Гудневі рефлексії (4)

Цікавий такий феномен. Коли ти насмілюєшся сумніватися в кошерності шоколадного раю, то неминуче потрапляєш під підозру. Як мінімум у нелюбові до Батьківщини. Коли ж цитуєш ЗМІ, котрі призначили (буквально призначили) «сєпарськими», або, не приведи Боже, російські джерела, все – ти вже аґент Кремля.
Якщо ти вояк, проливав кров на фронті, але зневажаєш (підстав – цілий віз) своє військове керівництво, аж до Верховного командира – ти зрадник і ворожий аґент.
Я побачив, що ряди моїх друзів покинули деякі люди, знайомі мені особисто (віртуальні якось менше турбують), які щиро (в чому до кінця не впевнений) вважають пана Порошенка безальтернативним президентом. Мушу визнати – політтехнологи, розпочавши однотурову вакханалію з обіцянок припинити АТО за лічені години, використали існуючий збройний конфлікт на всі 100 відсотків!
Причина засліпленості світлим образом безальтернативного Президента – проста і банальна. Це хвороба патерналізму та хибне розуміння механізмів, які працюють у глобальній політиці. Коментувати речі на кшталт «коли б ми оголосили воєнний стан, то Путін би напав» – не хочу. Це вже клінічна форма враження клітин мозку генномодифіковано-інформаційним «рошеном».
Найгірше, що корисні й безкорисні ідіоти не хочуть розуміти – ми сповзаємо (а може вже й котимося) в прірву. Звісно, що причина не Порошенкові як такому. Він просто «фаворит Маятника», тобто нашої олігархічно-охлократичної системи. Вчергове повторюся, що вона означає – це коли хитрожопа меншість обирає у владу контрольовану нікчемність руками зомбованої більшості.
Цілком очевидно, що власники (контролери) стратегічних галузей економіки та підприємств – це ті ж самі люди, котрі володіють центральними ЗМІ та медіахолдингами. А відтак і мажоритарні акціонери всіх великих, зокрема парламентських, партій. Порошенко – типовий олігарх, а ніякий не успішний бізнесмен. Фундамент його бізнесової імперії точнісінько такий самий, як і в Ахметова, Фірташа, Коломойського, Пінчука й навіть у нашого Андрійка Садового – це приХватизація. Так, на цих людей працюють фахові управлінці, але не варто плутати менджерські таланти з талантами афериста-грабіжника…
Що найбільше цікавить ворога? Не секрет – це розвалити супротивника зсередини. Так значно дешевше і менші втрати. Україну з середини, розвалює не Путін. Щоби не заглиблюватися, то погодимося на тезу «західних партнерів»: найбільше лихо – це корупція. Хто у нас очолює корупцію, не бачить лише людина з цілком запорошеними очима та залитими інформаційним шоколадом мізками.
Більшість тих, хто сьогодні «засвідчує» реформи та покращення – цинічні лицеміри. Свідки святого Рошену. Вони можуть скільки завгодно возити передачі на «передок», чи допомагати пораненим – це лише спроба придбати індульґенцію. В глибині душі вони розуміють, що кулі та гради російських найманців і ополченців з квазідержавних утворень – це наслідок. А одну з причин, вони якраз і підтримують та возвеличують.
Тут напрошуються паралелі, що зі Сталіним, що з Путіним і навіть з корейським біснуватим карапузом. Вірити у владу безпечно і вигідно.
– Що, Порох краде? Ну що ви!? Він заробляє та офірує на фронт! Це поза його спиною. Зловживають. Але він не може навести ладу, бо мусить враховувати ситуацію – у нас війна. Не визнана? Ну що ви! Ось уже в одному законі назвали Росію «країною-агресором». А більше не можна, бо путіннападе! Критикувати владу не можна, бо «путіннападе». Цитувати опонентів влади не можна, бо «путіннападе»… В країні беззаконня? Так війна! Судять і садять патріотів? Так це ж запроданці…
Незабаром слід чекати доносів і танців на гробах «ворогів народу»? Навіщо чекати – почитайте Фейсбук…
Завтра прихильники влади підуть на Хрещатик пити каву і їсти канхфети Рошен. Вони продемонструють, що в Президента не менше прибічників, ніж у якогось вискочки-грузина, який вчинив наругу над священним українським кордоном і бігав у Києві по дахах. Вони засудять шатунів і аґентів Кремля. Вони відчують, що їх багато, і вони сила. І вони на боці Сили…
Бог у поміч. Я не маю бажання когось у чомусь переконувати. А тим паче звинувачувати. Так, я ще пишу, хоча бажання все менше. Навіщо дратувати людей та позбавляти їх солодких ілюзій? Все одно кожен отримає те, що має отримати. Як там м@ск@лі кажуть: Бог нє Тімошка – відіт нємножко? Хіба нє?
Моє ж завдання застерегти. Від самообману в тому числі. Повірте, що власне за самообман доводиться розплачуватися найбільше…
І на завершення. Справді, вже немає жодного значення, хто буде Президентом.

