Бабин Яр. Міф чи реальність?

image

Як стверджували ЗМІ, посилаючись на міністра культури Євгена Нищука, близько тисячі (!) іноземних делегацій прибудуть в Україну для участі в міроприємствах приурочених до 75-ї річниці трагедії в Бабиному Яру.

Сайт Цензор.нет., як і більшість ЗМІ стверджує: “Всего за годы оккупации в Бабьем Яру было захоронено по разным оценкам от 100 до 200 тыс. человек. Кроме евреев там погибли жители Киева других национальностей, военнопленные Красной Армии и ОУН-УПА, цыгане, а также душевнобольные.
(http://censor.net.ua/n408182)

Керівництво країни робить голосні заяви щодо “трагедії в Бабиному Яру” та б’ється в груди щодо недопущення “антисемітизму” в країні…

Натомість, є ряд дослідників які аргументовано доводять, що масові розстріли в Бабиному Яру є міфом, вигаданим у післявоєнні часи органами НКВД.

«У лютому 1996 року український суд викинув на смітник обвинувачення, пред’явлені українськими євреями проти Володимира Кательницького, голови Братства Святого Андрія у Києві, й Є. Мусієнко, видавця “Київських Вечірніх Новин”, що поставили під великий сумнів офіційну версію Бабиного Яру. Після цього, “Київські Вечірні Новини”, у номері за 19 березня 1996 року, опублікували повну історію фальшивого Бабиного Яру на чотирьох сторінках. Що як завжди вражає, так це масштаби фальсифікації і брехні, оскільки, у дійсності, ніякого масового убивства не було в містечку Бабин Яр за весь період німецької окупації. Яр Бабиного Яру не використовувався німцями для масового поховання євреїв.»

(Нікіфорук Михайло. «Чи було щось у Бабиному Яру? Факти проти міфу.»)

Володимир Кательницький розслідував історію розстрілів у Бабиному Яру. Писав, що там загинули не лише євреї, а й багато українців – енкаведисти чинили тут розстріли ще в далеких 1920-х роках. Вночі, 7 липня 1997 року, на свято Івана Купала, Володимира Кательницького було закатовано у власному помешканні, разом із старенькою матір’ю. Громадського діяча зарізали у мами на очах, а згодом замордували і її. Вбивство не було розкритим…

Автор дослідження “Чи було щось у Бабиному Яру”, Михайло Нікіфорук, як голова Дослідницького Комітету Бабиного Яру, вперше опублікував свій звіт у 1991 році (Ukraіnіan Frіends of Faіrfіeld Assocіatіon, 25 Thіrd Street, Stamford, Connectіcut 06905.) Ось деякі наведені автором факти:

