Вакарчук, Гриценко, Садовий…

Незабаром ми можемо побачити новий формат політичного об‘єднання, ініційований світовою «закулісою» та підриманий українсько-російським олігархатом єврейського походження, який претендуватиме на компроміс між «Заходом» та «Кремлем» і водночас відповідатиме стратегічним трендам геополітичних гравців щодо України.

Зрозуміло, що для нових трендів необхідні нові менеджери. Україна, як один із центрів геополітичних протистоянь (на жаль в якості об‘єкта інтересів, а не суб‘єкта) має сформувати нову владу для продовження «торгів» або розлетітися на шматки. Власне це і є головною інтригою майбутніх українських виборів, у яких великі зовнішні гравці вибудовують свої конфігурації за участі місцевих олігархів та підконтрольного їм політикуму, водночас роблячи ставки на «нові обличчя». Якщо мова йтиме про «компроміс», то ці обличчя мають бути «симпатичними» і для «Заходу», і для «Кремля».

Потреба в «нових обличчях» є начебто очевидною, але надуманою. Насправді потрібна зміна системи, в якій і з’явиться нова еліта – про це воліють мовчати як ЗМІ так і експерти, а ті, хто беруть термін «зміна системи» на озброєння, як правило не розуміють про що йдеться. Тому неусвідомлений протест народу проти чинної олігархічно-охлократичної системи (коли хитра меншість обирає нікчемність руками зомбованої ЗМІ більшості) буде вчергове підмінено вибором намальованих олігархічними масмедіа «рятівників нації».

Існують і доволі неочікувані версії пов’язані з вибором нового президента:

«Відомий своїм напівміфічним проектом «Небесного Єрусалиму» Ігор Беркут (детальніше тут: http://yurko.info/вікна-овертона-в-небесний-єрусалим/ і дещо тут: https://m.youtube.com/watch?v=vuDz5gPHFVg) стверджує, що Вакарчук є креатурою «глобальних євреїв» на противагу представникам «містечкових євреїв», які, начебто, «не справилися з країною, яку їм довірили». Знову ж таки, як мені видається, завданням Беркута є «апробація ідея», або, іншими словами – привідкриття «вікон Овертона»
(http://yurko.info/вакарчук-садовий-президент-і-премє/)

У процитованій вище публікації автор навів майже конспірологічну версію, почуту від одного серйозного бізнесмена, яка, з його доповненнями, полягала в наступному:

«Партія «Самопоміч» висуває кандидатом у Президенти Святослава Вакарчука. Взамін Садовий отримує недоторканність і «прощення гріхів» чинною владою, гарантованих йому «кураторами», а також пост Прем‘єра».

Президентські амбіції Андрія Івановича нікуди не поділися. Автор не лише залишає за собою першість у їх озвученні ще 16 липня 2013 року (http://vgolos.com.ua/blogs/andriy_sadovyy_idu_na_vy_113511.html) але й від початку «сміттєвої кризи» неодноразово наголошовував, що президентська піар-стратегія Садового на самоототожненні зі Львовом має зворотній бік, оскільки місто – це не лише кавово-фестивальні веселощі, а ще й сміття та інші інфраструктурні проблеми, якими мер нехтував, увірувавши у власну сонцесяйність: «Чи уникне майстер піару та геніальний маніпулятор ситуації “сміттєвого цуґцвангу”, незабаром побачимо. Але це не єдина ситуація, в якій кожен хід сонцесяйного мера львівців погіршуватиме його позицію загалом…»
(http://yurko.info/сміттєвий-цуґцванг-садового/). Андрій Іванович цуґцвангу не уникнув і його рейтинг таки підупав.