24 грудня 2017 р.

***

Навколоріздв‘яне.
Два Різдва, дві мови, два «цивілізаційні» вектори…
Нинішнє таки правильніше – народився новий день, Непереможне Сонечко зайшло на нове Коло…
Сонечко світить усім, і кожному дарує тепло, незважаючи на релігійну приналежність, мову спілкування, прихильність до певних світоглядних схем (безконечні прояви Бога людський розум здатен лише вкласти в певні схеми).
І тут вимальовуються тонкі грані: між розумінням та угодництвом, між сприйняттям чужого та відмовою від свого, між християнською любов‘ю до ближнього та потурання лихому, між «язичницьким» розумінням Божественної Природи, та поклонінню ідолам…
Кожна, розумом осяжна річ, має зворотній бік медалі, бо Досконалість – це лише кінцева мета, досягнення якої, її ж і нівелює.
Юдеїзоване християнство, разом з любов‘ю до ближнього проповідує толерантність, яка знищує. На Великдень Папа побажав Україні: «Нехай же Добрий Пастир допоможе Україні, яка і досі страждає від конфлікту та кровопролиття, віднайти згоду та супроводжує ініціативи, спрямовані на полегшення горя тих, хто страждає від його наслідків». Нинішнього Різдва Понтифік оголосив захист мігрантів у всьому світі головною темою своєї діяльності. Все вірно. Але начебто й не існує російської агресії в Україні та шокуючих фактів мігрантської злочинності в Європі.
Диякон Московського патріархату, Петро Порошенко, нині офіційно привітав усіх українців з нагоди Різдва Христового! Це толерантність, чи духовна «всеядність»?
Наш Пророк, Тарас Шевченко, писав свої щоденники російською мовою. Гоголь російською оспівував Україну. Імперська Московія століттями забороняла українську мову. Російськомовні бійці стоять на лінії зіткнення на Донеччині, а кабацькі холуї в кав‘ярнях Львова, запопадливо переходять на російську…
Гетьманщина – це симбіоз азійської деспотії з прямою демократією. Українці вірять у «доброго царя», й водночас готові його підняти на вила, бо кожен «цар» виявляється негідником. Зрештою, як практично кожен, хто з тими вилами в руках веде народ проти «кровосісів», аби самому смоктати з нього кров.
Надто багато аналітиків, які копаються в тому, що роз‘єднує, і критично мало тих, хто здатен піднятися над псевдополюсами та віднайти Спільне, без втрати Самобутнього.
Але, щоразу, заходячи на чергове Коло, Сонце нам дарує надію і сподівання. Природа мудріша від будь-якого штучного розуму, проте, як сувора мати, карає своїх галасливих і самовпевнених діточок.
Божественний Розум дарує мудрим усвідомлену віру, а дурням попів, які його намагаються трактувати. Але й серед «попів», є багато правдивих отців і подвижників, які своєю вірою утримують людське стадо від кінцевої здичавілості та деградації…
Тож миру всім добрим людям у цьому Сонячному Колі, а щирих християн, з Різдвом Христовим!

25 грудня 2017 року.