«Національні Архіви у Вашингтоні містять більше одного мільйона ста тисяч аерофотографій. З яких більше 600 аерофотографій Києва і його передмість, включаючи Бабин Яр. Усі ці фотографії були зроблені під час більш ніж 20 повітряних обльотів даної території. Перші фотографії були зроблені о 12 годині 30 хвилин 17 травня 1939 року. Ці фотографії виявляють навіть такі деталі, як автомашини, і тіні від ліхтарних стовпів на вулицях Києва. Кожен кущ або маленьке деревце виразне видні на схилах і на дні яру Бабиного Яру. Останні аерофотозйомки Бабиного Яру були зроблені в червні 1944 року, це вже через дев’ять місяців після захоплення Києва більшовицькими військами. Послідовні серії аерофотографій показують, що рослинність і ґрунт Бабиного Яру і його околиць зовсім залишалися недоторканими за увесь час дворічної німецької окупації. Якщо порівняти ранні і більш пізні фотографії, то можна легко ідентифікувати навіть ті ж самі дерева, що підросли за цей час. На послідовних знімках, зроблених з 1939 по 1944 рік, не виявлено жодних слідів не тільки людської, але навіть тваринної діяльності на досліджуваній площі яру Бабиного Яру і його околиць.
У листопаді 1943 року, група західних журналістів, включаючи кореспондента “Нью-Йорк Таймс” Вільяма Лоуренса, єврея по національності, була запрошена в Київ. Це трапилося відразу, через два тижні, після захоплення Києва радянськими військами. Їм сказали в себе на Заході, що німці тільки шість тижнів тому, при відступі, бульдозерами зарили в яру Бабиного Яру сімдесят тисяч трупів. Однак, західні журналісти не знайшли в Бабиному Яру ніякого матеріального підтвердження цій заяві.
Повна відсутність фізичних доказів найбільшому масовому убивству Другої світової війни наводить на міркування. Більш того, не було знайдено жодного реального свідка, який би підтвердив офіційну версію НКВД, що спочатку пред’явило західним журналістам аж цілих трьох “свідків” відносно 250 тисячного убивства з числа своїх співробітників. Хоча редактор “Нью-Йорк Таймс” тоді вирізував найбільш абсурдні вигадки типу душогубних автомобілів, мила з людей і абажурів зі шкіри, абсолютно суперечливі показання цих трьох співробітників НКВД стали основою розвитку всієї наступної історії про Бабин Яр.
Коли ви приймете до уваги, що всі радянські військовополонені, що побували в полону в німців, або розстрілювалися, або відправлялися на знищення в табори, то ви зрозумієте, що для НКВД було легко знайти будь-яких свідків для будь-яких показань.»

Щодо “свідків НКВД” – важко не погодитись. А як щодо інших свідчень? Читаємо далі:

“Крім цього, існують і інші дані про те, що масове вбивство у Бабиному Яру ніколи не мало місця. Наприклад: Бабин Яр взагалі не згадується в заявах прес-центру червоних партизанів України, які знали про все, що відбувається на призначеній їм території. При цьому партизани регулярно сповіщали про всі розстріли, що мали місце, німцями партизан.
Далі — більше, Бабин Яр узагалі не згадується в спогадах біженців з Києва на Захід аж до кінця 70-х років, притому що серед них більшість була євреями.
Також Бабин Яр не згадується й в «Українських Радянських Енциклопедіях», деякі з яких передруковувалися навіть західними університетами. Далі, і можливо найпримітніше, що протягом декількох десятиліть тема Бабиного Яру не привертала жодної уваги єврейської інтелігенції міста Києва — по одній причині: брехати можна тільки нащадкам, але не сучасникам.
Біженці, із близько 440 єврейських громад з усього СРСР, опублікували в Ізраїлю книгу про свої громади в СРСР за назвою “Yіzkerbіkhers”. У цій книзі вони єврейською мовою докладно розповідають про історію своїх громад у СРСР: про міста, містечка і навіть села. І в цій енциклопедичній книзі немає ніякого згадування про Бабин Яр!”

Уривок з: Нікіфорук, Михайло. «Чи було щось у Бабиному Яру? Факти проти міфу.» iBooks.

НКВД розкручувало “бабиноярську” тему на противагу сьогодні вже розвіяному міфу “Катині”. До речі, аерофотографії з Національного Архіву у Вашингтоні були успішно використані при розслідуванні масового убивства НКВД 15 тисяч польських офіцерів, у 1939–1940 роках, у містечку Катинь:

«Хронологія подій показує, що історія з Бабиним Яром була тоді зготована НКВД, саме як противага Катинському злочинові НКВД, яке тоді вже було широко відоме на Заході.
У результаті повного провалу “свідків Бабиного Яру”, НКВД на 25 років поклало цю фальсифікацію в довгу шухляду і закрило доступ для західних журналістів, як до цих “свідків”, так і до самих околиць Бабиного Яру, Катині і тому подібних місць.»