Низка нещодавно проведених соціологічних опитувань, попри їхню тенденційність і заангажованість, пропонує українцям наступне «меню» з «відомих» політиків: Порошенко, Тимошенко, Гриценко, Бойко, Ляшко, Садовий, Тягнибок, Наливайченко, додаючи до нього «нові обличчя»: Вакарчук, Зеленський, Рабінович, Білецький. Назвати це «меню» повним та об’єктивним – язик не повертається. Чомусь у ньому не згадуються політики різного ступеню впізнаваності, які останнім часом об’єктивно (іноді за статусом) демонструють неабияку активність. До прикладу: Арсен Аваков, Віталій Кличко, Юрій Дерев‘янко, Тарас Батенко, Євгеній Мураєв, Віталій Шабунін, Віктор Чумак чи Надія Савченко. Проте, говорити що ними обмежується перелік «нових політиків» і що хтось зі згаданих вище осіб задовільнить попит на «зміну системи», який підмінили «новими обличчями» – передчасно. Попит цей, згідно всіх соцопитувань, чималенький, але сьогодні він лише вивчається та формується.

Одним із найважливіших факторів успіху президентської кампанії, окрім упізнаваності, є рівень довіри та позитивне ставлення до політика. Як стверджують деякі соціологи, найбільш позитивне ставлення українці демонструють до 3-х кандидатів: Вакачука, Гриценка (обидвоє по 25%) та Садового (20%). Нещодавно цю «святу трійцю» об’єднав Мустафа Наєм:

«Зараз є кілька кандидатів, які повинні визначитися зі своєю стратегією і запропонувати варіанти співпраці. Суспільство чекає рішення і сигналів від Анатолія Гриценка, Андрія Садового та Святослава Вакарчука» (більше тут:
http://gordonua.com/ukr/blogs/nayem/suspilstvo-chekaje-signaliv-vid-gritsenka-sadovogo-ta-vakarchuka-u-tsih-kandidativ-je-umovnij-bonus-230871.html).

Такий формат об’єднання політичних «позитивчиків», за належної фінансової підтримки може скласти серйозну проблему «важковаговикам» – Тимошенко та Порошенко. Чи вигідний він самим учасникам і чи цікавий потенційним спонсорам? І якщо цікавий – то кому?

Щодо Гриценка, то зазвичай його високі рейтинги у міжвиборчий період погано конвертуються у результати. Причини розбирати не будемо але факт залишається фактом. Також, на думку автора, Гриценкові бракує чітко ідентифікованої політичної позиції. Тож об‘єктивно союзники йому потрібні. Зважаючи на обережність у виборі спонсорів і партнерів своєї партії, союз Анатолія Степановича з ліберальним Садовим цілком реальний. Тим паче, про їхнє можливе зближення вже повідомлялося неодноразово.

Зворотньо – підупалий рейтинг Садового вимагає союзників, які не затьмарять його світлий образ. Тут Гриценко підходить ідеально – мілітарний імідж бравого полковника вдало доповнить ліберального мера. Та й обіграє Андрій Іванович Анатолія Степановича, при потребі, без проблем. Але навіщо цим досвідченим політикам Вакарчук? І найголовніше – навіщо йому вони?!

Ось тут на сцені з’являються ті, без кого оголошений Наємом тріумвірат, використовуючи мову класика, «гімна вартий», перепрошую.

У вересні 2017 року, Святослав Вакарчук, у компанії Пінчука та президента корпорації «Київстар» (її фактичним власником є «Альфа-Груп» Михайла Фрідмана) Петра Чернишова (росіянина, який отримав у 2015 році українське громадянство) з’явився на щорічному форумі «Ялтинські європейські стратегії» (YES). Цей форум був започаткований у 2004 році, коли Віктор Пінчук запросив близько тридцяти «західних» лідерів для обговорення майбутнього України та ЄС:

«З 2004 по 2013 рік Щорічні зустрічі YES проводились у символічному місці – Лівадійському палаці у Ялті. Таким чином, місце, де у 1945 році було поділено Європу, стало майданчиком для об’єднання широкої Європи. Внаслідок анексії Криму Російською Федерацією Щорічні зустрічі було перенесено до столиці України міста Києва.
Щорічні зустрічі YES об’єднували керівників держав та урядів, серед яких були Тоні Блер, Ґордон Браун, Даля Грібаускайте, Реджеп Таїп Ердоган, Тоомас Гендрік Ільвес, Білл Клінтон, Броніслав Коморовський, Маріо Монті, Шимон Перес та Дональд Трамп. Серед  спікерів були також голови міжнародних організацій, такі як Кофі Аннан, Жозе Мануел Баррозу, Джеймс Вольфенсон, Ламберто Заньєр, Роберт Зеллік, Рональд Ноубл та Андерс Фог Расмуссен. На зустрічах виступали такі високопосадовці, як Роберт Гейтс, Йоганнес Ган, Валдіс Домбровскіс, Гіларі Клінтон, Вікторія Нуланд, Кондоліза Райс, Христя Фріланд та Мартін Шульц. Серед спікерів були також мислителі та громадські лідери, такі як Річард Бренсон, Герман Греф, Олексій Кудрін, Артур Лаффер, Юрій Мільнер, Нуріель Рубіні, Ларрі Саммерс, Строуб Телботт, Найал Фергюсон та Ричард Хаас. Президенти та Прем’єр-міністри України, а також провідні українські політичні, соціальні та бізнес-лідери регулярно виступають в рамках Щорічних зустрічей.
До складу Правління YES входять Александр Квасьнєвський, Президент Польщі (1995-2005), Голова Правління YES; Карл Більдт, Міністр закордонних справ Швеції (2006-2014), Прем’єр-міністр Швеції (1991-1994); Патрік (Пет) Кокс, Президент Європейського парламенту (2002-2004), Депутат Європейського парламенту (1989-2014) Вольфганг Ішінгер, Посол, Голова Мюнхенської конференції з безпеки, Старший професор Школи управління Hertie; Віктор Пінчук, засновник YES, засновник Фонду Віктора Пінчука та групи EastOne; Андрерс Фог Расмуссен, Засновник Rasmussen Global, Генеральний секретар НАТО (2009-2014), Прем’єр-міністр Данії (2001-2009); Хав’єр Солана, Генеральний секретар НАТО (1995-1999), Високий представник зі спільної зовнішньої та безпекової політики Європейського Союзу (1999-2009), старший науковий співробітник з питань зовнішньої політики Інституту Брукінгса та Стефан Фукс, Віце-президент «Havas Group», Виконавчий співголова «Havas Worldwide». 

https://pinchukfund.org/ua/projects/21/

Це об‘ємне посилання є важливим для розуміння тісних контактів Віктора Пінчука зі світовою «закулісою». Також слід нагади і про щорічний «Український сніданок» у Давосі, на якому серед спікерів минулих років, зокрема були: Карл Більдт, Александр Кваснєвський, Броніслав Коморовський, Кріс Паттен, Джордж Сорос, Домінік Стросс-Кан, Жозе Мануель Баррозу, сер Річард Бенсон, Хав’єр Солана, Томас Фрідман, а також Петро Порошенко, Віктор Янукович, Віктор Ющенко, Віталій Кличко, Юлія Тимошенко та Арсеній Яценюк.

Цьогоріч «спікерами заходу стали Президент України Петро Порошенко, Міністр закордонних справ Канади Христя Фріланд, Перший заступник керівного директора МВФ Девід Ліптон, голова Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішінгер, Президент Польщі (1995-2005) Александр Квасьнєвський та Генеральний секретар НАТО (2009-2014), Прем’єр-міністр Данії (2001-2009) Андерс Фог Расмуссен. Модератором дискусії виступив Фарід Закарія, ведучий програми Fareed Zakaria GPS, CNN» (https://pinchukfund.org/ua/projects/20/events/17654/)

Щодо самого Форуму YES, де у вересні 2017 року Вакарчук з’явився у супроводі Віктора Пінчука та регіонального топ-менеджера компанії Михайла Фрідмана:

«14‒16 вересня в Києві відбулася XIV Міжнародна щорічна конференція «Ялтинська європейська стратегія» (YES), заснована українським бізнесменом В. Пінчуком. Серед гостей форуму були перші особи Української держави П. Порошенко, В. Гройсман, Ю. Луценко, також А. Садовий, В. Кличко, А. Яценюк. Крім того, були присутні народні депутати, зокрема, які належать до борців з корупцією та олігархами. Наприклад, С. Лещенко, С. Заліщук, М. Найєм та ін. З-поміж зарубіжних гостей на форумі, зокрема, були екс-прем’єри Великої Британії Т. Блер і Д. Кемерон, держсекретарі США Д. Керрі та К. Райс, міністр оборони США  Р. Гейтс (2006‒2011 рр.), спікер палати представників Н. Гінгріч, екс-представник Чехії у Єврокомісії Ш. Фюле, екс-президент Польщі О. Кваснєвський, генеральний секретар НАТО (2009‒2014 рр.), президент Європейської комісії (2004‒2014 рр.) Ж. Баррозу…, старший науковий співробітник інституту Гувера Стенфордського університету Н. Фергюссон, глава Мюнхенської конференції з безпеки, член Наглядової ради YES В. Ішингер та ін.
До речі, зважаючи на велику кількість саме «колишніх» представників зарубіжних країн, окремі експерти досить скептично ставляться до результатів таких зустрічей»
(http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=3053:osoblivosti-xiv-yaltinskoji-evropejskoji-strategiji-yes-2018&catid=64&Itemid=376).

Власне з останнім реченням цієї цитати автор категорично не погоджується – серед менеджерів такого рангу, як і серед професійних розвідників, колишніх не буває. У випадку з форматом YES можна вести мову про «два в одному» – менеджерів та розвідників світового «закулісся», яке насправді є «Синдикатом» (за визначенням Ніколаса Хаґґера) фінансово-промислових груп, котрі контролюють усі фінанси та основні галузі світової економіки. Відтак очевидно, що власне Віктор Пінчук є найбільшим серед українських олігархів «комунікатором» зі світовою «закулісою».

Перейдемо до другого ймовірного фінансиста славного тріумвірату, екс-львів‘янина та спонсора «Альфа-джазу» Михайла Фрідмана, статки якого за різними оцінками становлять від 13 до 15 млрд дол. Чоловік з такими грошима апріорі не може бути ізольованим від сильних світу цього, тим паче, коли він є членом бюро і правління Російського союзу промисловців і підприємців, членом Суспільної палати РФ, віце-президентом Російського єврейського конгресу та головою Конференції керівників єврейських організацій Росії. У 2007 році Михайло Фрідман та його партнери заснували організацію Genesis Philanthropy Group, провідну благодійну організацію з розвитку єврейської ідентичності серед російськомовних євреїв у всьому світі, приділяючи особливу увагу країнам колишнього Радянського Союзу, Європи, Північної Америки та Ізраїлю.

Слід зазначити: у Росії в Михайла Фрідмана лише половина бізнесу, а сам він стверджує, що є податковим резидентом Великобританії і, хоча крім російського має громадянство Ізраїлю, мешкає в Лондоні.

Після продажу в 2013 році за 14 млрд дол своєї частки (25% акцій) у ТНК-BP, Фрідман, спільно зі своїми партнерами – Германом Ханом, Петром Авеном та Олексієм Кузьмічовим, відкрили в Люксембурзі інвесткомпанію LetterOne, яка зайнялася інвестиціями отриманих від цієї акції коштів за межами Росії. В активі LetterOne акції компаній: німецької нафтогазової DEA та турецької телекомунікаційної Turkcell, ще одного телекомунікаційного монстра з Амстердаму, компанії VEON (Бренди, що входять до VEON: «Beeline» (у Росії, Казахстані, Узбекистані, Таджикістані, Вірменії, Грузії, Киргизстані та Лаосі); «Kyivstar» (в Україні); «Wind» та «Infostrada» у (Італії); «Wind» у (Канаді); «Djezzy» (у Алжирі); «Mobilink» (у Пакистані); «Banglalink» (у Бангладеш); «Leo» у (Бурунді); «Telecel» (у Зімбабве та у Центральноафриканській Республіці) – загалом компанія має 222 мільйонів абонентів у 20 країнах (дані станом на кінець 2015 року). Також Фрідману з партнерами належить британська мережа магазинів здорової їжі Holland & Barrett.