***

На відміну від ГУЛАГу часів доброго дядечка Сталіна, вхід у ГУЛАГ майбутнього буде цілком добровільним…
З 6 годин вечірньої праці, я половину часу витратив на «технічні» питання. Мій планшет з надкушеним ябком не комунікує зі стаціонарним компом і немає дзюрки для флешки. Стаціонарний комп довелося замінити. Ні, він ще був цілком функціональний, але я не міг з нього зберегти фотографії на «кишеньку» – програми не співпадали…
Мої старі айфон і менший планшет з ябком просто не «їдуть». Ха. Виробник і не приховує, що гальмує старі моделі. Більшість програм мені не потрібні, але я їх не можу позбутися. Оновлення йдуть за оновленнями, а функціонали програм (до прикладу – gmail) стають все складнішими й незручнішими…
У мене немає вибору. Для мого «блага» вся моя особиста інформація якось обробляється, а дядько Ґуґл вже знає про мене більше ніж я сам. Фейсбук має досьє на кожного. Обробляючи величезний масив даних, він знає більше ніж усі психологи з психіатрами разом взяті, й може легко маніпулювати електоральнтм стадом.
Ніхто не змушує нас лайкати чи проходити ідіотські тести типу «на чию звьоздну дупу подібна твоя посполита срака». О! На чию? Невже на Дженніфер Лопес?! Треба доступ до моїх даних? Та будь-ласка! Ура! Точно, я так і знала – моя дупця як у Джей Ло, ха-ха, мої мантетелепи будуть в шоці… І мантелепи як мавпи починають виясняти ступінь зірковості своєї п‘ятої точки. Хлопи нічим не кращі…
Вмикаю планшет дотиком пальця. Надкушеному ябку вже не потрібна моя біометрія – має. Щодня. Око Великого Брата дивиться на тебе з фронтальних камер ґаджетів й відеокамер на вулицях. Ґугл відслідковує не лише твоє пересування, а й хід твоїх думок і вподобань. Банкомати фіксують рух готівки. Термінали запам‘ятовують чеки…
Банківська карточка, мобільний телефон, біометрія – це вже давно не зручні фішки, а невід‘ємні атрибути! Невидима електронна павутина опутує щодня більше й більше…
Замість табірних веж з автоматниками – мобільні антени з операторами. Інтернет мережа змінила колючий дріт. Табірний режим – це обов‘язкове використання прибамбасів, завдяки яким вас контролюють. Ви не маєте вже права вибору. Ваше право вибору заміщається їхнім правом відбору: лояльних, чемних, толерантних, лайкаючих… В Китаї вже запрваджені соціальні рейтинги, і, якщо ти раптом у них не вписуєшся, кредит можеш і не отримати. Сьогодні кредит, завтра можливість купити їсти…
Сьогодні за бабу з голими цицьками АДміністрація Фейсбуку вас садить у карцер. За образливе слово. За натяк. Мене на місяць заблокували за згадку про сексуальну орієнтацію одного модного журналіста. Чим більше ваше життя стає «інформаційно-електронним», тим легше вас від нього відімкнути…
Соціальні мережі створюють монстра – штучний розум. Роботи вже роблять сальта. Дегенеративний Маск стверджує, що скоро вони рухатимуться так швидко, що око не встигатиме стежити за бездушними механізмами. Аваківська гвардія? Ха-ха-ха. Роботи-поліцейські, роботи-няньки, роботи-кельнери, роботи-вбивці. Надзвичайно розумні, невразливі, блискавичні, безжалісні…
Десь так і рухаємося, дорогі мої, зайві на власній землі українці…

27 грудня 2017 року.