Щодо появи версії про масові вбивства німцями юдеїв, автор пише:

«Потрібно зазначити, що майже вся історія з нібито розстрілом євреїв у Бабиному Яру ґрунтується на книжці-вигадці жида Анатолія Кузнєцова «Бабий Яр», яку він нашвидкуруч скроїв на замовлення КДБ влітку 1964 року і яка переповнена відвертою брехнею і вимислами, які нічим не підтверджені і погано стикуються. Цей детектив містить безліч українофобських випадів, зокрема там стверджується, що розстріли в Бабиному Яру здійснювали поліцейські-українці — таким чином автор за завданням КДБ намагався заплямувати український національно-визвольний рух.»
(уривок з: Нікіфорук, Михайло. «Чи було щось у Бабиному Яру? Факти проти міфу.» iBooks.)

Анатолій Кузнєцов був не вельми симпатичним типом. Свої “спогади” про життя в окупованому Києві, зокрема про Бабин Яр, він опублікував у 1966 році, включивши в роман “свідчення” уцілілих людей. В 1969 році Кузнєцов їде у відрядження в Лондон, начебто для роботи над матеріалами про V з’їзд РСДРП, і просит там політичного притулку. Як згодом признався сам письменник, аби зробити можливим свою втечу, він перед тим став агентом КДБ і доносив на своїх колег, зокрема на Євгенія Євтушенка. Ось що писав цей сексот:

«Конечно, я не мог пропустить такое невероятное зрелище, как вывоз евреев из Киева. Дождавшись рассвета, я выскочил на улицу.
Они выходили еще затемно, чтобы оказаться пораньше у поезда и занять места. С ревущими детьми, со стариками и больными, плача и переругиваясь, выползло на улицу еврейское население огородного колхоза. Перехваченные веревками узлы, ободранные фанерные чемоданы, заплатанные кошелки, ящички с плотницкими инструментами… Старухи несли, перекинув через шею, как гигантские ожерелья, венки луку – запас провизии на дорогу…
Понимаете, когда всё нормально, всевозможные калеки, больные, старики сидят дома, и их не видно. Но здесь должны были выйти все – и они вышли.
Меня потрясло, как много на свете больных и несчастных людей.
Кроме того, еще одно обстоятельство. Здоровых мужчин мобилизовали в армию, остались одни инвалиды. Кто мог эвакуироваться, у кого были деньги, кто мог уехать с предприятием или используя блат, те уезжали…
А осталась в городе самая настоящая шолом-алейхемовская беднота, и вот она выползла на улицы…
По Глубочице поднималась на Лукьяновку сплошная толпа, море голов, шел еврейский Подол. О, этот Подол!.. [Этот самый вопиющий район Киева можно было узнать по одному тяжкому воздуху – смеси гнили, дешевого жира и сохнущего белья. Здесь испокон веков жила еврейская нищета, голь перекатная: сапожники, портные, угольщики, жестянщики, грузчики, шорники, спекулянты, воры… Дворы без зелени, зловонные мусорные ямы, покосившиеся сараи, полные огромных жирных крыс, уборные с выгребами и роями мух, пыльные и грязные улички, разваливающиеся дома и сырые подвалы – таким был этот галдящий, плодючий и разнесчастный Подол.]
От шума и галдения у меня голова лопалась. Сплошь разговоры: куда повезут, как повезут?..
Придя домой, увидел деда. Он стоял на середине двора, напряженно прислушиваясь к какой-то стрельбе, поднял палец.
– А ты знаешь, – сказал он потрясенно, – ведь их не вывозят. Их стреляют.
И тут до меня дошло.
Из Бабьего Яра неслись отчетливые, размеренные выстрелы из пулемета: та-та-та, та-та…
На ночь стрельба прекратилась, но утром поднялась снова. По Куреневке говорили, что за первый день расстреляно тридцать тысяч человек, остальные сидят и ждут очереди.
Бабка пришла от соседей с новостью. Во двор огородного хозяйства прибежал четырнадцатилетний мальчик, сын конюха колхоза, рассказывает ужасы: что там всех раздевают, ставят над рвами по нескольку человек в затылок, чтобы одной пулей убивать многих; положат штабель убитых, присыпают, потом снова кладут, а много недобитых, так что земля шевелится, и некоторые выползают, их бьют по голове и, снова запихивают в землю. А его не заметили, он выполз и прибежал.»

