Дежавю. Третя світова.

image

Редагуючи сьогодні книжку одного хорошого чоловіка, патріота України, засланого в табори буквально зі шкільної лави, занурююсь у період Другої світової.

Галичина. Гніт поляками місцевого населення, насильна полонізація суспільства вкупі з колонізацією. Зубожіння. Гуртування людей навколо ще справжньої Просвіти. “Велика” Україна, вже виморена Голодомором і заповнена зрадниками й сексотами, агонізує в обіймах Московської псевдокомуністичної імперії, де за правильними гаслами гнилозубо шкіриться вічний чекіст, з наганом направленим у чоло кожного, хто не вірить у комуністичну міфологію,
На заході грає металевими м’язами напомпований кредитами монстр Третього Рейху, на чолі з креативно-знавіснілим визволителем Европи від “ж#довського кагалу”. За гроші останнього й сотворений…

Ментально вся Україна розшматована ще з часів Руїни, коли “вічним миром” була поділена між Московією та тодішньою евро-імперією – Річчю Посполитою.
Частина посполитого люду змирилася й намагається виживати в імперських реаліях, в яких, як псові кістку, кидають тубільному населенню кволі преференції національної самоідентифікації. Хтось тяжіє до міфу “православного світу”, хтось до ідей слов’янської спільноти, які тим самим промосковським православієм вихолощуються й експлуатуються в його ж інтересах. І лише частина поділених імперіями українців прагне до єднання в одній державі.

Коли ляльководи та сірі кардинали нацькували двох диктаторів один на одного, аби вдоста нагодувати Мамону, люди й незчулися, як були підхоплені смертельним вихором світової війни. Коли свистять кулі – не до роздумів.
Міфи війни, як і паради перемоги були згодом. Коли в основній масі вимерли ті, хто воювали. У війни немає переможців. Є лише вигодонабувачі.

Що було би гіршим чи кращим для України – запитання котре немає сенсу.
Не почалася би Друга світова – ймовірно, що поділена між СРСР та Польщею країна ніколи би вже не об’єдналася, а українців повільно знищили чи асимілювали. Перемогла б Німеччина – були б сировинним і ресурсним придатком Третього Рейху…

СРСР переміг? А що таке СРСР? Це імперія в якій національні утворення підлягали перетворенню в аморфний “радянський народ”, залишки якого вважають себе нині “русскімі”. Русскій – це як американець. Це не національність, а приналежність до імперії. Ті ж слов’янські племена, котрі самоідентифікували себе як “русичі”, імперією, яка використала бренд “Русь” для створення власної міфології, були за кілька сотень років перетворені в носіїв імперської ідеології та міфів.
Пригадую слова мистецтвознавців з Новгорода, сказані моєму куму – Олєсь, да м@скалі захватілі вас, точно так же как і нас!
Що отримав “корінний” народ імперії переможця, крім десятків мільйонів смертей та руїни?
Нічого, окрім гордості за державу, яка той народ і знищувала.
“Некорінні”, на кшталт воз’єднаних українців, отримали, окрім мільйонів полеглих, ще й мільйони депортованих та знищених у таборах і тюрмах.

Чи могло бути гірше при перемозі німців? Хто зна. Можливо так, а може й ні – це теж дурне запитання. Але святкувати перемогу “над фашизмом” – це вже напевно не варто. Вичитуючи про катування українців чекістами, фальсифікації кримінальних справ “політичним”, нелюдські умови в тюрмах і таборах, розумієш – називати це перемогою є повним абсурдом і глумлінням над пам’яттю мільйонів полеглих.

Єдиною силою, котра боролася власне за Україну, була УПА. Це лише константація факту, без дурних припущень – а якби, то би…

Вигодонабувачі Другої світової відомі, але вони про це воліють мовчати. Як і підконтрольні їм легіони ЗМІ…

Сьогодні світ вступив у Третю світову. Пишу про це давно, але чого вартує писанина нікому не відомого “примітивного конспіролога”?
Тим паче, що це “гібридна” стадія, коли ситуація розхитується по всій планеті з
появою все нових вогнищ фізичного взаємознищення людей.
Теза про фактичний початок Третьої світової була озвучена Папою Римським у вересні 2014 року, під час богослужіння на кладовищі містечка Fogliano di Redipuglia, на півночі Італії, де молилися за жертви всіх воєн. Тоді Франциск сказав, що кожна війна є “безумством”, за яким приховані інтереси та жадоба грошей.
“Людство потребує плачу, і то є година плачу” – такими пророчими словами закінчив Папа свою проповідь.

Один з епіцентрів Третьої світової нині в Україні. І знову агонізуючі імперії ділять нашу споконвічну землю. І, як під час Руїни, після Хмельниччини, чи як у міжвоєнний період між Першою та Другою світовими, українці ментально поділені та розгублені. А відтак хочуть вірити божевільним вождям, котрі обіцяють мир і спокій. Ті, хто зберегли в собі суть воїна, сьогодні на фронті. Війна стала для них сенсом життя, який щоденно в когось забирає Смерть. Ті, хто в тилу, в основній масі чіпляються за соломинку – патерналізм. Марно. Не порятує ні зграя гієн, іменована українською владою, ні русско-мірско-ісламізований Евросоюз, ні Путін з Обамою, за спинами яких стирчать вічно хитрі писки “вигодонабувачів”. Це кінець?

Кожен кінець – це початок. Банальність теж може бути істиною.
Як тільки перемикаєш увагу на проблеми побутові – відчуття Апокаліпсису втрачається. Тоді й сам розумієш, що твоя писанина, для людей занурених у течію повсякденності, іноді змахує на параною. В потоці не видно куди він несе, але досить на хвильку вилізти на берег і… І тоді з’являються апокаліптично-параноїдальні дописи й прогнози. Але хибно вважати їх песимістичними.

Важливо розуміти дві речі:

Системні зміни – це те, що відбувається на наших очах. Вони неминучі, оскільки, на відміну від попередніх “світових” воєн, нинішня ведеться на всіх рівнях. Окрім фізичного взаємознищення, людство себе знищує генно-екологічно-хімічно-медикаментозно. Лихварська система підживлює війни та революції, стверджуючи владу зелених фантиків, та концентруючи всі ресурси в руках жменьки маніакальних дегенератів. Ідеологічні міфи та ЗМІ замінили здоровий глузд та правду. Наука, в тім числі історична, формує псевдореальність та техногенну систему світової диктатури. Збочений неприродний світогляд вбиває Життя… Зло перемагає?

Зла немає, як і кінця. Перше – це відсутність Любові, друге – трансформація. Перехід. Ми в точці біфуркації “старої системи”, та на стадії Переходу но нової якості життя. Куди ми перейдемо – у природовідповідну систему, чи техногенну Матрицю – це лише наш спільний вибір. Всіх і кожного зокрема.

Залишити відповідь