавунів, які ось-ось мали ощасливити киян вітамінним ударом. Не судилося мешканцям столиці поласувати скороспілими ласощами, бо за кілька хвилин течія Дніпра їх понесла назад, у напрямку рідних степів, разом із капітанським тілом. Це була перша жертва кривавої бійні, подібної до якої Київ не зазнавав ще з часів Другої світової…

Закотивши причіп на спорожнілу баржу, камуфляжна пара взяла курс на Труханів острів.
– Бля, довбаний «київстар» – лаялася жінка, намагаючись скоординувати дії групи спільників поки її мовчазний супутник керував баржею, подумки аналізуючи своє «маваші»: все начебто добре, але у фінальній фазі удару надто завалився на бік – роки таки беруть своє…
– Вова, – оклик перебив його роздуми, – а ця ху@ня точно долетить? – супутниця тицьнула пальцем у мінометні стрільна розкладені на місці кавунів.
– Надюха, атвєчаю, – вхід через верх буде вільний, – запевнив чоловік.
– Ну, дивись, а то як з тим реактивним рюкзаком приземлюся на купол, а не в зал, то швидше всраюсь аніж Гройсман з депутатами.
– Люстрація проізойдьот акурат під час звіту Прем‘єра, – криво посміхнувся чоловік на ім‘я Вова, – звісно, якщо картавий шось не намутить, – додав.
– Нє, Андрійко педант, а Грося ждать не любить – там усе буде за графіком… – шо! Ви дебіли?! Втрати гражданскіх мають бути мінімальні! Це військовий переворот, а не гражданська війна! – це вже в телефон.
– Шо там? – поцікавився напарник.
– Та мудаків Захар прислав, вони хочуть ще міну на тротуар покласти, бо начебто він там широкий і кортеж зможе об‘їхати. А там же вулиця людна – навіщо напрасні жертви.
– Да нехай бульдозер піджене й перекриє, – порадив чоловік, – Пєтя ж бульдозери ше з Майдану обожнює… – і диявольський регіт пронісся над плесом Дніпра…

Тим часом агенти ФСБ, під виглядом добровольців з ДНР/ЛНР, готували мережу замінувань київських вулиць та оточували периметр урядового кварталу – «шоб ні одна бл@дь нє сбєжала», – як сказав нещодавно Вові й Наді відповідальний за операцію так званий Прем‘єр-міністр ДНР, Олександр Захарченко, накотивши фронтових 100 грам за успєх «нашево вєлікава дєла асвабаждєнія Украіни ат крававай хунти». План був детально продуманий кращими мізками ФСБ, і це була остання відчайдушна спроба звернути Україну зі шляху євроінтеграції та повернути її в лоно Московії…

Баржа тицьнулася носом у заздалегідь обгороджену берегову смугу Труханового острова. Переодягнені під робочих-заробітчан кадрові російські військові посунули відпочиваючих, заявивши, що за особистим розпорядженням і за власні кошти київського мера тут буде споруджено дитячий майданчик з атракціонами. Засмагальники щось побурчали про «передвиборчий піар», але місце звільнили. Тепер тут спішно облаштовували інший майданчик – мінометний, для кривавого атракціону, придуманого групою гебістів на чолі з біснуватим вождем «русскава міра».

Київські вулиці були заміновані таким чином, що кортежі перших осіб держави (які окрім Гройсмана, що звітував у ВРУ, поправляли здоров‘я по вчорашньому святкуванню у найголовнішого ПЕтра країни), після атаки на Верховну Раду, повинні були неминуче потрапити на одну, ту єдину дорогу, котра вела до летовища, де завжди на поготові стоять приватні літаки з черговими екіпажами для потреб vip-персон українського істеблішменту. У тому, що «Переможці «Революції Гідності» після мінометного обстрілу будівлі парламенту кинуться шукати порятунку за межами країни, кремлівські комбінатори чомусь не сумнівалися…

Вова і Надя, а це, як уже здогадався читач, були запроданці-терористи Рубан і Савченко, одягнули реактивні ранці JB11 американської компанії JetPack Aviation, які Трамп особисто подарував Путіну на День народження 7 жовтня 2017 року, а той їх пожертвував для «святої справи», і звірили годинники. У цей час Гройсман ступив на трибуну Верховної Ради України, Порошенко випив ліки від головного болю й поправив галстук, Турчинов помолився своєму богу, Захарченко підняв фронтових 100 гр, а Путін коротко рявкнув у телефонну трубку: – Дєржитє мєня в курсє!