Історію ж про самі “масові розстріли” Анатолію Кузнєцову начебто розповіла
Д. М. Пронічєва, яка “потом много раз еще была на краю гибели, скрывалась в развалинах, в Дарнице, затем по селам под именем Нади Савченко. Ее детей спасли люди, она долго разыскивала их и нашла в самом конце войны. В 1946 г. она была свидетелем обвинения на Киевском процессе о фашистских злодеяниях на Украине. [Но из-за последовавшего вскоре разгула антисемитизма она стала скрывать, что спаслась из Бабьего Яра, скрывала опять, что она – еврейка, опять ее выручала фамилия «Проничева».]”
(уривки з: Кузнецов, Анатолий. «Бабий яр.» iBooks.

Важко судити, чи були підстави пані Пронічєвій уникати цього процесу над гітлерівськими воєнними злочинцями. Кримінальну справу у відкритому суд. засіданні розглядав трибунал Київського військового округу.
До суду було віддано 15 високих чинів гітлерівської військ. адміністрації – СС, СД, гестапо та жандармерії. Серед них два генерал лейтенанти.
У судовому засіданні було доведено вину обвинувачених у здійсненні каральних операцій і масових убивств мирного населені на окупованій території, вивезенні місцевих жителів до концтаборів та на примусові роботи до Німеччини, руйнуванні жител, нищенні економіки, розкраданні культ. цінностей тощо.
12-ть злочинців було повішано 29 січня 1946 року в околицях нинішнього Майдану, трьох відправлено на каторгу.
Був на цьому суді й відомий поет Володимир Сосюра, який написав:
За Бабин Яр прийшла година суду!
За нашу кров, за тьми свавільний гніт,
Це зла потвор, і безуму, і бруду
Рука відплати витягла на світ.
Судіть же їх, судіть в ім’я народу,
Від імені і мертвих, і живих,
Від імені життя і щастя, і свободи
О, судді праведні, судіть проклятих їх
(http://gazeta.zn.ua/SOCIETY/kiev,_yanvar_1946_goda_sud_surovyy_i_pravednyy.html)

Тема Бабиного Яру прозвучала, але чомусь жодної згадки про десятки (сотні) тисяч (!) розстріляних євреїв!

У цій же ж публікації наводиться жахливий приклад масового вбивства:

“Обратимся к прессе того времени. «Подполковник Труккенброд вчера еще доказывал, что он был «исключительным» комендантом: массовые расстрелы не его дело — их просто не было при нем, — писала «Радянська Україна». — Сегодня, изобличенный и опознанный свидетелями, бывший комендант Первомайска и Коростеня бледнеет, бормочет что-то нечленораздельное в ответ на свидетельства, что именно он организовывал и массовые расстрелы, и карательную экспедицию в Андреевку на Первомайщине, где было расстреляно и повешено более 130 человек».
Так, знищення 130 чоловік – це масове вбивство і смертна кара за це була цілком заслуженою…

Що цікаво: одразу після війни, про десятки-сотні тисяч людей знищених у Бвабиному Ярі, жодних згадок немає! Ось що пише ще один дослідник цієї тематики:

«Читачі Великої Радянської енциклопедії 1950 р. будуть марно шукати статтю про Бабин Яр. У виданні 1970 вказано від 50000 до 70000 жертв.
Хіба це не дивно, що могутня енциклопедія 1950 р. забула про Бабин Яр, хоча лише кілька років тому «Смирнов і К°» внесли до протоколу IMT в Нюрнберзі цю найжахливішу подію?
Видання Української енциклопедії 1955 і 1971 років нічого не знають про Бабин Яр.
Бабин Яр не згадується у наступних поважних енциклопедіях:
· Велика енциклопедія Лярусс. Париж, 1960;
· Брокгауз, 1967;
· Європейська Енциклопедія, Рим, 1976;
· Універсальна енциклопедія Наутея, Мадрид, 1977;
· Енциклопедія Британніка, видання з 1945 по 1984;
· Академічна Американська енциклопедія, 1991
(уривок з: Тідеманн, Герберт. «Бабин Яр: Критичні питання та коментарі.» Ernst Gauß (Hg.) Grundlagen zur Zeitgeschichte, Grabert-Verlag , 1994. iBooks.)
В радянських енциклопедичних виданнях після 1970 року, цифра 100 тисяч вже присутня…

У цьому ж дослідженні Герберт Тідеманн наводить масу фактів суперечливих, непевних, а то й зовсім брехливих свідчень щодо масових розстрілів у Бабиному Яру.