Чималий інтерес у Михайла Фрідмана в Україні, де його групі належать: «Альфа-банк», страхова компанія «Альфа Страхування», Укрсоцбанк, спеціалізовано-інвестиційна будівельна компанія з управління активами «Укрсоц-нерухомість», компанії «Паритет-фінанс», «Неос лізинг» та лізингова компанія «Альфа».

«Прив’язка» двох потенційних спонсорів трійці Вакарчук-Гриценко-Садовий до «Заходу» та їхні тісні стосунки зі світовою «закулісою», згідно вищенаведених фактів, автору видаються очевидними. А де ж тут «рука Кремля»?

Щодо пана Фрідмана, то мабуть немає сенсу розтлумачувати, що в Росії олігархи без співпраці з ФСБ та благословіння Путіна не мають шансів ставати тими, ким вони є, навіть коли «на публіку» ми бачимо конфлікт інтересів (об‘єктивний) між державою та олігархатом. Сам Михайло Маратович не приховує своїх добрих стосунків з Владиславом Сурковим, з яким вони разом навчалися на одному курсі в інституті (нагадую – СБУ вважає Суркова причетним до розстрілів на Майдані), а його бізнес-партнер Пьотр Авен ніколи не цурається давнього знайомства з Путіним, і навіть у своїй книзі про Березовського згадував, як організовував зустріч Борису Абрамовичу та Володимиру Володимировичу.

Не слід забувати і про головного равина Росії Берл Лазара, який є посланцем Хабаду в цій країні, а також близьким до Володимира Путіна (якого вважає юдеєм) і безсумнівним авторитетом для всіх єврейських бізнесменів у Росії. До речі, Владислав Юрієвич Сурков (насправді Дудаєв Асламбек Андарбекович і єврей по-матері) працював якийсь час у компанії «Альфа» Михайла Фрідмана, а у 2000 році, в якості помічника Путіна, приходив з ультиматумом до головного равина Росії, Адольфа Соломоновича Шаєвича, поступитися своєю посадою на користь Берл Лазара.

Варто згадати, що в інтернеті також «гуляє» інформація про причетність Владислава Суркова до фінансування “Самопомочі” прокремлівськими силами: «Приведу вкратце цитаты из докладной записки,направленной Владиславом Юрьевичем в Управление Президента Росс.Федерации по внешней политике( исх.А29-1099 от 14 августа 2014 г.) Во введении Владислав Юрьевич пишет:..на ваш запрос номер 1374/03 от 11 августа с.г. могу сообщить следующее. В данный момент неактуально вкладывать ресурсы в политические группы,которые представляют наши старые союзнические связи на Украине.» Далее,пан Сурков докладывает, что: «…реальное влияние на внутреннюю укр.политику нужно оказывать ТОЛЬКО через новые политические группы… среди подобных групп наиболее полезным для нас потенциалом обладает политическая партия «Самопомощь»…
(http://vgolos.com.ua/blogs/chyy_proekt_samopomich_161899.html)

Звісно, що сама по собі така інформація може виявитися банальною «качкою», але в контексті подій останнього часу вона принаймні вартує того, щоби її врахувати як версію.

Щодо пана Пінчука, то варто навести кілька цитат з його скандальної англомовної публікації в The Wall Street Journal, опублікованої 30 грудня 2016 року, за матеріалами якої СБУ навіть розпочала якесь розслідування:

«Україні слід розглянути питання про тимчасову відмову від членства в Європейському Союзі, від цієї заявленої цілі на найближче майбутнє. Ми можемо побудувати європейську країну, бути привілейованим партнером, а потім обговорити приєднання до ЄС.
У той час як ми підтримуємо нашу позицію, що Крим є частиною України і повинен бути повернений, він не повинен стати на шляху угоди, яка покладе кінець війні на сході на справедливій основі.
І, нарешті, давайте визнаємо, що Україна не вступить у НАТО в коротко- або середньостроковій перспективі.
Україна повинна запропонувати реалістичні, детальні варіанти за всіма цими пунктами. Ми також повинні ясно дати зрозуміти, що ми готові прийняти відмову від санкцій стосовно Росії, як тільки наблизимося до рішення про вільну, єдину, мирну та безпечну Україну.
Життя українців, які будуть збережені, варті того хворобливого компромісу, який я запропонував. Ми повинні знову заявити про те, що Україна може сама вирішувати свої проблеми, а також бути частиною широкої міжнародної коаліції»
(детальніше: https://ua.112.ua/mnenie/vidmova-vid-vstupu-v-nato-i-yes-v-obmin-na-myr-na-donbasi-povnyi-tekst-rezonansnoi-statti-pinchuka-362623.html).

До речі, в цій публікації Пінчук згадує, як «приймав Дональда Трампа в якості доповідача по відеозв’язку на щорічній зустрічі Ялтинської європейської стратегії в 2015 році». За цю відеодоповідь Пінчук перерахував у персональний Фонд доповідача 150 тис дол, що нещодавно стало предметом розгляду спеціального прокурора США Роберта Мюллера в контексті розслідування втручання Росії у вибори американського президента у 2016 році.

Не слід забувати і про давні бізнес-інтереси Віктора Пінчука в Росії, а також те, що його тесть, екс-президент України Леонід Кучма, разом із Віктором Медведчуком є головними переговорниками у «мінському процесі».

Варто згадати, що 18 листопада 2014 року, український бізнесмен та філантроп Віктор Пінчук був удостоєний медалі митрополита Андрея Шептицького за свій внесок у зміцнення українсько-єврейських відносин і підтримку проєвропейських прагнень України.

Як бачимо, Михайло Фрідман і Віктор Пінчук (та їхнє оточення) є активними «комунікаторами» з геополітичними гравцями, чиї інтереси сьогодні перетнулися в Україні. Що крім цього об‘єднує цих олігархів? Клятва дарування!

Не лякайтеся, жодної конспірології. Просто є така філантропічна ініціатива, розпочата у 2010 році Біллом Гейтсом і Ворреном Баффеттом, згідно якої найбагатші люди світу заповідають більшу половину своїх статків на якісь «благі цілі». Станом на лютий 2013 року до цієї ініціативи приєдналося 105 мільярдерів, чий сумарний капітал перевищує 500 мільярдів доларів. У списку «благодійників»: Марк Цукерберг, Майкл Блумберг, Джордж Лукас, Девід Рокфеллер, Ілон Маск та інші відомі особи. Першим українським олігархом, який публічно поклявся залишити ініціативі не менше половини майна, став Віктор Пінчук, а Михайло Фрідман обіцяв офірувати на «добрі справи» усі (!) свої статки. Автор свідомо бере «благодійників» і «добрі справи» в «» і називає цю ініціативу «Квитком на Ноєв Ковчег Судного Дня». Насправді цей «ковчег» стане «титаніком» але то вже інша тема…

Отже, щодо потенційних спонсорів ймовірного тріумвірату зрозуміло – вони обидвоє придбали вхідні квитки у клуб світових мільярдерів і таким чином увійшли до касти «мамонообраних», як автор величає представників світової «закуліси». Тепер кілька штрихів до портретів їхніх потенційних підопічних.

Вакарчук, під час вище згаданої конференції YES, де він з’явився у супроводі Пінчука та російського топ-менеджера компанії Фрідмана, написав звернення до Президента України та нардепів щодо створення Антикорупційного суду:
«Пане Президенте! Панове Народні Депутати! Це ваш обов’язок і це на вашій відповідальності знайти констиутицційне, та водночас ефективне рішення якомога швидше. Бо вже пройшло 3 роки з часу Революції Гідності, а жоден “серйозний” корупціонер не засуджений до реального терміну ув’язнення».