***

Новини просякнуті маразмом.
Не буду повертатися до бридкого піару на звільнених полонених. Навіть на офіційному сайті Президента, вжито цей термін – «полонені», який стосується війни. Але ж у нас АТО.
Це феноменальне досягнення припорошеної пропаганди – назвати війну АТО. Уявіть собі Другу світову в термінах АТО. Важко? Та у вас фантазії немає!
Читаю заголовок новини на «УП»: «Щомісяця в Україні здійснюють понад 120 терактів – дослідження». Що за маячня? – перша думка. А ні, не маячня – продовження «державної політики». Читайте уважно:
«Кількість терористичних атак в Україні у 2017 році зменшилась у порівнянні з минулим роком.
Про це йдеться повідомленні Українського інституту дослідження екстремізму.
Вказується, що натомість теракти стали “більш жорстокі, персональні та символічні”.
“За офіційною статистикою у 2014 році щомісяця відбувалося 126 терактів, 2015 – 108, 2016 – 155, 2017 – 124. Тобто, в 2017 році показник менший за торішній, але більший за показник 2015 року”, – йдеться у повідомленні.
В інституті заявили, що найбільші загрози для України продукуватиме Росія. За прогнозами організації у 2018 році продовжиться практика персональних терактів.
“Однією головних проблем у боротьбі з тероризмом в Україні Петренко називаю відсутність дієвої системи покарань. Так, за 3 роки та 9 місяців зареєстровано 5804 кримінальних справ за статтею “терористичний акт”. Або в середньому – 129 терористичних атак щомісяця. Покарано за цією статтею за 3 роки і 6 місяців – 15 осіб”, – йдеться у повідомленні.»
http://www.pravda.com.ua/news/2017/12/28/7166993/
Залишу логіку та граматику на совісті журналістів видання. А ось цю славну контору, «Український інститут дослідження екстремізму», очолює відома пані Герега, хазяйка «Епіцентрів». Хто не в курсі – Ґуґл у поміч.
А тепер вдумайтесь – 5804 (!) кримінальні справи за тероризм. Курва, добре що бойовики ІДІЛ не читають досліджень пані Гереги! То би ся встекли з люті й розпАчу і наробили ґранди в Европі…
А скільки народу задіяно в розслідувані цих справ, уявляєте? А за якими юридичними документами, під час учорашнього обміну «полоненими», відпустили на волю того діда, який засунув вибухівку в банку меду і забив та покалічив наших вояків?
А на дідька ті кримінальні справи, коли ми й так повинні пробачити всім, хто нині воює на стороні ЛНР/ДНР, тому що це передбачено неіснуючими «мінськими угодами»?
У нас навіть пролонговано дію закону, де чітко зафіксовано, що немає ЖОДНИХ ТЕРОРИСТІВ, а є УЧАСНИКИ ПОДІЙ НА ДОНБАСІ, які не можуть бути за це переслідувані.
Тому дід, який запхав бомбу в банку з медом, незабаром стане головою якоїсь неконституційної української об‘єднаної територіальної громади, під час неконституційних, за «мінськими угодами», виборів на територіях нинішніх ЛНР/ДНР…
Жартую, не стане. Україну просто поділять. Вибухом з середини. Бо від тієї інформаційної шизофренії, тотальної брехні та цинічного піару, людські мізки потрохи закипають. А тоді вже, як дах зірве, то буде правдиве АТО і справжнім терористам, котрі нині знищують країну зсередини, доведеться відповідати не перед продажними суддями, а разом із ними на майданах…

28 грудня 2017 року.

***

На етапі завершення підготовки до видавництва книжки спогадів Романа Яремкевича, друга Вчителя, довелося пояснити вживання слова «ж#д» (не пишу повністю бо Фейсбука за це відправляє в карцер), що часто стає підставою для звинувачень в антисемітизмі. Тут варто нагадати шановному читачеві, що таке звертання було звиклим на теренах Галичини і не мало жодного негативного значення. Ось що про це писав професор, д-р Соломон Гольдельман:
«… стверджую, що термін «ж#д» є властивий українській мові як теж іншим слов‘янським мовам (наприклад: польська, чеська, білоруська), уживання його в згаданих мовах є природнє і немає зневажливого характеру, як у мові російській. Уважаю, що в Совєтській Україні приписано уживати слова «єврей» зі святенництва, щоб не викликати у читачів, котрі звикли до образливого сенсу слова ж#д у російській мові, запідозріння автора в антисемітизмі. Очевидно, ніхто з читачів моєї монографії не запідознить в антисемітизмі її національно-ж#дівського автора… Взагалі, я засадничо ніколи б не погодився на уживання терміну єврей у моїх українських працях, бо добачав би в тому святенництво та боягузство.»
Єрусалим, січень 1964 року.

31 грудня 2017 року.

 

Залишити відповідь