Натомість, про масові вбивства євреїв згадує у свої книжці “Хрещатий Яр”, виданій у 1956 році в Нью-Йорку, очевидець цих подій Дарія Гуменна:
“Хоч і згоріло шістнадцять вулиць, хоч і відправили німці звірячим способом частину київського населення на той світ… у Києві відбувається гамірна метушня переселення…”
Правда, про “масовість” згадує здебільшого як про чутки, а не факти. Автор розповідає, що вбивства жидів почалися після масових диверсій – підпалів та вибухів на Хрещатику, які вельми роззлостили Гітлера. Власне після чого, на загал толерантні до киян німці, й почали розстрілювати місцеве населення. В першу чергу жидів, тому що кілька з них було впіймано “на гарячому”…

Ось фрагменти діалогів з цієї книги:
– Оцей Бабин Яр наводить мені історичну паралель. Були часи що селян виганяли з України, розлучали родини, знищили нас десять мільйонів. В муках голоду вимерли села. А місто жило собі… Це що [діється] тепер – звірство. А то – не звірство?..
– Чи то правда, що на мостах дають страшну “баланду” і більш нічого? Що постріляли чотириста жидів?..

А ось ще одна репліка:
“Кажуть що в Києві є багато жидів із підробленими фольксдойчівськими документами, міліція в останні дні відступу попрацювала…”

Що маємо в “сухому підсумку”? Це лише моє враження, яким поділюся.
Без сумніву, особливе “ставлення” німців до жидів є фактом, який мені відомий з розповідей очевидців. Так у спогадах підпільника ОУН Романа Олексієвича Яремкевича, котрі нині впорядковую, і з яким спілкуюся особисто, є наступне:

“Ще один жахливий випадок врізався мені в пам’ять. Під час уроку фізкультури професор Гайдучок повів наш клас на стадіон “Батька Сокола”. Вишикувавшись у колону по три чоловіка, рушили вверх по вул. Стрийській. Не доходячи до повороту за парком, переходив дорогу спортивної статури юнак, на вигляд років 14-15. В цей час з воріт казарми, що знаходилася якраз навпроти, виїхали на конях німецький офіцер зі своїм ординарцем і попрямували йому назустріч. Наблизившись до хлопця, офіцер нараз вийняв з кобури револьвер і вистрілив у бідолашного просто на наших очах. Коли колона зрівнялася з убитим юнаком, його тіло ще судомило, а німаки спокійно прямували алеєю парку.
У вбитого на рукаві була пов’язка з шестикутною зіркою. Чим завинив цей жидівський юнак перед Третім Рейхом і біснуватим фюрером?..”

Були й факти жидівських погромів, особливо після того, як німці прогнали “перших москалів”, про які згадує пан Роман Яремкевич:

“З приходом німців із підпілля повиходили українські націоналісти. В першу чергу кинулися до Бібрки, де була тюрма. Картина виявилась жахливою. Арештовані у Великих Глібовичах та по інших селах націоналісти були замордовані найжорстокішими способами: відрізані вуха, носи, губи, виколоті очі, зварені в котлах. Кров застигала в жилах дивлячись на ці жертви червоних вандалів ХХ століття. Обурений народ розпочав погроми жидів, бо, як відомо, серед чекістів було багато «богообраних», з якими місцеві євреї на загал співпрацювали.”