Спочатку стартували міни, а за ними, на подив відвідувачів Труханового острова, над Дніпром з‘явилися дві фігури, з-за спин яких виривалися язики полум‘я. Свят-свят-свят, спасі і сохрані от Сатани, – перехрестилася бабуся в бікіні просто в небо, – нє зря ниньче, пятніца, 13-е іюля…
Рубан був правий – міни поцілили точнісінько в купол Верховної Ради. Коли терористи на реактивних рюкзаках зависли над будівлею українського парламенту, пилюка лише почала розсіюватися, а стрільба й крики знадвору змішалися з лементом і стогонами конаючих під уламками склепіння та головної люстри країни депутатів. У цей час з Труханового острова відчалили гідроцикли з мінометною обслугою, вибухнули перші міни на київських вулицях, а в урядовому кварталі запрацювали снайпери, підсилюючи жах і хаос.

– Ха-ха, от і пралюстріравалі ми народних абранцев, да Надюха? – закричав Рубан задоволено посміхаючись і стискаючи у руці короткоствольний «Узі». Савченко вочевидь не розчула, тому лише мовчки вказала рукою вниз. Одягнувши респіратори, парочка почала спускатися у приміщення розбомбленого парламенту. Внизу корчились у судомах покалічені нардепи, на балконах кілька журналістів з очманілими обличчями безперервно клацали фотоапаратами, хтось, поранений, намагався відповзти до виходу, інший допомагав травмованим колегам, а більшість уцілілих вискакували на вулицю під прицільний вогонь снайперів.

Урядові кортежі рванули на летовище. Отримуючи повідомлення про вибухи по-всьому Києву, вони майже одночасно опинилися на тих вулицях, які ворогом і були визначені як «пункти призначення». Власне на цих вулицях нещодавно велися ремонтні роботи і міни були вмонтовані просто в дорожнє полотно. Першими спрацювали ті, які зупинили чільні автівки кортежів, а за кілька секунд ті, над якими знаходилися тіла vip-ів. Хто вцілів – тих добивали терористи, замасковані під вирадкових перехожих, та снайпери, для яких навіть завбачливо були придбані квартири у будинках вздовж останнього маршруту євроінтеграторів і героїв Майдану…

Падаючи від куль снайперів, депутати почали втікати назад – під стіни парламенту, але тут спрацював план «Б», про який знало лише обмежене коло осіб: прибічники Саакашвілі, закупивши пластид за гроші Курченко, підклали його під єдине безпечне місце втечі з будівлі парламенту, котра стала смертельною пасткою для народних обранців. Відтак ті, хто вирішив скористатися надійним відходом потрапили під потужний вибух, який обвалив частину стіни й перекрив вихід.
В той час, коли на заблокованих вулицях терористи добивали vip-персон, які так і не поспіли на свої рятівні літаки, у стінах парламенту Рубан і Савченко розстрілювали нещасних уцілілих з автоматів. При тому Надя, для певності, закидала гранатами балкони – раптом там хтось заховався з урядовців чи продажних журналюг, а Рубан з двох рук косив у коридорах нардепів короткими чергами, вигукуючи «Слава Україні!».

Останній, хто трапився на шляху сп‘янілого від крові терориста, був Прем‘єр Гройсман, який сховався за портьєрою. Видали його шпіци лакованих мештів, які зрадливо вилізли з під важкої тканини, та характерний запах страху. Рубан тицьнув стволом точно посередині між шпіцами, на рівні паху, й не помилився – Володимир Борисович зі скавулінням сповз до ніг убивці. Задоволений собою антисеміт прорік:
– На тебе, морда ж#д@вская, шкода витрачати патрона. Тим паче, не кошерно – він же ізраїльський!
З цими словами Рубан запхав один «Узі» в кобуру, і ребром долоні вільної руки наніс Гройсману смертельний «шуто-учі» під тім‘ячко. Цього разу він був собою задоволений…

Не менш задоволено посміхався у м‘якому фотелі Путін, впевнено перекинув чергових 100 грам «фронтових» Захарченко, а в одному з амстердамських кафе писав у Фейсбуку звернення до українців Саакашвілі…

Чорної п‘ятниці, 13 липня 2018 року, в місті Києві, внаслідок терористичної атаки, організованої Рубаном і Савченко та спецслужбами країни-агресора, було повністю знищено керівництво країни й майже весь депутатський корпус, а всього загинуло понад 7 тисяч мирних киян і гостей столиці…

Щойно ви прочитали в художній обробці версію-сценарій звинувачення у справі «Рубана-Савченко», озвучену Генеральним прокурором України, Юрієм Віталієвичем Луценком, та підтверджену фаховою і незалежною експертизою Київського науково-дослідного інституту судових експертиз під керівництвом Олександра Рувіна. Слава Україні!

Залишити відповідь