Маємо чергове статусне «ні про що», які Вакарчук періодично виголошує, демонструючи свою відданість ліберальним цінностям і вказівкам «кураторів». Про те, що Святослава готують у «менеджери світового «закулісся» автор писав ще у жовтні 2016 року: http://yurko.info/прощавай-вакарчук/. Звісно, подібними заявами «вступні іспити» не обмежуються. На навчанні у Стенфорді Вакарчук проходить курси в «Центрі демократії, розвитку та верховенства права» і долучається до 10-ти місячної програми «Розвиток українських лідерів». Серед його наставників розпіарений Фукуяма, критик книги «1984» Джорджа Орвелла, а також колишній посол США в Росії – Майкл Макфол. «Святослав поїхав подумати» – заявляв ще один «стенфордський хлопчик» Мустафа Наєм, якого власне Фукуяма переконав іти в політику.

В Україні Святослав має спільні справи з Томашем Фіалою, генеральним директором української інвестиційної компанії «Dragon Capital», якого, як і екс-міністра інфраструктури Андрія Пивоварського, чинного Міністра агрополітики Тараса Кутового, екс-міністра економіки Айвараса Абромавічуса вважають людиною з оточення відомого фінансиста Джорджа Сороса. Проекти з прав людини, спільно з останнім, розвивав і Віктор Пінчук.

Вакарчук з Михайлом Фрідманом входять до консультаційної ради Leopolis Jazz Fest, який донедавна йменувався Alfa Jazz Fest, а з Віктором Пінчуком до наглядової ради меморіального центру Голокосту «Бабин Яр». В останній також присутні: головний рабин Києва й України Яків Дов Блайх, боксер Володимир Кличко, колишній президент Польщі Александр Кваснєвський, колишній міністр закордонних справ Німеччини Йошка Фішер, голова виконавчої ради Єврейського агентства для Ізраїлю Натан Щаранський.

До наглядової ради центру «Бабин Яр» входять також Михайло Фрідман, Герман Хан та Павло Фукс – російсько-український бізнесмен з доволі сумнівною репутацією. Цим фактом був незадоволений президент Вааду України* Йосиф Зісельс:

«5 липня відбувся круглий стіл з обговорення концепції Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр», який було ініційовано кількома людьми, яких ми умовно називаємо «російськими олігархами», хоча вони єврейського походження і навіть народилися в Україні — це Михайло Фрідман, Герман Хан і Павло Фукс» (більше тут: https://day.kyiv.ua/uk/article/podrobyci/babyn-yar-ce-povynen-buty-ukrayinskyy-proekt).

Як бачимо, стосунки Фрідмана та Пінчука з Вакарчуком і Садовим є більш ніж очевидними і вочевидь не випадковими. Можливо, якщо глибше дослідити діяльність Гриценка, віднайдуться і його зв‘язки зі згаданими олігархами. Проте, робити це немає сенсу. Незважаючи на рейтинги Гриценка, він у цій трійці, на думку автора, не головний. Хоча, за певних умов, саме на нього можуть зробити ставку, щоби підготувати президентську платформу Садовому чи Вакарчуку на виборах 2024 року – стратегічні плани «закуліси» є довготривалими та передбачають «перехідні етапи». Щодо компромісу між «Заходом» і «Кремлем», то Анатолій Степанович має репутацію «людини Держдепу» і водночас, у 2016 році, приймав шлюб із дружиною, Юлією Мостовою, у церкві Московського патріархату…

Підсумовуючи, в контексті останніх соціологічних досліджень, ми переконуємося в актуальності фрази сказаної Іваном Франком, понад 100 років тому.

* Асоціація єврейських громадських організацій та общин України (Ваад України) — створена 14 січня 1991 з метою створення та зміцнення структур, діяльність яких спрямована на національне відродження та зміцнення зв’язків між єврейськими організаціями. Зареєстрована Мін’юстом України. Ваад України є співзасновником Сіоністської Федерації України, Єврейської конфедерації України, Євроазіатського Єврейського Конгресу (ЄАЄК), Конгресу національних громад України (КНГУ), Всеукраїнського благодійного фонду «Рехуш Єгуді».

 

 

Залишити відповідь