Отже, ненависть місцевого населення до юдеїв мала під собою твердий ґрунт, але, незважаючи на це, відомо дуже багато фактів, коли українці рятували жидів, часто ризикуючи власним життям. Німці, зі своїми ідеями расової вищості, які, між іншим, є вельми популярними й серед деяких жидівських середовищ, не особливо церемонилися з місцевим населенням, без огляду на національність. Загравання з “українством” було лише хитрим політично-ідеологічним засобом отримати союзників у війні з СРСР.

В контексті Бабиного Яру та інших, ймовірно цілком реальних трагедій, вимушений навести цитату Мойше Ар’є Фрідмана, (Moishe Arye Friedman), головного равина ортодоксальної антисіоністської жидівської общини Австрії:

“Во время состоявшейся в 1934 году беседы между Адольфом Эйхманом и будущим израильским президентом Хаимом Вейцманом, чему предшествовали настоятельные просьбы Вейцмана изгнать евреев из Германии, Эйхман спросил: «Можете ли вы, господин Вейцман, вообще принять так много евреев?» Ответ: «Мы охотно примем здесь силы, способные сражаться за нас в Палестине, а остальных надо ликвидировать, как бесполезный мусор.”
(уривок з: . «ИССЛЕДОВАНИЕ ХОЛОКОСТА. Материалы международной Тегеранской конференции 11-12 декабря 2006 года.» ООО «Алгоритм-Книга», 2007. iBooks.)

Чи є міфом “Бабин Яр”? І так і ні. Звичайно, що масові вбивства київських юдеїв мали місце. Цілком ймовірно, що серед страчених у Бабиному Яру більшість загиблих є жидівського походження. І ці масові вбивства є жахливою трагедією та злочином. Масові – це кілька сотень, а можливо й тисяч людей. А ось твердження про десятки й сотні тисяч невинних жертв, є дуже подібним на міф.
І що особливо гидко – вчергове життя людей стало приводом для піару та отримання політичних дивідендів, а спроба називати речі своїми іменами таврується “антисемітизмом”, “конспірологією”, та іншими лайливими словами…

На завершення ще одна, вчорашня, цитата Семена Глузмана:

“Справа в тому, що вони намагалися зробити це монополією одного народу. А насправді, там же загинули не лише євреї. Німці ж розстрілювали і циган, і психічнохворих з лікарні ім. Павлова … Душили в душогубках і потім скидали тіла цих нещасних. Там були і українські націоналісти, які спочатку спробували зробити все можливе, щоб якось допомогти своїй країні, окупованій німцями, допомогти їй стати острівцем української свободи. Але, як стало ясно потім, німці придивлялися – це була просто гра в “українську свободу”. Потім вони в підсумку всіх розстріляли, в тому числі – і Телігу. Тому сьогодні це не може бути монополією одного народу і однієї групи населення. Навіть якби там знаходився один таджик або туркмен – це вже не монополія. Це неправильно, нечесно.”
(http://apostrophe.ua/ua/article/society/2016-09-30/semen-gluzman-ya-perestal-hodit-v-babiy-yar-29-sentyabrya/7521)

Ага. Щодо вживання у цій та інших публікаціях традиційного на Галичині слова “жид”. Доктор Соломон Гольдельман колись написав: “Взагалі, я засадничо ніколи не погодився б на уживання терміну «єврей» у моїх українських працях, бо добачав би в тому святенництво, та боягузство” (Єрусалим, січень 1964)

7 comments for “Бабин Яр. Міф чи реальність?

  1. Жовтень 1, 2016 at 10:05 pm

    антисеметизм придумала іудейска верхівка =мафія що намагається виставити всіх євреїв бідними і нещасними страждальцями, а в цей час ця жидівська верхівка=мафія грабує і знищує народ України .і не тільки .
    -навіть ООН”сміється” з української пенсії
    -два бюджети України “сидять” в офшорах вкрадені іудоверхівкою у мене і мого народу за 25 років
    -іудо-форекси=бульбашки зкуповують реальну українську власність і землю всупереч ЧИННІЙ КОНСТИТУЦІЇ
    -зарплати підтримуються на найнижчому рівні, бо відсутня економіка громад=конституційних власників (присутня лише спекуляція ресурсами, імпортом, валютою, грошима)
    -безвізовий режим з показними потугами роблять для чергової хвилі міграції, щоб сюди заселити хасидів чи будь-кого замість Українця=Конституційного власника території

  2. Роман
    Жовтень 2, 2016 at 6:24 am

    Коли людина бреше, то вона має брехати спираючись на правдиві факти. Ця геббельсовська теорія мала шалений успіх і свого часу задурила голови не тільки німцям. При цьому явище досягло колосальних результатів. Люди мали непогрішиме божество у вигляді “фюрера”, якого треба було слухати і виконувати ні про що не думаючи. Але я зловив автора на маленькій брехні, що тягне за собою висновок про те що і решта “постулатів” цієї статті – теж брехня. Автор пише:: “Видання Української енциклопедії 1955 і 1971 років нічого не знають про Бабин Яр.
    В радянських енциклопедичних виданнях після 1970 року, цифра 100 тисяч вже присутня…”. А от переді мною лежить Советский Энциклопедический словарь видання 1963 року, де на сторінці 85 стверджується що “… за несколько дней гитлеровцы расстреляли в Б.я. около 70 тыс.сов. граждан”. Більше слів непотрібно. Український письменник Іван Ле. колись висловився геніально. “Якщо вистрілити у минуле з пістолета – воно відповість тобі пострілом з гармати”

    • Yuriy Sytnyk
      Жовтень 2, 2016 at 8:55 am

      Оце “викриття”, пане Рабінович, а також теза про “маленьку брехню” і висновок, є дещо маніпулятивними і повністю хибними. “Видання Української енциклопедії 1955 і 1971 років нічого не знають про Бабин Яр.”, – це цитата з праці Герберта Тідеманна, а відповідно не має до автора статті безпосереднього відношення. Однак Тідеманн наводить цілий перелік інших видань, в яких, за його твердженням, жодних згадок про десятки чи сотні тисяч убитих немає. Більше того, в його дослідженні дуже багато інших фактів, які автор не наводив з двох причин: 1. За браком місця; 2. За недоцільністю, оскільки в статті не йде мова про заперечення факту масового знищення людей, а лише про цинічні маніпуляції на людських смертях. Авторська фраза про те, що “В радянських енциклопедичних виданнях після 1970 року, цифра 100 тисяч вже присутня…” лише підтверджує факт. У Вашому словнику є цифра 70 тисяч, в пізніших виданнях 100, у ЗМІ фігурує 100-200 тисяч. Це вже перетворюється не в трагедію, а в статистику, фарс – подумаєш 100 тисяч загиблих туди, сто сюди. Власне щодо придуманих десятків, а кимось і сотень тисяч, йде мова, а те, що в Києві німці сотнями знищували неугодних, серед яких євреїв було чи не найбільше, під сумнів не ставиться. Цитата співця комунізму, Івана Леонтієвича Мойсі наведена Вами влучно: політичні спекуляції на смертях єдиновірців до добра не доведуть.

  3. Вика
    Жовтень 2, 2016 at 7:45 am

    Мой отец киевлянин рассказывал как они пацанами в детстве с друзьями сразу после войны лазили в Бабином Яру и откапывали золотые коронки расстрелянных там людей Если не было расстрелов откуда там тогда эти коронки могли быть в таком количестве ?!

    • Yuriy Sytnyk
      Жовтень 2, 2016 at 9:07 am

      Вікторіє, ніхто не заперечує факти масових розстрілів у Бабиному Яру. Такі випадки, на превеликий жаль, були розповсюдженим під час війни явищем. Мова йде про те, що не можна розкидатися життями людей як статистичними одиницями заради піару та політичних дивідендів.Цифри 30 тисяч, потім 70 тисяч, 100 тисяч, двісті… І повна відсутність доказів, які б ці цифри обгрунтовували! Щодо розповідей Вашого батька, то важливо розуміти – коронки, чи залишки тіл з золотими коронками. Якщо друге – то скільки? Тобто, будь-які твердження щодо кількості загиблих мають бути обгрунтовані фактами, а не сумнівними свідченнями та чиїмись домислами.

  4. Жовтень 6, 2016 at 6:42 am

    15 років тому, мої друзі зі штатів завели мене в музей Холокосту в Вашінгтоні. Величезна вражаюча будівля з купою драматичних інсталяцій та хронік, в одному з залів розповідь в фото, про дівчину з її щоденником, щось подібне як на Пескарьовському кладовищі в С.Петербурзі про щоденник Тані Савичевої. Розповідали про сім груп людей, яких фашистський режим переслідував, які позначки вони мали в концтаборах, макет газової камери та печі для спалення, інсталяції з волосся, взуття, годинників, золотих зубів вязнів. Дуже вражаюче, декілька днів не міг їсти після побаченого. Величезна бібліотека, поминальні зали зі свічками, купа різного. Коли запитав, чому, якщо стільки груп людей переслідувалося робиться такий наголос саме на євреях? Для мене злочини проти людства не мають національності або іншого поділу. Після відвідування меморіального комплексу в С.Петербурзі, не говорилося ні слова про національність жертв нацизму. Питання задав жіночці-бібліотекарю. Тут, щось помінялося. З привітної вона перетворилася на дуже зосереджену та серйозну. Почалися розповіді про те, що в світі поширене заперечення холокосту, що за це є відповідальність, мене прямо не назвали антисемітом, однак тон розмови змінився суттево. З її слів інші групи, яких фашисти переслідували, не піддавалися таким жорстоким щоденним репресіям та не направлялися на знищення. Ще тоді подумав, як можна заперечувати очевидні речі. От сказав би, що не було блокади в Ленінграді і люди не гинули, пережитий голод передався на поведінку цілих поколінь і це, навіть при чийомусь бажанні заперечити, (хоча для чого?) було б неможливо. Чому така увага саме до евреїв, це тому, що вони пожертвували кошти на спорудження музею, і хотіли б щоб люди знали, до чого приводить антисемітизм. Сказав, що за час, який гітлерівський режим був при владі загинули десятки мільйонів людей, а музей не позиціонував себе, як місце де показано і інші злочини проти людства. Згадав Сталіна, та голодомор в Україні, репресії, переселення цілих народів, запитав, чому немає експозицій присвячених цим подіям. Здалося, що ця працівниця музею перший раз почула від мене, що Гітлер мало чим відрізнявся від Сталіна і що є набагато більше груп, що переслідувалися. Врешті решт, сказала, що інформація є в бібліотеці та архіві, що документи та інші свідчення є зібраними просто наразі в них лише експозиції присвячені переслідуванню євреїв, і ціла експозиція присвячена подіям у Бабиному Ярі. В той час мене вона особисто не зацікавила, тому сказати, що там бачив якісь факти, що відрізняються від того, що написано автором не можу. На сайті музею говориться, що докази були знищені німцями. Також, на сайті бачу, що експозицій присвячених злочинам радянського режиму за 15 років там не зявилося. Якщо цікаво, подаю посилання https://www.ushmm.org/wlc/ru/article.php?ModuleId=10008003

    • Yuriy Sytnyk
      Жовтень 8, 2016 at 6:07 pm

      Це все закономірно. На жаль. При більш глибокому дослідженні фашизму ми неминуче побачимо за його спиною довгі вуха певних фінансистів Фюрера енд компані. Це непогано дослідив Ніколас Хаггер у книжці “Синдикат”. І за дивним збігом обставин, ці вигодонабувачі з війни, є теж юдеями. Щоби ці, та подібні факти не висвітлювалися, розкручується тема Голокосту, згідно якої кожен юдей є апріорі жертвою, а сумніви в цьому є злочином. Насправді ті, хто фінансували гітлерівську машину, несуть чи не найбільшу відповідальність і за знищення своїх одноплемінників і за десятки мільйонів загиблих.

Залишити відповідь